Параноїдальна ідилія (№4)

Прокинувся невиспаний і далебі замріяний.

З цим треба щось робити аби не мати проблем.

Мрії – геть, бо знову заведуть у полон натхнення.

Чув учора, як подейкували ніби вже не літо.

Дійсно. Ранок вмивається скупим променем.

Старе листя готується впасти додолу.

Мляві коти мовчки лижуть свої хвости.

Дощ у небі готується впасти всім на голови.

Цю ідилічну параною нарікли іменем Осінь.

Людина он вийшла з хати понюхать погоду.

Придивився уважніше, а людина ж та – Я.

Хоча міг помилитися, бо Я хутко зник за дверима.

Аби не мати сумнівів подивився на стелю.

Порядок – її немає. Дах і досі зірваний.

Натомість на все небо моє відображення

І завжди б так було, але час диво-подвигу.

Відштовхнувся від підлоги і зник у самому собі.

Тепер я квити з мріями. Нарешті вдалося.

Проживу нарешті цей день, як всі нормальні.

Почуватимуся спокійно й буденно аж до вечора…

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *