Марко МОСКАЛЮК. Мила мала моя вітчизно

Мила мала моя вітчизно,
Живемо з тобою у чужих світах по-різному,
Безмеж-безкраю мені заздрісно – дощу довгокосому,
Ранковому многороссю і щовечірній зорі,
Пришпиленій Богом над тобою вгорі –
Понині й вовіки ти ними не зречена, 
А я – розлукою від тебе відречена,
Ховаю у серці своїм дзвінкоголосого солов’я,
Як удома – молюся Богу і весняним грозам,
А на серці чомусь паморозь!
Відчужена вчора –сьогодні-завтра,
Вигасаю розлукою з тобою, як ватра…
Чужиною відваджена – корінням відгалуженим –
Собою сама зраджена!
Прониклась тобою наскрізно –
Як вітрильник бризком солоним під парусом…
Печаллю твоєю зіткана – як музикою скрипка Страдіваріуса…
Долею бідкана, неволею дітклива, мила моя Україно,
Серцем у тебе я вкраяна, напуттям твоїм нараяна,
Сумотою за тобою потята,
Бачу тебе на розхресті доріг дівчиною в білому платті…
Зимовий сніг у весну збіг чи тепло гріє бабиного літа –
Я вертаюсь до тебе, як вітер – серце ледве стримує стук,
Трепет свічі дотикає долонь рук,
Пам’ять зі сльозою і втомою у мене питає: камо грядеші?
Відповідаю їй: іду додому я…

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *