Як може (№33)

Гнат в кафе забіг поїсти. Вліз без черги нагло:

– Перше, друге, хліб, компотик. В мене часу мало!

Сів. Черпнув той суп з гороху. Не обід, а мука.

Раптом – глип: а там щось темне. Певно, схоже, муха!

Крик підняв такий, що й годі: – Де той кухар клятий?

Я йому той суп за шию зараз хочу вляти! 

Поруч хлопець гриз салатик. Хрумкав сильно дуже.

Гнат йому  тарілку тиче: – Глянь сюди-но, друже!

Той уважно вивчив блюдо – що воно наочно.

Каже: – Я комахи знаю. Це не муха. Точно.

Гнат у шоці. Аж посинів. Крикнув що є духу:

– Що! Та я! Та ви! Та годі! Хто підкинув муху?

Збігся люд. Якісь студенти. Різних типів маса.

Хлоп тарілку взяв, як прапор. Звіром глянув скоса.

Ту комаху в ложці носить. Суне всім під носа.

Хтось регоче: – Певно, супчик зовсім негарячий.

Бач, воно ще рухи робить. Плаває неначе!

В Гната очі кров залляла. В горлі щось застрягло:

– Як так можна? Хто посмів тут рот відкрити нагло?

Як воно тут плавать може? – той як гримне басом.

– Як та як. Пливе, як може. Схоже наче брасом…

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *