назад

Казка про еволюцію (№58)

Давним-давно, у часи перших людей, жив на світі мужик. Його ніяк не звали, бо тоді ще не придумали імен, але люди з племені називали його Лайно. Лайно був звичайнісіньким мужиком: як і всі носив грязь замість одягу, їв сирих кабанів, жив під каменем і таке інше. Він нічим не виділявся від інших первісних людей, аж поки не сталося дещо страшне.  (більше…)

Позначки:, , ,

Казка про дієту (№57)

Франческа Івановна була досить жирною свинякою. Вона постійно жерла свиней і ще більше товстіла. Її денна норма була 44 відбірних кабана. Вона смажила їх у спеціальній печі на заводі. Франческа вже до липня набрала дві тонни жиру і не збиралася зупинятись. Вона також любила і баби Любині біляші з трьома свинями і чотирма кілограмами приправи, але, все ж, її улюблена їжа – жарені кабани, а коли відключали газ, то вона їх сирими поїдала, а ті тільки жалісно хрюкали і лопали під гнилими жовтими зубами восьмиповерхового мутанта Франчески Івановної.

Так ішли дні за днями, свині за свинями. Чудовисько-дівчина ніяк не переставала жерти. Вона ставала все більшою і жирнішою, аж поки не стала чотирьохтонною бочкою жиру, який так і ліз із неї.  (більше…)

Позначки:, , ,

Сучасна гумористична казка-мотивація для читачів будь-якого віку, або Курочка Ряба і блокнот-контролер (№56)

Жили-були дід та баба, худі як тріски, такі, що крізь них можна було дивитись мов крізь скляних. Вони кохали один одного понад усе, тож не зважали на бідність, що цілком і повністю поглинула їх життя та своєю залізною пащею зазіхала на їх найбільшу радість – Курочку Рябу. Дідусь мав економічну освіту, тож завжди контролював витрати. Робив він це з таким запалом, ніби за кожну відстежену ним копійку отримає премію захмарних розмірів. Завітними чи-то навіть святими у оселі стареньких були дві речі: Курочка Ряба та блокнот-контролер. Бабуся день і ніч бігала навколо Курочки, зносячи все на своєму шляху, так що аж ноги у неї горіли. Проте, якщо б вона бодай пальцем зачепила блокнот, дід би не залишив би від неї і живого місця. Жили наші герої довго, але кожного дня намагались уявити що вони молодята і що незабаром щастя з ноги відчинить їх старі, заколочені на двадцять шість замків двері.  (більше…)

Позначки:, , ,

Анна EDELWEISS. Історія одного піаніно

Колись я було деревом, високим, струнким, з густою розлогою кроною та міцним корінням. Узимку я красувалося, немов паризький франт, білою пухнастою шапкою, яку щороку дарувала мені заметіль. А влітку пташки весело щебетали на моїх вітах, радіючи сонцю і теплу. Та одного ранку прийшли люди, спиляли мене і відвезли спочатку на деревообробний комбінат, а вже згодом – на фабрику, де виготовляють музичні інструменти. Невдовзі в мене вдихнули нове життя, перетворивши на піаніно. Я стояло серед подібних мені соплеменників, вилискуючи новісінькими лакованими боками. Коли хтось торкався клавіш, молоточки вдаряли по струнах і з моєї дерев’яної утроби вилітали чаруючі звуки.

Куди тільки не кидала мене доля. Спочатку по моїх клавішах бігали тендітні пальчики синьоокої дівчинки, яка щодня розучувала нудні гами і фуги. Не все вдавалося їй з першого разу, тому час від часу ті пальчики боляче били по клавіатурі, від чого струни всередині голосно зойкали. Та я мужньо терпіло ці тимчасові тортури, бо дитячі сльози, що капали з рожевих щічок, пекли дужче за вогонь. У такі моменти хотілося хоч чимось зарадити маленькій учениці.  (більше…)

Позначки:,

Катерина ГАЗІЗЯНОВА. У тихому болоті

Телевізор працював майже 365 днів на рік. Тато ніяк його не міг налаштувати, тому він показував лише один канал – телемагазин. Цілодобово там гарненькі панночки з доведеними до красивої потворності обличчями та з неприродно білими посмішками розпиналися аби той, хто сидить біля екрану подзвонив і придбав речі, які «стовідсотково полегшать життя». Найбільше його дивилася мама, менеджер по домашньому господарству.

– Мамо, в нас є щось поїсти? – запитав син, який не відводячи очей від монітора комп’ютера, поїдав чіпси у позі ембріона.

– Так-так, – підірвалася вона з місця перед телевізором і поспішила до сина. – Тут фритюрницю рекламували. Я купила, ну, не втрималась… Ой! – спотикнулася вона об купу пилососів і схопилася за ногу. – Ось, я зробила тобі ще чіпсів. Цього разу з беконом.  (більше…)

Позначки:,

Сергій БОВИКІН. Російська мова

Російська мова
Стала на заваді
Для розвитку
Великої країни.
Тепер вона
Прирівнюється зраді  (більше…)

Позначки:,

Хобі дядька Семена (№55)

Ну, що можна зробити в серпні за один день пересічному громадянину? Встати, наприклад, зранку, поснідати, потім піти на роботу і стомитись, так стомитись, що вже й пива того не хочеться; нашвидкуруч випити – таки те пиво, прийти додому, повечеряти, що Бог дав, ввімкнути і вимкнути телевізор – одне й те саме щодня, – взяти розгорнути і загорнути газети. У дядька Семена зовсім інша робота, і він вам не пересічний громадянин – він сам по собі.  (більше…)

Позначки:, , ,

Найкращий відпочинок – у лісі (№54)

Чоловік, певна річ, – не жінка: так уже Бог створив,що чоловік навіть у вільний від роботи час працює. Або на риболовлі, або на полюванні, або в лісі, де збирає ягоди, – аби не сидіти вдома без діла. Ось така наполеглива робота і є для нього відпочинком для душі і тіла. Наше з Вами завдання –довести, що відпочинок у лісі є найефективнішим у будь – якому плані: фінансово – економічному, політичному, господарському. Будьте спокійні. Це набагато простіше, ніж довести, що 2*2=4.  (більше…)

Позначки:, , ,

Чекіст, син чекіста: презентація книжкової новинки

Microsoft Word - ????????687

У п’ятницю 11 квітня о 14:00 у рамках ІV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбудеться представлення нового роману від майстерного оповідача та досвідченого хроніста. Одразу три майстри жанрової літератури представлятимуть нову книжку одного з них: Сергій Батурин, його новий роман «Потомственный чекист» і гості презентації — майстри історій Олексій Нікітін (Алексей Никитин) і Наталка Шевченко.  (більше…)

Позначки:,

Михайло НІЗОВЦОВ. Адаптація

1. По шияці

Вчора дядькові виповнилося очікуваних  шістдесят років, і дядько опинився на пенсії. Вихід відмітив у забігайлівці. Проснувся удосвіта у міліцейському відділенні: кишені – вивернуті, ребрам – боляче. Щоб відпустили додому – заплати! А чим?

– Дзвони тітці! – черговий не жартував. – Послуга за телефон – за окрему плату: на пляшку! Ми міняємось! До зміни – вспієш?

Прибігла тітка:

– Батюшки! Якого лиха накоїв? – вереснула.  (більше…)

Позначки:

назад


Наша кнопка ///