Міф про Сізіфа (№46)

Микола Іванович Диплодюк – професор університету, філософ за фахом і за самою своєю природою. Високий, огрядний і сивий, він тихо плаває галасливими університетськими коридорами, ніби айсберг у розбурханому морі. Студенти любовно називають його «наш Диплодок» – поза очі, звичайно, хоча Микола Іванович не став би, напевне, на них ображатися – на те він і унікальний експонат музею людських старожитностей, динозавр духу, яких не може вмістити наша вузесенька, зашорована епоха.

Микола Іванович – утопіст: він вірить, що українська хата не завжди скраю. І життя суворо карає вигадника-професора за таке катастрофічне нерозуміння реалій.

Уявіть картину – зима, ожеледь, мокрий сніг. Крізь сутінки й заметіль проривається Диплодок – гігантський професор у куценькому пальтечку. Раптом у асфальті – діра. Микола Іванович обережно тупцює довкола відкритої каналізації, зазирає в темне, шипляче провалля й зітхає. Примарні люди-тіні проносяться повз, не звертаючи уваги на стурбованого професора.  (більше…)

Позначки:, ,

Дід Клим і баба Климиха (№45)

Вони одружилися за царя Миколи. Клим був високий і худий, чорнявий, гарний на вроду. Домаха видалася низенька, русява й довгоноса. Баба була швидка і скупа, дід – неповороткий і довірливий. Ще замолоду почали вони лаятись і лаялись довіку.

Дід майстерно крив стріхи, баба складала копійку до копійки й мала таки їх чимало, тож не дивно, що Клима і Климиху постановили розкуркулити. Домаха спішно ховала у знайомих свої невеличкі сільські скарби, а дід заколов порося й підвісив сало в погребі під стелею. Випещеного кабана – білого й великого, ніби хмаринка, – заколоти не наважилися. Вирішили переховувати його в дочки. Баба знала: можуть забрати все, окрім того, що на ній. Тож у літню спеку не розлучалася Климиха із кожухом і навіть уночі, коли сонна земля важко й гаряче дихала на село, спала у валянцях.

Втім, уникнути катастрофи не вдалося. Бригада активістів довго товклася у їхній хаті. Багато чого забрали, проте сала все ж не знайшли, хоча й нишпорили прямо під ним. Дратувало перевіряючих і бабине «капустяне» вбрання, однак забрати одяг не мали права. Захеканий від збудження бригадир схопив жінку за комір і щосили струснув. (більше…)

Позначки:, ,

Петрикова наука (№44)

Петрик відійшов від виховательки й озирнувся. Довкола буяла весна. Сонечко весело підморгувало хлопчику, простягало до нього тисячі тонюсіньких лагідних ручок. Де-не-де купались у синяві неба бузкові хмаринки. Вони поверталися з боку на бік, підставляючи сонечку то блакитний животик, то рожеву спинку, і повільно пливли до горизонту, який простягся над розігрітою землею лазуровою стрічкою марева.

Хлопчик придивлявся до землі. Між соковитими травинками бігали мурахи, тягнучи за собою маленькі гілочки. Метелики кружляли в танку і сміялися над мурахами, які не знали спочинку навіть у такий чудовий день.

Петрик шукав «таємницю». Учора по телевізору він почув, як якийсь поважний дядечко доводив тітонькам, що весь світ – то таємниця. Він казав, що за всіма речами прихований якийсь незбагненний сенс, і що ще жодна людина не знайшла його. Спочатку хлопчик здивувався: така сила-силенна людей досі не знайшла один якийсь невеличкий «сенс». Але відповідь з’явилася сама собою – дорослим просто ніколи його шукати. От, наприклад, мама. (більше…)

Позначки:, ,

Хто це? (№43)

Батька щось спитати хоче враз мала Орися:

– Хто це тут маленький, сірий? Котик ачи киця?

В тата справ своїх багато. Доньку ледве слухав:

– Ти сама дивися, доню. Глянь хоча б на вуха.

Та ж очима тільки кліпа. Що це каже тато?

Сіла, бідна, ледь не плаче. Міг таки сказати.  (більше…)

Позначки:, ,