Володимир ВАКУЛЕНКО-К. Святий Хрещатик

Я викреслюю себе наніц

із адекватної поведінки

гарантуючи замурзаній бруківці

свіжу та непорочну зброю,

щоб завчасу закричати випалом

по важкоартилеричних фізіономіях 

недодуманої тимчасовости!

На медичних хрестах

розіп’ята Марія,

На хребтах барикад

освятилися кров’ю невинні:

охрестився Хрещатик святий.

І він струменем збитий із ніг –

впав на камінь молитись.

Онде пастирі-хрестоотці

із дітьми одягалися в кулі –

то неспокій поцілював наскрізь.

ніч вороже огнищем гарчала,

попіл сіявся юною смертю…

Вгору сонце вкотилось руде –

закипаючий біль серцями.

У глевкій, під щитом, самоті

із прикушених губ кожну мить

чулось силою слово Тараса…

дим та сльози гаспидних стежок

Бог у касці, броньовані груди.

В Книзі Слави помітки з полів

молоком відписались живому…

Сухо в горлі від вибуху днів,

від задухи пекельного ранку:

перемога дзьобала з руки

настрій в суміші із глюконатом.

МИ ДАВНО БЕЗІМЕННІ –

Свічі. Квіти. Хрести. Лампади…

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *