Анастасія ЗАТВОРНИЦЬКА: «Ми не можемо залишатися байдужими, і ми не можемо не писати»

Анастасія Затворницька – молода поетеса і переможниця конкурсу «Книжка від “Zебри”», цікавого тим, що переможець у подарунок отримує книгу зі власними творами. Журнал «Стос» вирішив познайомитися трохи ближче з автором, чиї вірші вразили таких компетентних членів журі, як Олена Рибка, Тетяна Трофименко, Леонід Ушкалов.

Стос: Анастасіє, вітаємо! Як плануєте назвати свою майбутню поетичну збірку, що вийде у типографії “Zебра”?

– Власне вона вже вийшла. Під час оголошення результатів конкурсу мені дали до рук надруковану збірочку. Називається вона «Під парасолею». 

Стос: А чому саме така назва?

– Коли починається дощ і люди відкривають свої парасольки, їхні світи обмежуються невеличким простором, що лишається більш сухим, що вміщується під парасольку. Так і в житті у кожного з нас свій, тільки нам до кінця відомий, світ. В цій книжці я запрошую читачів до свого світу, під свою парасолю. Це і відображається в назві.

Стос: Які теми найбільше хвилюють?

– Різні. Зокрема місця кожного з нас у світі, пошуку себе і намагання зрозуміти та прийняти, перш за все, себе самих. Хвилює країна. Проте є теми, близькі і болючі, яких я поки намагаюсь не торкатися. Напевне, хочеться бути впевненою, що вистачить сил і досвіду, аби сказати правдиво і своїм голосом.

Стос: Мудре рішення. Та з чого тоді починається творчість?

– З відчуття.

Стос: Так… але, мабуть, вже тоді є якесь внутрішнє бачення. Якою, наприклад, в ідеалі має бути Ваша книжка…

– Книжка має відображати автора. Починаючи з обкладинки і завершуючи шрифтом. Вона має бути такою, що коли береш до рук, розумієш: так, це його/її книга. І в першу чергу це має відчувати автор. У нього не має бути жодних сумнівів, він має бути впевнений у кожній літері.

Стос: А чого в ідеалі хотілося б досягти?

– Як і будь-якій людині, яка пише, хочеться, щоб читали. Читали і розуміли. Це найважливіше. Пишуть, тому що інакше не можуть. Перш за все, це потрібно самому автору. Андрій Любка казав, що буває такий стан, коли є два варіанти: або повіситись або писати. Поезія рятує поета. Але цей порятунок чогось вартий лише, якщо буде кимось почутий. Чого хочеться мені? Хочеться творчо рости, хочеться, щоб ця збірка була початком чогось великого. Щоб попереду було багато якісних і хороших книг. Дорости до того рівня, коли можна їздити різними містами і читати свої твори. Заслужити своєю творчістю повагу провідних поетів та прозаїків. Хоч усе це можна назвати просто – стати письменником.

Стос: Які автори чи поезії мали великий вплив на Вашу творчість?

– Треба читати якнайбільше, щоб формувати літературний смак і розуміти, що відбувається в літературному житті. З прозаїків я ще з дитинства обожнюю Дяченків. З поетів першими на думку спадають Роман Скиба, Галина Крук, Андрухович, Андрусяк, Іздрик… Варто торкатися творчості кожного, хто зустрічається, аби знайти те, що найближче.

Стос: Чи допомогають критичні зауваження?

– Так, допомагають. Якщо до них правильно ставитись. Чесно кажучи, особисто я дуже складно сприймаю критику. Проте коли даю комусь читати, зазвичай прошу правдивих критичних зауважень. Такий собі літературний мазохізм (сміється). Завжди доводиться робити вибір між приємним і справді потрібним. Критика має бути обґрунтованою, тоді вона допомагає розвиватися й рости. Без неї можна лишитися на одному місці (рівні) і вважати себе генієм. Не заперечую, це, напевне, приємно, але безглуздо і неправильно. Тому критика дуже потрібна. Це невід’ємна, обов’язкова складова становлення письменника.

Стос: У деяких критиків є думка, що письменниками стають інтроверти, які ведуть активне внутрішнє життя, а не зовнішнє. Чи можете сказати те ж саме про себе і своє світосприйняття?

– Можу, це про мене. Я справді більш орієнтована, так би мовити, всередину. Цікаво, що будучи інтровертами, письменники виявляються найбільш відвертими людьми. Адже через твори дозволяють усім бажаючим побачити найпотаємніше, роздивитися душу.

Стос: Ви пишете, що не можете жити без собак, шоколаду і літератури. Тобто Вас надихають тварини і солодке чи, може, ще щось?

– Без тварин і солодкого уявити життя справді складно. Але натхнення можна знаходити в усьому. Надихають люди, випадкове слово чи погляд. Можна придумати історію, варту роману, просто побачивши гарну повітряну кульку. Якось я не спала майже всю ніч, тому що за вікном ішов сніг. У золотавому світлі ліхтарів це було настільки прекрасно, що сон був би злочином. Необхідно вчитися помічати дрібниці і насолоджуватися ними. Це надихає не лише на створення поезії, це надихає на життя.

Стос: Читаючи Ваші твори, помічаєш, що вони доволі лаконічні, і це додає їм чарівності, хочеться продовжити думку автора, тобто Вашу. Це у Вас так задумано чи виходить “само”, як кажуть?

– Я не обмежую себе розміром тексту. Але намагаюсь максимально насичувати кожен рядок, не допускати порожніх. Кожне слово має бути виправданим і перебувати на своєму місці. Не варто гнатися за довжиною вірша, краще працювати над змістовим навантаженням. І звісно ж, завжди цікаво лишати поле для роздумів.

Стос: Перший вірш присвячений місту Лева. Навчаєтеся у Харкові, самі з Києва. Мабуть, полюбляєте подорожувати?

– Так, подорожувати люблю. Завжди цікаво відкривати для себе нові світи. На жаль, займаюсь цим не так часто, як хотілося б.

Стос: Які саме місця в Україні найбільше вразили, про які ще написали би?

– Львів, про який Ви вже згадували, не може залишити байдужим. Мені дуже подобається в Карпатах. Неймовірна краса. Дуже цікаво також слухати мову місцевих жителів. Я навіть виписувала собі деякі слова.

Стос: Чи немає відчуття, що зараз більшу увагу приділяють не творчості, а яскравим особистостям на сцені, тоді як вважається, що письменники мають писати, а не бути акторами?

– Виникає таке відчуття. Дуже часто за яскравими масками ховається те, що і літературою назвати складно. Грамотний читач це помітить. Добре вміти красиво подавати свої твори зі сцени, але основну увагу ми все ж маємо приділяти якості цих творів. Шкода, що через яскраву оболонку, можуть лишитися непоміченими справді хороші і талановиті тексти.

Стос: Українська література – яким бачите її подальший розвиток?

– Майбутнє у нашої літератури має бути прекрасним. Вміння тонко відчувати природу, людей, вражаюча волелюбність, яка живе в нас, бунтівний дух непокори, і любов, яка все це супроводжує… Мистецтво, що розвивається в таких умовах, повинно вражати. Дуже хочеться, щоб сучасних письменників читали, щоб їх знали не лише за кордоном, але, в першу чергу, в рідній країні. Цікаво і дуже приємно бачити на презентаціях книг чи інших схожих заходах багато молоді. Це при тому, що старше покоління полюбляє розповідати про цілковиту байдужість молодих людей до читання. Ми не можемо залишатися байдужими, і ми не можемо не писати. Література завжди відображає події в суспільстві. Розвиватиметься країна, розвиватимемося ми, розвиватиметься література. В цьому і майбутнє.

Стос: Що побажали б читачам?

– Складно вмістити принципи, за якими живу, в одне речення. Знаю одне: головне робити те, що любиш. Можна не висипатись, проводити на роботі вихідні і свята, але отримувати неймовірну насолоду. Займатися варто лише тим, що стає самим життям.

Знайти свою пристрасть я читачам і бажаю. А з огляду на сьогоднішні події в державі, зичу нам усім мирного неба.

 

Бесіду вела: Аліса Гаврильченко (редактор журналу «Стос»).  

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *