Василь ЮДОВ. Орден під свято

Хоч говорилося, що в радянський час нагороди роздавали праворуч і ліворуч, це не вірно. Нагороди роздавали планово, для підтримки планової економіки, вони розподілялися рівномірно по регіонах і районам усієї могутньої і великої країни, відповідно до календарних ювілеїв або свят. От і прийшла черга нагородити Ленський район.

У райком партії надійшов циркуляр знайти кандидата і представити його до нагородження орденом Леніна. У циркулярі говорилося, що це повинен бути комсомолець віком не старше двадцяти семи років, ріст сто сімдесят, очі блакитні або карі, одружений, щоб мав трьох дітей, ну і, звичайно, був морально стійкий…

Перший секретар Ленського райкому партії Кізяченко терміново викликав до себе секретаря райкому комсомолу Будякіна і загрузив: 

– От, настає свято День Радянської армії і флоту. Уряд вирішив нагородити комсомольця нашого району орденом Леніна… Я порекомендував би тебе, але жорсткі умови… Потрібний зріст метр сімдесят, а ти маєш лише метр п’ятдесят… Не скучай, шукай героя!

Будякін задумався. Усі, хто гідний ордена і мають зріст сто сімдесят, «алкаші». Один узагалі не п’є, але в нього очі зелені. Загалом, у одного вік не підходить, а інший закоренілий холостяк, ну, а хто й одружений, трьох дітей зробити не встиг … От задача! Та й орден Леніна за щось давати потрібно, все-таки орден Леніна, не подяка на папері…

І отут згадав Будякін статтю в районній газеті «Народ за правду» про героя. Якийсь Василь Хома врятував маленьку дівчинку від укусу річкової гадюки. Сам герой пояснював це так: «Та злякалася дитина вужа, а я подав руку, щоб витягти на берег». Однак газета в пошуках сенсації описала випадок порятунку у всіх можливих фарбах героїзму. Вуж в газеті став отруйною річковою гадюкою, а сімнадцятилітня сусідка Хоми маленькою нещасливою дівчинкою дошкільного віку… Побіг Будякін до редактора газети з вихідними даними, чи підійде герой до вимог циркуляра?

– А чому не підійде? Це і є він: очі блакитні, високий, молодий, четверо дітей має, – пояснив редактор.

– А як щодо моралі?

– Яка мораль? Четверо дітей це вже мораль! Йому ніколи сумніватися в правильності шляхів комунізму – йому дітей годувати потрібно!

От так подалося представлення про нагороду Василю Хомі: щирий комсомолець, суспільний діяч, гарний сім’янин, герой, потенційний член комуністичної партії.

Уся справа в тім, що нагорода Василю Хомі так і не прийшла. Шукати нагороду, зрозуміла справа, ніхто не став, але й у звітностях нагороду не вказали. Район як би її так і недоодержав…

Усе-таки не єдине свято в році. На Перше травня знову надходить циркуляр підібрати кандидата до представлення на орден Леніна серед комсомольців. У цей раз Будякін і задумуватися не став. Скопіював документи Василя Хоми і відіслав по інстанціях. Добре мати готового героя!

Шлях документів у Москву, напевно, дуже довгий. Документи загубитися можуть де-небудь, а уряд може і передумати нагороджувати кого-небудь… Так міркували районні органи. Тому, коли нагорода знову не знайшла свого героя, ніхто і не переживав особливо. Василь Хома працював механізатором, годував дітей, а начальство вирішувало чергові невідкладні задачі. Механізм системи працював злагоджено, без сумнівів.

Під ювілей Жовтневої революції зверху скотилася нова вимога про представлення до нагороди: «Що, у вас у районі гідних кандидатів немає? Погано, значить, працюєте! Усі регіони нагородами охоплені, а ваш Ленський район начебто у капіталістичному режимі відпочиває. Непорядок! Негайно виправити положення!»

Будякін виправдувався перед першим секретарем райкому партії:

– Два рази відсилали! Я особисто документи оформляв!

Кізяченко одну лінію гнув:

– Це ти, Будякін, свої підступи будуєш. Внутрішня «жаба» через розміри росту задавила? Ну, не виріс ти до ордена Леніна… Ну, нагородимо тебе по сільськогосподарській лінії. Орденом Трудового Червоного прапора, наприклад. Або Дружби народів… Але зараз ти, комсомолець драний, зроби так, щоб мені капіталізмом у око не тикали! Ти мене зрозумів?

Будякін усе зрозумів. Оформив відрядження в Москву і відвіз представлення про нагороду самостійно, минаючи обласні і республіканські інстанції…

Його труди не виявилися даремними. Нагорода все-таки знайшла героя Василя Хому в Ленському районі! Потрійна!.. Надійшли три ордени Леніна, й усі – одному героєві!

У райкомі партії був шок…

– Опля! Кому? Навіщо Хомі три Леніни? – бушував Кізяченко.

– А що я? – виправдувався Будякін, – Ледве що, відразу я…

– Ну і конфуз! Добре хоч не на Героя Радянського Союзу представляли… Три ордени Хомі, а за що?

– Врятував же дівчинку…

– Яку дівчинку? Поки ми представлення подавали, дівчинка заміж вийшла! Ні, так далі не можна…

Шишки райкому довго обговорювали сформоване «НП». Але, хоч як крути, Василь Хома тричі орденоносець і весь райком партії разом з комсомольською організацією йому й у підметки не годиться… Народний герой Василь… Та й ліміт орденів років на десять вичерпали…

Комітет райкому партії вирішив дзвонити нагору – Туди!

Спецзв’язок з нижніх інстанцій до самих вершин працював надійно і швидко. Кізяченка з’єднали з Головою Верховної Ради. Товариш Підгорний строго заговорив:

– Питання важливе?

– Так от, ошибочка вийшла, – став пояснювати Кізяченко, – три ордени Леніна – й одній людині… Якось так помилилися…

– Комуністи і Верховна Рада не помиляються! – заявив Підгорний. Спецзв’язок перервався.

– Ну, гаплик! Тепер нам усім прийдеться перебудовуватися під Хому, – підсумував Кізяченко, – а тобі, «молода гвардія» – комсомол Будякін, – у першу чергу! Думай, як викручуватися будемо.

Викрутились: вручали нагороди Василю в різних місцях.

Одну на виробництві, серед поораного поля. Другу в районі, під час вогника на честь Дня міліції. А третю в обкомі партії. Тому ніхто, а головне, сам Василь Хома, не зрозумів, що він герой – тричі орденоносець. Ну, є в нього три документи і три ордени, але це, напевно, запасні, на випадок втрати… Так думав герой. А Кізяченко і Будякін думали зовсім інакше…

Пільги, що тричі пропонувалися орденоносцеві, до героя часто не попадали і губилися десь на рівні району. Автомобіль без черги, квартира в півціни, меблі, побутова техніка, що Василь Хома міг придбати в тричі простіше, ніж звичайна людина, – усе це зникало.

Ні, звичайно, Василя не забували. Йому як батькові чотирьох дітей і орденоносцеві був подарований «Запорожець». Його запрошували на зустрічі в школи, бібліотеки, і на всіх мітингах і зборах він вибирався в президію. Дійшло до того, що він і сам уже повірив у те, що колись врятував життя маленької дівчинки – виніс її з пожежі! І навіть коли наступив період гласності і перебудови, правду Василь згадати вже не міг.

І процес пішов. Перебудова подарувала новий час і нові цінності. А Незалежність України тим паче. Зараз Кізяченко став керуючим інвестиційного банку. Його онученята навчаються в престижному коледжі Сполучених Штатів.

Будякін бізнесмен, торгує електронною обчислювальною технікою. Він бос постачань електроніки з-за кордону, старий-холостяк, але недоліку у жінках не має. Патріот України – генетичний фонд нації відроджує!

Василь Хома старіє, ледь пересуває ногами, але на пошту ходить сам, щоб одержати зароблену працею пенсію розміром у півтори сотні умовних одиниць. Його діти в різних місцях намагаються заробити на прожиток. А коли, іноді, збираються разом, із захопленням згадують дитинство, як весело не могли поділити три ордени на чотирьох і віддавали їх наймолодшенькому Микиті…

Микита зараз має свій бізнес. Він професійний жебрак. В нього на грудях три ордени Леніна, а в роті губна гармошка. Як тільки надходить чергове історичне свято, Микита вдягає батькові ордени і на розі багатолюдних вулиць райцентру видуває губною гармошкою ностальгічні мелодії свого дитинства.

А зараз йому запропонували поїхати на майдан! Яке не яке, а житло там є – намети, та й жебрачити не треба, харчують, а інколи, про це не треба нікому говорити, і платню якусь дають. От тільки ордени Леніна, сказали, треба зняти. Не люблять на майданах Леніна – то стара епоха, кажуть. Ідол на грудях не для нового покоління.

Що ж, може й поїде Микита на майдан, а ордени сховає в труси – надійне місце від злодіїв, сейфу банківського Микита не нажив.

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. І смішно і сумно …

  2. Михайло сказав:

    Васю, добре все змальовано, так за радянських часів все і здійснювалося, за вказівкою з гори.

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *