Святеє покарання (№8)

Заболіло в діда в спини, що не сісти й не лягти.

Вже висів і на драбині, щоб здвигнути ті кістки.

Та яке там! До знахарки ледь доплентався старий.

Долі впав, як після чарки, і лежить мов неживий.

Тая мне кістки та ребра,  ще й хребці кудись вправля.

Спину вимняла як треба. Дід до неї промовля: 

– Слава Богу, попустило. Отака мені напасть!

Хоч бери матузку й мило, недає ходити й засть.

То піду вже я потроху. Та як знову заболить

Позову на допомогу, бо не сила ж і ступить!

 

Тільки дід із місця рушив, знов хребці із міста зрушив.

– Ой, – валує. – Помираю! Знову хруснуло в спині!

Не дійду, не дочвалаю, поможи ж скоріш мені!

 

Знову знахарка над дідом кожум’якою стоїть.

Що робити з таким лихом? Дід і плаче й верещить:

– Ой, не буду ж, Боже, пити,

Тільки дай-но знову встать!

Та навіщо ж мені жити, як не сісти й не лежать!

 

Бог почув, що дід наплакав, відпустило поперек.

– Ну, спасибі, кожум’яка. Хоч танцюй, хоч в очерет!

 

Дід від радощі такої аж співа, що не болить.

У шинкарки, у сільської, цеє треба ж замочить!

Тільки дід чарчину випив – поперек й собі заціпив.

– Ой-бо, люди, поможіть! Змилуйтесь , благаю!

Абож тітку приведіть. Бабо, помираю!

 

Втретє тітка спину ліпить, дід від плачу аж охрип:

– То нехай мені заціпить, коли в спині такий рип!

Боже, дай-но мені крила, щоб ногами не ступать.

Щоб за спиною вітрила, та щоб ними й керувать!

– Це тобі святії крила? – Бог із неба промовля. –

Протрезвій спочатку рило, не впивайся як свиня!

То святеє покарання, щоб ногами не ходить.

Нехай ціпить! В наказання! Може, меньше будеш пить.

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *