Анатолій ВЛАСЮК. Японська копа

1

І день минув.
Здається, не зробив нічого.
Лише один рядочок написав.

2

Гіркий цей світ.
Солодкого в нім мало.
Рай на землі – утопія богів.

3

Блаженствує дитя
У материнськім лоні.
Кричить від жаху, що з’явилося на світ.

4

Твої вуста затвердли в поцілунку.
Ти вся напружена, немов струна.
Минула молодість безслідно.

5

Ніколи не кажи “прощай”,
Якщо не хочеш повернутись.
Світ кольоровий в снах і наяву.

6

Якщо б ти знав, де впадеш, – підстелив би.
За згубою тужить не варто.
Коли востаннє ви сміялись уві сні?

7

Скажи мені, а чи болить душа?
Мабуть, таки болить, немов фантомний біль.
Розлився біль у просторі та часі.

8

Чи ти молилась на ніч, Дездемоно?
Молись чи не молись, а все одно кінець.
І вже Отелло розминає руки.

9

Ти можеш жити, можеш вмерти.
А можеш просто зникнути – і все.
Смерть – не останній ще рубіж у цім житті.

10

Любов – як втеча в віртуальний світ,
В світ паралельний, що існує поруч.
Простягнеш руку – а його нема.

11

Твій загадковий погляд дивний
Запам’ятав на все життя.
Мурашка по стеблині задумала наблизитись до Сонця.

12

Лиш помах крил – й вже недосяжна висота.
Людина теж колись літала.
Тепер лиш гадить, мов той голуб.

13

Минуле буде завтра. Майбутнє вчора було.
І в чому сенс життя – не осягнуть ніколи.
А птах – нікчемний правнук динозавра.

14

Я прокидаюсь – ти лягаєш.
Америко, від мене відстаєш.
Та обігнала вже давно.

15

Минуть роки – і ти згадаєш,
Коли малим був і щасливим.
А так спішив на світі жити!

16

В безмежжі щастя і думок шаленстві
Життя, мов подих, промайнуло враз.
Лиш безкінечно довгий день живе метелик.

17

Вже перестав молитись Богу.
Зібрався в дальнюю дорогу,
Звідки немає вороття.

18

Не встиг сказати, що кохаю.
Ти зникла із життя мого.
Роса з стеблини знов втекла у землю.

19

Пішов лапатий сніг.
Не видно що навкруг.
І ангел на плечі про рай не мріє.

20

Японію знов струсонуло.
Як заспокоїшся – тобі кінець.
До Сонця можна вічно йти.

21

Були часи ще кращі, ніж сьогодні.
Білішим сніг, їй-Богу, був.
А дощ, звичайно, був мокрішим.

22

Померло Кохання.
Здійнялось у небо.
Пролилось дощем на людей.

23

Сніг пам’ять засипав.
Минуле замерзло.
Тепло. Спимо. Вмираємо.

24

Вдихаю життя на повні груди.
Іуди десь затаїлись.
А завтра без мене зійде сонце.

25

Зима. Плюс п’ять.
А сніг не тане.
Задумався: вмирати а чи ні?

26

Крізь сніг пробилось стебельце.
Клює його ця курка дурнувата.
У відчаї лиш пес завив.

27

Потішся думкою, що маєш душу.
Тому не вмреш.
Лиш зникнеш із лиця землі.

28

У пошуках Кохання життя минуло.
Його я не знайшов.
Воно десь поруч причаїлось.

29

Серед зими пташки запіли.
Здригнувся кіт, не вірячи вухам.
А до весни – лиш руку простягни.

30

Моє серце в полоні твоєму.
Я не хочу на волю втікати.
Так бувають на світі інфаркти.

31

Як багато бажання в очах!
Кволі губи шепочуть невміло…
Розминулись з тобою у цьому житті.

32

Танцювала натхненно і сміло.
Погляд мій враз тебе зупинив.
А я іншу очима шукав.

33

Вбити можна людину – не душу,
Бо на душу ще кулі нема,
Хоча важить вона, наче куля.

34

Коли тіла обіймаються –
Душі відштовхуються.
Не можна поєднати непоєднуване.

35

Перше кохання – це крок у прірву,
З якої нема вороття.
Так розбиваються наші серця.

36

Можеш нічого мені не казати.
Я знаю, що ти мене кохаєш,
А тому ніколи не будеш моєю.

37

Щастя – це журавель у небі.
Синиця в руці – теж щастя,
Яке ти боїшся відпустити.

38

Як просто стало жити!
Ісус Христос узяв на себе
Всі наші гріхи?

39

Ти можеш мить хоч зачекати?
Для Смерті мить – це вічність.
А для мене – моє життя.

40

Сплелись тіла в п’янкім дурмані.
Розвіялось похмілля, наче дим.
Нема кохання – залишились діти.

41

Немає істини в вині.
Коли порожня пляшка –
Істина зникає…

42

Світанок. Проблиски ідей.
Ліниве тіло. Гостра думка.
Забув, що снилося. Шкода…

43

Повеселіли птахи на гілках.
Весна ось-ось з’явитись має.
Синоптик каже про посилення морозів.

44

Геніальні думки народжуються вночі,
А зникають під ранок.
Все записано у пам’яті Всесвіту.

45

Людина – егоїст.
Світ існував до неї і буде після неї.
А так хочеться жити!!!

46

Мені циганка нагадала
Аж дев’яносто літ життя.
Метелик пролетів і сумно усміхнувся.

47

Життя – чорно-біле.
А сни – кольорові.
Дальтоніку жити непросто.

48

Зима не здається.
Здається весні,
Що день народження стане днем смерті.

49

Завжди є перший день.
І день останній.
А решти днів ніби й нема.

50

Згадай усіх, з ким бачився колись.
Й вони нехай усіх згадають.
І знову замість тебе – порожнеча…

51

Дві половинки ніяк не зійдуться,
Бо живуть на різних континентах.
Лиш відчувають те саме і вмирають разом.

52

Ми розминулися з тобою
У просторі і часі.
Моє майбутнє стало твоїм минулим.

53

Уже весна повіяла грайливо вітерцем.
Зима морози про запас сховала.
Кохання народилось і померло.

54

Він здав душу в камеру зберігання.
А потім забув, де її залишив.
Про нього казали: людина без душі.

55

Він здав душу в ломбард.
А потім не вистачило грошей,
Щоб її викупити.

56

Душа все плакала і вила.
Її образили як жінку.
А сонце все одно зійшло.

57

Мій сон утік від мене.
Десь вештався вулицями сонного міста.
А коли повернувся, мені снився вже інший сон.

58

Я заздрю тобі: ти житимеш, а мене вже не буде.
Колись ти заздритимеш мені,
Що ще живеш.

59

Хмари – це вода, що випарувалась.
Життя – це смерть, що зупинилась.
Кохання – це вічність у просторі і часі.

60

Твоє волосся пахло грозою.
Не встиг доторкнутись – ударив грім.
Ми розійшлись – не зійшлись характерами.

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. admin сказав:

    Деякі думки просто вражають парадоксальністю. Браво!!!

  2. Хабурський Ігор сказав:

    Знімаю перед Вами капелюха!

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *