Анна EDELWEISS. Сімба

Над саваною знову нісся страшний, розпачливий рик, від якого аж моторошно ставало на душі. То ридала молода левиця Сімба.

Тиждень тому в савану вдерлися жорстокі, бездушні істоти, які ходять на двох ногах і їздять на чотирьох колеса, зчинили стрілянину і галас, від чого звірі тікали в різні боки, ховаючись, хто де може. Ці істоти, що звуться людьми, вбили лева і забрали двох левенят. Батько-лев, як міг, захищав, сімейство, прикриваючи собою молоду матір з дитинчатами. Але люди виявилися хитрішими. В руках одного з них якась довга палиця блимнула спалахом вогню, і лев відчув у міцних грудях нестерпний біль. За хвилину його тваринна душа вже піднімалася над землею, навіки прощаючись із милою Сімбою.

Небезпечне коло звужувалося, а в центрі нього була левиця. Злі люди з карабінами напоготові мовчки дивилися дикій тварині в очі і чекали моменту, коли можна буде в неї запустити не один грам свинцю. У цю мить перед Сімбою промайнуло все її недовге життя і жахлива картина загибелі лева, який лишив по собі пам’ять у цих двох малих і беззахисних левенятах, що від страху зараз пищали й безпомічно тулилися до матері, благаючи захистити їх від тих страховиськ… Ні, вона не віддасть їм своїх дитинчат! Молода левиця зібрала останні сили, її очі загорілися страшним вогнем ненависті до пришельців, люто заричала і кинулася вперед. Мить довгого стрибку над землею – і гострі зуби й пазурі вп’ялися в людське тіло. Сімба шматувала того, хто вбив її лева і хотів відібрати малюків. Інші ж браконьєри, побачивши, що сталося, кинулися врозтіч, рятуючись від неминучої смерті, але один із них встиг схопити левенят і побіг з ними до машини. Злякані малюки пручалися, намагаючись вирватися з полону ще незнаного їм чудовиська, але все було марно. Дві жилаві руки міцно тримали їх, а потім кинули у багажник, де було темно, лячно й неприємно пахло порохом.

Коли Сімба скінчила помсту, позашляховик уже віддалився на значну відстань. Левиця не побачила поблизу дитинчат і все зрозуміла. Вона страшно заричала і кинулася вслід за машиною. Сімба бігла, вибиваючись із останніх сил, страшно дихала і не бачила перед собою нічого, крім багажника з левенятами. Проте сили були нерівними, а відстань надто великою. За кілька хвилин машина перетворилася в малу цятку на лінії горизонту, а левиця безсило впала у зелених соковитих травах і майже непритомна пролежала так аж до вечора.

Коли сонце вже сідало за небокрай, Сімба розплющила очі. В савані сутеніло. Левиця важко піднялася на лапи і, похитуючись, зробила кілька кроків. За звичкою вона хотіла покликати левенят, але крізь мозок блискавкою знову промайнув той жах, що пережила вранці, й зрозуміла: кликати нікого. Важкий, змучений погляд гордих і сумних очей Сімба спрямувала в той бік, де зникли її малюки. У небі вже світили перші зорі, а в очах молодої левиці-матері тремтіли сльози і тихо стікали долу. Вона заричала глухо, важко, всім нутром, самою розтерзаною душею…

Левиця постояла ще трохи і повільно пішла до місця загибелі лева. Убитий красень савани лежав на землі, витягнувши вперед міцні широкі лапи. Густу гриву легко ворушив вітер. Усе левине тіло ніби напружилося в останньому стрибку, а у грудях червоніла велика рвана рана з потьоками вже засохлої крові. Земля під левом теж була заплямована кров’ю. Та, незважаючи на трагічний кінець, туша хижака вражала природною красою.

Сімба підійшла ближче й, схилившись над левом, почала тихо мурчати, як домашня кішка. В душі вона ще сподівалась, що її красень ось-ось відкриє очі. Він просто знемігся в нерівному бою. Ось він устане, гучно заричить і удвох вони підуть на пошуки своїх дитинчат.

Сімба ткнулася носом у лева, але той очі не відкривав. Тоді вона почала облизувати його морду, сподіваючись, що хоча б це розбудить того, кого вона обрала колись із багатьох претендентів на її серце і лапу. Але все марно. Лев був нерухомий. Сімба тяжко зітхнула й лягла поруч, поклавши морду на стомлені й оббиті лапи. Тут вона пролежала всю ніч, час від часу провалюючись у тривожний сон. Це була остання ніч, ніч прощання зі щасливим минулим.

Рано вранці, щойно почало сходити сонце, молода левиця відкрила очі, підняла голову й поглянула вбік: загиблий лев спав вічним сном. Сімба граціозно потяглася всім молодим тілом, широко позіхнула й підвелася. Вона знову схилилася над другом, востаннє ткнулася носом у його густу гриву, востаннє лизнула колись холодний і мокрий, а тепер сухий і затверділий ніс, надривно рикнула і пішла геть. Більше вона сюди не верталась.

З того часу левиця, як сновида, блукала по савані в надії знайти своїх малюків. Вона нічого не їла, майже не спала, сильно схудла. Колись її чудова шкура, що золотом переливалася на сонці, тепер поблякла й була вкрита подряпинами. Сімба втратила спокій. Їй скрізь ввижався писк левенят. Їй здавалося, що ось у тих хащах мирно сплять її малюки, поклавши один на одного мордочки й тихо сопучи. Вона кидалася в ті нетрі, але нікого там не знаходила. Й тоді над саваною знову летів страшний, протяжний рик.

Мешканці найближчого поселення боялися виходити за його межі. На ніч вони міцно замикали вікна й двері своїх домівок, дітей не випускали надвір і щоночі палили багаття, намагаючись відлякати ним збожеволілу від горя левицю.

Одного дня пополудні, коли гаряче сонце безжально палило савану і в повітрі стояла неймовірна задуха, чутливий ніс змученої Сімби підказав їй, що десь поблизу можна підкріпитися. Левиця зупинилась і ще раз вдихнула повітря. Ніс її не обманював: запах крові вона не сплутає ні з чим. Сімба цілеспрямовано пішла в тому напрямку, куди кликав інстинкт хижака.

Обережно і безшумно крадучись у високих травах, Сімба наближалася до свого «обіду». Та от дуже скоро перед голодними очима левиці постала дивна картина: на землі лежала туша нещодавно вбитої антилопи, а поруч із нею сиділо її дитинча – живе, цілісіньке і неушкоджене. Від несподіванки левиця аж завмерла на якусь мить. Вона не знала, що робити: підкоритися інстинкту хижака чи вчинити якось інакше?.. По хвилині роздумів Сімба тихо підкралася ще ближче і крізь тонку завісу трави спостерігала за дитинчам парнокопитних. Малюк, відчувши наближення якоїсь істоти, підняв голівку з великими і широко відкритими очима, поворушив тоненькими й прозорими в проміннях сонця вушками і спрямував погляд у той бік, де відчувалась чиясь присутність. Сімба по-доброму кілька раз махнула кінчиком хвоста і, випроставшись на чотирьох лапах, підійшла до малюка. Дитинча антилопи, забачивши, яке страховисько нависло над ним і дихає крізь дві великі дірки, затремтіло від жаху й вирішило, що настав його кінець. Воно дивилося на Сімбу очима, повними страху, і боялося навіть поворухнутися. Від того погляду у великій голові левиці щось перевернулося, і вона присіла на передні лапи. Дитинча антилопи завмерло… Сімба акуратно витягла морду вперед і лизнула малюка в мордочку. Той від несподіванки аж хитнувся і заблимав очками. Сімба лизнула його вдруге, потім ще і ще… Малюк стійко терпів такий прояв ніжності страховиська, яке хвилину до того могло його з’їсти. Сімба лагідно облизувала дитинча від вушок до хвостика, і воно поступово перестало тремтіти, заспокоїлося. Ця ніжність була схожа на ту, що дарувала йому мама-антилопа. А левиця в ту хвилину згадувала своїх левенят в перші дні після народження, таких же крихітних і безпорадних, як цей малюк, що від її ласки аж розімлів і задрімав, притулившись до м’якого теплого боку.

З того часу левиця і дитинча антилопи були нерозлучні. Вдень вони гуляли по савані. Коли спека ставала нестерпною, відпочивали у холодку. З наближенням ночі Сімба відводила малюка в небезпечне місце, і там вони вдвох ночували. А наступного дня знову насолоджувалися життям. Малюк за цей час трохи підріс, бігав скрізь за левицею «хвостиком», боячись знову лишитися сам-на-сам із цим великим і незнайомим ще світом, бавився у соковитих диких травах і радів усьому, що викликало в нього приємні відчуття. Сімба теж потроху «відтанула», розпачливий рик уже не зависав над саваною і не лякав людей. Дитинча антилопи замінило їй левенят, яких вона втратила без вороття. Інстинкт хижака було подолано материнським інстинктом.

Люди нерідко здалеку спостерігали дивовижну картину: посеред розлогої савани, у густих і місцями випечених на сонці диких травах граціозно сидить, примруживши розумні очі, молода гарна левиця, а поруч із нею бігає малюк антилопи. Як і всі дітлахи, він такий ж безтурботний та іноді необачний: про небезпеку, що чатує на кожному кроці, навряд чи задумується. Але поруч є велика і добра Сімба, яка ні на мить не втрачає пильності. І щойно малюк намагається відійти від неї далі, ніж це дозволено, вона акуратно, але міцно обхоплює його тоненькі ніжки своїми широкими і дужими лапами, аби маля не пішло назустріч неприємностям.

Люди дивились і дивувались такій загадці природи. Та одного дня Сімба зникла, і більше ніхто її не бачив у тій місцевості. Не бачили й малюка. Серед мешканців поселення ходили різні чутки. Але найчастіше говорили про те, що дитинча антилопи загриз якийсь забіглий гепард, і Сімба, не витримавши чергової втрати, пішла звідси назавжди. Левине серце теж не залізне…

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Alisa сказав:

    Оповідання, що викликає дуже сильні емоції.

  2. Цікаво, чи змогла б не в художньому творі, а в реальному світі левиця перемогти інстинкт і не з’їсти антилопеня?

  3. A_Edelweiss сказав:

    Пане Андрію, левиця змогла в реальному житті перемогти інстинкт. На це оповідання мене надихнув один репортаж у новинах, в якому показали, як посеред савани сиділа левиця з маленьким антилопеням і по-материнськи за ним наглядала, притримуючи своїми великими лапами оте дитинча за його тендітні ніжки. А люди дивувались такій загадці природи і висунули версію, що, можливо, левиця втратила власних дітей. А все останнє – то моя фантазія.

  4. Alisa сказав:

    Так, я теж чула про левицю з антилопеням, тому відразу здогадалася, звідки натхнення 🙂
    Дійсно, в реальному житті буває таке, до чого не додумається жодний фантаст.

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *