Ніч (№6)

Раз на свято воєдино  позбиралася сім’я:

Мати, батько, тітка Ніна… Безліч всіх, останній я.

Як годиться, біля столу, скількі хто хотів сидів.

Спать мостила мати долу, кожен ліг куди глядів.

Бабця «Отче наш» читає, дід давно пірнув на піч.

Молодь ще собі гуляє, та й лягає. В хаті – ніч.

Повсинала, потомилась вся великая рідня.

У кутку, десь там за піччю, вже куняти став і я.

Зорі блимають на небі, глухо гавкає Рябко.

Біля вікон, що знадвору, загарчав чужий Сірко.

Наш й собі добавив голос, вже аж котиться луна.

Всі собаки, наче хором, виють й гавкають сповна.

– Щоб тобі вже кістка в глотку, – бабця тихо бубонить.

Хата спить. Хтось плямкнув долу, а тоді як захропить!!!

Аж старенька стрепенулась: – Та попхніть же хто його!

 

Хтось озвався із родини: – Хай хропе, ніч для того.

– Та не «хай», а пхни у спину!- вже сестра  сестру штовха.

За-че-пити тітку Ніну? Все одно що взять гріха!

Перелаялися сестри, що ото воно за ніч?

Дід й собі хропе потроху, аж розвалюється піч.

Хтось закашляв, замугикав, хропнув, крякнув і заснув.

Розбудилось нове лихо – хтось надвір сходить забув.

Суне, п’яне, до порогу по рукам і головам.

Матюкає ту дорогу, преться прямо по лобам.

А з підлоги не здаються, звіддти лайки теж несуться!

Слава Господу, дійшов! В дверях ручки не знайшов.

Б’ється лобом там, сердешний. (Зять здалеку, не тутешній).

– Відчиніть йому хоть хтось! – подає дружина SOS.

– Грамотна яка, вставай, та сама і відчиняй!

 

Світять зореньки у хату, час усім відпочивати.

Запищало десь маля, хтось десь сіни відчиня.

Заторохкало відро, хтось роззяпив вже вікно.

Заскавчав Рябко знадвору. Матюки – на всю комору:

– Де тут  вулиця була? Шо такоє за дєла?

 

Дід й собі поліз із печі, прикрутило недоречно.

Вже старенький позабув, що у хаті люд поснув.

Він спросоння стіну маца, озарилась світлом хата!

– А твою ж нехай да мать!.. – хтось поча в кутку волать.

– Дєд, зачєм ти свєт включіл? – молодняк й собі завив.

Верещить маля у спальні, б’є годиннік у вітальні,

Раз, і два, і три, і п’ять. Полягали знову. Сплять.

Бабця вкотре похрестилась, у пирини загубилась.

Кіт куняє на столі, повлітали комарі.

Чути в хаті лясь да лясь. Вже й Рябко у хаті князь.

Роздивляється навколо – сплять усі покотом долу.

Двері, вікна – навстежи, хоч хватай і геть біжи.

Гоголя б сюди, Миколу, щоб поспав із нами долу.

Очи б перегар застлав, щоб брехні він не писав.

Бо цитую ось «точь в точь»: «Тиха украинская ночь».

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *