Пастка для вовкулаки (№40)

Ще треті півні не співали…

Т. Г. Шевченко

 

Я постійно чекаю повного місяця, адже це для мене завжди надзвичайна подія. Якби міг, замість трьох днів продовжив би на цілих шість…

Сьогодні, як завжди, взяв відгул на роботі.

Колеги вже припинили діставати, що не можна так систематично бухати. Допоки не почали різко мене уникати… це ж треба, з’явився в колективі любитель спостерігати за зірками. Я б його побив, якби міг… гад, навіть ворс повискубував із жакету, коли опісля чергового, як то вони казали, бухання одіж безпечно залишив на стільці.

Ненавиджу людей, ба навіть суспільство ненавиджу. Вони в усьому шукають зло, а насправді самі є найбільшим злом. Хоча б банальна заздрість, прагнення видертися нагору по тілах сородичів. Для них головне знайти когось, на кого можна поставити штамп „ЗЛО”, що, одначе, значить лише те, що того необхідно гнобити й уникати. „Ти дивний”… та нехай думають що хочуть, аби це не перетворювалось на реальні дії. Зате я буваю насправді вільним хоча б три дні на місяць. А ви ніколи не зможете відокремитись від того, ким намагаєтеся себе показувати і ким вас бачать. Ви диски з самозаписувальними пристроями.

Ось лежу на полянці собі… навколо зелено, сонечко заходить. Вже зо два дні відчував в місті ілюзію запаху справжньої домівки, що тягнуло мене не лише за ніс, а й за вуха, серце та потім всеньке тіло. Тепер вдовольняюсь здійсненим бажаннячком. Роздягнувшись повністю, складаю одіж в пластиковий контейнер. Вже декілька разів людей налякав… хоч насправді це вони мене лякали. Гади, ну, нащо в таку пору лазити на природі, здавалося б, по всім ознакам нормальній людині.

Темніє… в мене з’являється сіра шерсть, видовжуються вуха, стопи. Це не боляче, це дуже приємно. Поринувши з величезним задоволенням у високу траву, я піднявсь на задні лапи так, щоб мати змогу нормально прислухатися.

Коли… чую, неподалік під’їхав якийсь автомобіль, схоже такої ж марки, як… дійсно, звідти вийшов самозадоволений спостерігач за зірками. Та щоб він навернувся, за ним інші з роботи. Схоже, зброї точно не мають й собаки також. Вони почали смажити шашлик, розклавши зо дві палатки… спостерігач за зірками почав хвалитися телескопом. Вилучивши зручну мить, я підскочив до нього й гризнув щосили за голу ікру. Він заверещав, як різаний, намагаючись схопити мене за вуха. Та не тут було… перевернувшись в повітрі, я вдарив задніми в причинне місце, й чоловік гупнувся на землю. Інші побігли за мною слідом…

Це ж щастить деяким, що вони перетворюються на вовка, коня… А я… в зайця, як то кажуть, русака…

Оце думаю часто, найкращою нагородою для частини суспільства є позбавлення життя. Не маю на увазі якихось злочинців, просто… це доволі індивідуально. Правильно поводять себе вовкулаки, що нападають часто на чужого, того, хто трапився на шляху. Зустрічні завжди, як пробка, перепона. Перевтілення після смерті більшість досі не навчило намагатись бути собою, а не… бути собою це і є, власне, суспільне „ЗЛО”, адже тоді індивід незалежний від суспільних думок, штампів, обов’язків. З іншого боку, звичайно ж, є такі, як спостерігач за зірками. Вони щосили намагаються бути особливо розумними і в результаті лише адаптують улюблені шаблони під себе, потім щосили натягують, як непомірно вузький одіж.

Я завів переслідувачів далеченько, аж до урвища. Вони вже, сподіваючись, що буде заєць на вечерю, кинулись на мене. Земля осунулась під ногами, й люди боляче гепнулись в струмок, а я благополучно приземлився на виступі.

– Він наче сміється з нас, – вимовив один із них, уважно споглядаючи на мою морду.

– Нічого зайців жерти – відповів про себе, й пострибав по своїм справам.

Коли, опівночі, знов їх надибав. Власне не помітити їх було неможливим, чомусь досі не спали.

– Що, якщо Олег справді перевертень?

– Я вовків тутечки не чую.

– Бо ж не водяться в степах, лише лисиці.

– А то ти все знаєш! Він постійно виїжджає на цю територію. Абсолютно все сходиться! – розпинався спостерігач зірок.

– Гляди ще, твій Олежик голим справді в пастку потрапить що правда буде від нього вранці відганяти бухлом.

Компанія засміялась. Пригасивши вогнище, вони з лопатами пішли туди де я за звичай лежу на галявинці, й нумо копати яму. Накривши гілками, кинули зверху кілька шматків м’яса. І це ж треба, ще й надзюрили туди. Це щоб не було проблем вовку їх знайти і з задоволенням загризти.

Щойно вони міцно поснули, я тихенько заліз до палатки. Любителем зірок тут не пахло, отож почав просто сіпати колег.

– Ти шо робиш?

– Нічого.

– Досить мене лоскотати, дурню.

– Я нічого не роблю!

– Я тобі не жінка… Баби вже мало?!

Знайшов любителя зірок в сусідній палатці й із задоволенням надзюрив йому на волосся. Він прокинувся не одразу, коли рідина стала холодити. Ще трохи рідини дісталось і сусідові.

Ото цирк!

Так почали виясняти завдяки кому пика засмерділа, що палатка надломилась. Інші підбігли їх визволяти, та де там… завдяки сп’янінню вони заплутали забіяк в тенті. Ті вже почали волати аби їх не вість які чорти припинили душити. Сяк-так виплутавшись хотіли було продовжити бійку…  коли помітили мене в сяйві згасаючого вогнища.

– Знову заєць!

– Хапай його!! Вони в темряві погано бачать!!! – заволав шеф.

Схопивши ліхтар, побігли. Вони час від часу заплутувались в траві а я тоді підходив зовсім близько й весело манив тупаючи ногою.

Дурні навіть не зрозуміли куди саме прибіг, до поки зненацька не провалились у власну яму.

Вже потім, на роботі, якось сказав до них:

– Ну що, вам вдалося спіймати вовкулаку?

Вони спочатку вдали, що не зрозуміли мене. А потім, коли збрехав, що бачив їх начебто під час полювання на природі, зізналися, що справді виїжджали, виключно заради шашликів. Про зайця ані слівця.

 

p. s.

За місяць любитель зірок звільнився, і я, нарешті, отримав можливість жити спокійно, як раніше.

Подейкували потім, що він збожеволів.

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *