Буває (№29)

Ну, переплутала педалі. Ну, буває. Що ж тут такого. Вони ж поруч. Газ і тормоз. Ну, потовкла трохи ребра, ногу. А голова, здається, тепер навіть ліпше «варить». Зате Вася, чоловік мій любий та дорогий,  півтора року не міг ту машину продати, а після того випадку зразу продав.

Ну, переплутала букву одну. Всього одну буквочку не так написала, а такий скандал роздули, такий скандал. Ну, помилилася. А з ким не буває. Замість корвалолу написала  жінці курвалол. Та хто ж її заставляв уголос таке читати. А та курка всім розкудкудахталась. Хотіла мене на сміх підняти. Але ж вийшло навпаки. Видно, я правду написала. Люди ж не дурні, вони ж усе бачать. І знають, кому корвалол треба, а кому курвалол.

Ну, переплутала голос спросоння по телефону. Ну, з ким не буває. Ну, назвала чоловіка не тим ім’ям. Ну і що. І  з-за такої дурниці треба було двері виламувати і за серце хапатися. Ну, повний ідіотизм. Зате тепер у нас нові броньовані двері і новий телефон замість розбитого. 

Ну, помилилася щось із рецептом. Щось наплутала. Не вдалася мені тоді випічка. Ну, з ким не буває. Приперлася сусідка серіал дивитись. А я на кухні печу  і в телевізор одним оком. Та ж мусила її пригостити домашніми пиріжками. Вона ті пиріжки так прихвалювала, що відразу чотири з’їла, а ще чотири із собою взяла.

Тепер каже, що я їй пожаліла. Але то брехня. Я їй що, в рот дивилась чи ті пиріжки  в писок силою запихала? Зате потім. Як вона бігати почала. Як кращі спринтери. Туди – сюди. В туалет і назад. В туалет і назад. І так два дні. Потім зі мною місяць не говорила. Зате знаєте, який від того ефект був. Ого-го! Вона ж майже рік сиділа на дорогих дієтах, а результату нуль. А тут тобі маєш за якихось пару днів  мінус п’ять кіло! Та вона мені ще дякувати повинна!

Ну, помилилася трохи з подарунком. Ну що поробиш. Із ким не буває. Я ж не спеціально. Ледве встигла на автобус у село до свекрухи. Прибігла, віддихалась. Бачу, автобус ще стоїть, не їде. Думаю, треба би  щось старій купити. А тут поруч тапочки продають. Якраз те, що треба. Куплю свекрусі, хай носить і радується. Я гроші на стіл. Кажу, дайте мені швиденько якісь  тапки, 38-ий розмір, бо автобус втікає. Лиш дивіться, щоби два лівих не було, бо мій Козлик колись так собі туфлі купив. Дали мені ще й задурно маленький пакетик, і я побігла.

Приїжджаю в село. Обцілувала свекруху. Урочисто вручаю  пакет із тапочками. Стара дивиться то на мене, то в пакет. А потім як бабахне тим пакетом об підлогу.

– Ах ти ж, гадюко, не діждешся!

Я у пакет. А там білі тапочки! Свекруха в нерви, а я в шоці.

Зате тепер у нас в хаті чистий спокій. Свекруха вже три місяці до нас ні ногою. Може, й на краще. Вірте – не вірте. А таке буває!

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Буває ще й не таке 🙂
    як не переплутати, якщо три педалі а дві ноги

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *