Анна EDELWEISS. Блакитні вогники

Присвячується М.М.Г.

Марічка сиділа на березі й задумливо дивилася вгору. Що вона там запримітила? Це необачне сонце… Поволі сідаючи за гори, воно необережно зачепило відерце, і чорно-синя фарба залила небо і землю. Настала ніч…

З Маріччиних грудей вирвався тихий стогін. “Ш-ш-ш-ш-ш”, – заспокоїли смереки.

Легкий вітерець, немов закоханий легінь, голубив дівоче волосся, перебирав біляві кільчики, лоскотав ними обличчя. 

Марічка дивилася на небо. А там, у незбагненній чорній безодні хтось запалив блакитні вогники. І вони, немов сполохані зайченята, тремтіли під могутнім натиском космічних вітрів. Здавалося, ще один подих і вони згаснуть навіки.

Марічка знову зітхнула. Ці вогники так нагадують очі… Рідні й далекі очі…

…Марічка тоді вчилася у гімназії. Одного вересневого дня двері класної кімнати відчинилися і на порозі став молодий учитель. Він мав посісти місце пана Собіборського, який нарешті зважився піти на заслужений відпочинок.

Марічка підвела голову й зустріла очі, сині, як гірські озера. Їй стало ніяково, і вона одвернулась.

Як пройшло заняття, вона не пам’ятає. Закарбувались у свідомості лише великі сині очі, що дивились на світ із неприхованим сумом. Здавалося, вони намагаються заховати в собі якусь печаль, а вона проступає крізь ту синяву, випливає на поверхню й гойдається там самотнім човном. Ті очі протягом години не давали Марічці спокою. Коли їх погляди зустрічались, вона червоніла й нахиляла голову. Нарешті заняття скінчилося, і Марічка полегшено зітхнула.

Минуло півроку. Пан Назарій Римарук (так звали вчителя) став загальним улюбленцем гімназисток. Вечорами молоденькі вихованки точили розмови про вічні почуття, про кохання з першого погляду, а вночі кожна з них бачила казку, де чарівним принцем був пан учитель. Лише Марічка не брала участі в тих дискусіях. Вона завжди сиділа осторонь і мовчала. Подруги не звертали на неї уваги, знаючи Маріччину мовчазну натуру. Вони її просто не помічали. Але не помічали й іншого: тих поглядів, якими обмінювалися вчитель і гімназистка, тих випадкових дотиків руки, тих довгих хвилин очікування і таємної радості при зустрічах. Всього того вони поки що не помічали.

Але таємне все одно колись стає відомим. Невдовзі гімназистки стали примічати, що пан учитель якось по-особливому ставиться до їхньої мовчунки: називає неофіційно Марічкою, ставить лише високі бали і надто часто поглядає на неї. Неодноразово бачили, як вони стояли вдвох у коридорі й про щось розмовляли. Тоді все стало зрозумілим… Реакція була неоднозначною. Хтось дивився на Марічку із заздрістю, а хтось при зустрічі гордовито одвертав убік свого кирпатого носика. Коли ж з’являвся пан учитель, по класній кімнаті починали повзти «гадючки» невдоволеного шепоту. Вони «виповзали» з усіх кутків і прямували до тих двох, що мали спільний вогонь, теплом якого можна погріти холодні та слизькі тіла.

А через рік пана вчителя несподівано перевели до іншого міста. Марічка добре пам’ятає останню зустріч. Була зима… Вона стояла при вікні й спостерігала, як сварливий січень «стукає» кришталевим костуром і безжально трусить-трусить снігом, ніби хоче навіки сховати Карпати під холодним білим коцем. Раптом почулося тихе: «Марічко!». Вона обернулась і побачила два синіх озера. На їх дні лежала чорним каменем печаль, а на поверхні лілеєю квітло кохання. Пан учитель нічого не сказав їй. Марічка дізналася про переведення пізніше, коли двері класної кімнати в черговий раз відчинилися, але замість синіх очей вона зустріла крижаний погляд пана Собіборського. Марічка все зрозуміла…

…Місяць викотився з-за гори жовтим яблуком і завмер на півдорозі. Віженка щось бурмотіла спросоння, а полохливі зорі зазирали крадькома в її води, намагаючись дослухатися до того сонного бурмотіння.

Марічка сиділа на камені й задумливо дивилася в небо. Раптом одна зірка спалахнула і скотилася солоною сльозою по Маріччіній щоці. «Ш-ш-ш-», – заспокоїли смереки. А вгорі тремтіли блакитні вогники. Вони нагадували рідні й такі далекі очі. Де ви тепер?..

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *