Єгор КОНИК. Мумія 4. Стара молитва

Передмова

 

«В кожному порядному домі схований свій скелет у шафі», – так кажуть  зазвичай руді та дотепні хлопці з туманного Альбіону. Що вони при цьому мають на увазі, сказати важко, а спитати у нашому селі нема в кого, бо англійці бувають у нас вкрай рідко.

Та в одному з сіл на Полтавщині знедавна стали казати ось як: «У кожній порядній громаді десь схована своя мумія»…

І вони мають рацію. Чому? Бо, мабуть… А я думаю, що не мабуть, а точно мумія та буде дуже схожа на громаду, яка її відкопала.  (більше…)

Позначки:, , , ,

Елайн РОЙЗ. Помаранчеві вогні війни

Коли мене хтось раптом запитує, як це воно жити нічого не бачучи, я відповідаю, що чудово. Так, я не бачу цього суворого світу, овіяного попелом і смертю війни. Але все ж я чую, та мало коли вірю своїм вухам. Я чую біль і крики, а інколи радість і надію. Коли мене запитують, що я бачу перед собою, я кажу, що бачу її – мою Оксану, легку та ніжну. Вона стоїть переді мною, коли я заплющую очі, і не покидає мене, коли розплющую.

Рання весна. 1943 рік. Вже потихеньку танув сніг, і на вулицях ріками лилася вода. На диво, кругом було тихо. Вже перестали ревіти гармати, не виднілися вогні солдатських рушниць, деінде бавилися безпритульні діти. Люди боялися вистромлювати носи зі своїх домівок. Раптом фашисти… Та про це ніхто не смів говорити, хоча багато хто думав. З останнього нападу фашиських офіцерів пройшло шість місяців, і мешканці села Підльохівка потроху поверталися до нормального життя.

Того дня я сидів на ганку і вистругував із дерева фігурки різних звірів. На вулиці була підозріла тиша, і це не давало мені спокою. Здавалося, що ось-ось повинно щось початися. Я це відчував. Але хто б мені повірив, якби я сказав це якомусь перехожому на вулиці, або навіть власній дружині. Хто б повірив хворому чоловікові, якого навіть до армії не взяли?  (більше…)

Позначки:, ,