назад

Назарій ВІВЧАРИК. Колекціонер

Поки мама розповідала про своє життя тут, у селі, я автоматично підсунув стільці до столу, щоб стояли симетрично. Вийшовши надвір і завернувши за веранду, побачив висипану на землю картоплю. Через багато замовлень на роботі останнім часом практично не спав, тож до села приїхав добряче стомленим. Саме тут мій нав’язливий стан і цей хворобливий педантизм знову вигулькнули назовні. Присівши біля картоплі, став швидко сортувати її на купки за розміром.Вагався, чи лягти подрімати, чи пройтися перед сном. Таки вирішив прогулятися до лісу, бо тут було недалеко. Прихопив з собою кубик Рубика, який купив по дорозі додому і, поки дійшов до лісу, склав його двічі.Опинившись на одній із галявин, придивився до верхів’я дерев і зрозумів – це не галявина. Тут мало бути ще дерево, бо верхів’я були такими, що за ними можна було це чітко визначити. Там таки мало бути дерево, яке своєю кроною тиснуло на інші, саме тому вони росли несиметрично. Але проблема в тому, що ніде поваленого дерева не було. Я став посеред галявини і копнув декілька разів торішнє листя. Невдовзі почувся глухий звук, немов я стою на кришці каналізаційного люка. Присівши навпочіпки, розгорнув листя і таки побачив люк. Це було щось схоже на вхід до підводного човна, але подібне я бачив лиш у фільмах. Спробував з’ясувати розміри підземного сховища, але скільки б я не розгортав листя й землю, те, що ховалося під землею, не закінчувалося. Що це могло бути? Ну аж ніяк не метро на Троєщину. Відчував себе немов першовідкривачем Марсу. Слід було спробувати відкрити люк, тож намагався відшукати на ньому ручку або щось схоже на те. Марно. Несподівано помітив крихітну зелену сенсорну лампочку. Натиснув і з’явилася картинка, немов гра в хрестики-нулики. Це було схоже на сон, адже я упорядковував хаос, проте, як і у сні жахів, я не міг упорядкувати картинку, яка складалася не з цифр і букв, а з якихось вузликів, більше схожих на арабське письмо. Уліво-вправо, догори-вниз: я совав картинки, забувши про все на світі, намагаючись віднайти ключ до входу. Пальці самі вибирали потрібний логічний впорядкований ряд. Ураз алгоритм спрацював, люк зашипів, з боків пішло під тиском повітря, і я провалився. Переді мною була дзеркальна перепона, але чи то всередині неї світились червоні вогники, чи поверхня відбивала світло, проте оптична ілюзія була такою, немов ти вночі їдеш за кермом і бачиш ген попереду червоні вогники задніх фар автомобілів. Я провів по поверхні пальцями, вона була холодною і слизькою. Але червоні крапочки почали впорядковуватися. Використовуючи ту систему, що й при відкритті люка, я почав рухати вогниками, вибудовуючи їх відповідно до розміру і форми. Дзеркальна поверхня ковзнула, відкривши нутрощі якоїсь системи, де все було зовсім не так, як, наприклад, у нашій трансформаторній будці. Світла заглибина в стіні ховала купу металевих деталей, які хаотично рухалися в просторі, швидше за все будучи намагніченими. Але їхній рух був безладним і потребував якогось унормування. Засукавши рукава, я став рухати блискучі деталі і, думаю, це нагадувало ловлю риби голими руками. Не можу сказати, скільки пройшло часу, але деталі врешті почали обертатись одна за одною прискорюючись. «Двигун! – подумав я. – Треба валити!» Остання думка була наслідком тієї вібрації, яку я відчув в усьому апараті. Я швидко підтягнувся на руках і вискочив з люка, немов виліз без драбини з льоху. Вчасно. Позад мене вже підіймався із землі величезний диск, приблизно, як будинок. Мить, і ця конструкція шугонула в небо…Ще день погостювавши в мами, повернувся у свою квартиру, що винаймав у столиці. Дістав з-під ліжка коробку, укинув до купи металевих трофеїв ще одну дивну деталь. Цього разу – позаземну. Справа в тім, що у снах і наяву я часто намагався упорядковувати хаос з деталей, які знаходились навколо мене таким чином, щоб одна деталь завжди залишалася при мені. Я мав перестрахуватися. Це основа порядку. Завжди треба бути переконаним, що в разі, якщо система дасть збій, ти виправиш ситуацію. Так я зробив і в лісі, приховав одну деталь на всяк випадок. Сподіваюся лише, що літальний апарат не впав десь в океан. А я лишив собі згадку.

Переможці конкурсу «Усмішка богів»

Варення зі смаком дому – Таміла ТАРАСЕНКО

Світанок душі моєї – ГаляВуд

В танці з вітром – Максим ПОПІЛЬ

Спецвідзнаку від журналу “Однокласник” отримує Артем ВОЛКОВ за твір Дарунок богів. Автори оповідань поза конкурсом отримають добірки журналів “Однокласник”.

Щиро дякуємо всім за участь!

І перепрошуємо, що так довго довелося чекати. Так вийшло, що в журі виявилися вельми бурхливі й непрості будні, адже одна з них стала мамою, друга – почала працювати в іншому видавництві, а третя – вступила в університет, волонтерила й організовувала культурні події.

Вітаємо переможців!

Позначки:, , , , , ,

Фіналісти конкурсу «Усмішка богів»

Мереживні стрінги

Бункер

Жінка Йона Сьяртусона

В танці з вітром

Юкі

Світанок душі моєї

Захисники

Кутник

Учень

Намисто із кербару

Дезертир

Історії з моря

Склянка

План Творця

Варення зі смаком дому

Позначки:, , , , , ,

Увага! Оголошення фіналістів конкурсу «Усмішка богів» відбудеться 19 грудня!

Через постійні відключення електропостачання та інші форс-мажорні обставини журі змушене перенести оголошення фіналістів з 20 листопада на 19 грудня 2022 року.

Дякуємо за розуміння!

Результати

Позначки:, , , , ,

Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Другий тост

Картина перша

Світла затишна зала. За вікном стовбур і гілля осіннього каштана, один листок немов приклеївся до вологого скла. Видно, що це другий поверх. У кутку поряд з вікном працює телевізор, навпроти нього — диван, журнальний столик, на столику — пляшка з коньяком «Ювілейним». Праворуч — шафа-купе, за скляними дверцятами якої старі книжки, більшість назв написана російською.

На дивані сидить пенсіонер із пивним животом ГЕНРІ КОВАЛЬ, зморшки перерізають його чоло навпіл, коли він бере пульт і стишує звук телевізора. У залу входить син МАРК із двома келихами — копія батька, тільки без зморшок і худий. Падає в крісло.

Читати далі »

Позначки:, , , , ,

«Хроніки уламків» — збірка оповідань від видавництва «БукБанда»

Пан до Вергій – могутній чаклун та правитель континенту Асцара, сповістив, що попри п’ятсот років миру та процвітання під його захистом, він вимушений знайти собі спадкоємця. Герой, котрий сяде на чаклунський трон Вергія, зможе зупинити страшне лихо, що насувається на континент та погрожує мирному життю його жителів. Вергій розбив кулю зі свого посоха на уламки, зачарував їх та розвіяв по всьому світу.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

«Літанка» від Ольги Вовк, видавництво «БукБанда»

Літáнка — це книга чудесних історій, де літá кружляють у танку казки. Ти можеш бути малим дитям чи сивобородим дідусем, та якщо у твоєму серці тепліє літо…

Читати далі »

Позначки:, , , , , ,

Ілона МАРЧЕНКОВА. Земна мандрівка до Сяйва

Поза конкурсом «Усмішка богів»

– Де шукати Світло?
– У собі!
– Де шукати Любов?
– У собі!
– Де шукати Добро та Радість?
– Теж у собі! Все шукай у собі!
– Але в мене цього нічого немає. Я – темрява!
– То стань Світлом.  
– Навіщо?
– То залишайся Темрявою.
– Так краще?
– Не знаю.
– А що ти знаєш?
– Знаю головне – шукай Бога і знайдеш ВСЕ те, що потрібно саме тобі – свою Темряву або своє Світло!
– Тоді підкажи, де Його шукати?
– У Со-бі-і-і-і….   

Погода була пречудова. Зелене небо віддзеркалювалося у ліловій воді. Синя травичка та кущі багряного кольору легесенько колихалася від вітерцю.   

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Дмитро ЗІНЕНКО. Джонатан

Поза конкурсом «Усмішка богів»

В стандартних початках все розпочинається з розповіді місця події або опису героя, але тут буде зовсім по іншому.Я Джонатан і це все, що вам потрібно знати, поки що. Лежу я зараз в лахмітті і напевно помру скоро від холоду і голоду на вулиці нікому не потрібний та всіма забутий, але живий, поки що.Зараз ви, мої нащадки, лише ведете розмови про апокаліпсис, але замість того щоб зупинити процес, ви його прискорюєте.От і настає потроху моя смерть, світло в кінці тунелю і знову янголи, але вітають мене вже в раю… Таки вартувало прожити це життя. Проте це фініш дистанції і якщо вам цікаво, як я сюди потрапив, то послухайте мою історію, в яку неможливо повірити, коли сам не опинишся в подібних умовах.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

Марія МАКСИМЕНКО. Як у нас щастя украли

Поза конкурсом «Усмішка богів»

Я ніколи не думала, що відчую на собі всі жахіття війни. Нам багато розповідали в школі про різні війни. Але всі вони відбувалися колись давно. А тут…

Це почалося двадцять четвертого лютого. Я прокинулася, був звичайний день. До мене в кімнату раптом зайшла схвильована мама і повідомила, що до школи я не піду. Я здивувалась, але нічого не запитала. Було ніколи, бо ми з батьками вирушили до магазину купувати продукти. Раніше я ніколи не бачила такого скупчення людей у магазині. Всі вони були дуже схвильовані. Невдовзі я почула гучні вибухи. І тільки тоді батьки мені повідомили, що почалася війна.

Читати далі »

Позначки:, , , ,

назад


Наша кнопка ///