Анна EDELWEISS. Сповідь Галатеї

Дощ стікав невпинними ручаями по холодному віконному склу, наповнюючи душу пекучими слізьми. Який парадокс: дощ у лютому! Такий же парадокс, як і саме життя…

Марта дивилася на заплакане й сіре від смутку вікно. Така ж заплакана в неї і душа. Марта згадувала вчорашній день і ту розмову. Власне кажучи, ніякої розмови не відбулося. Просто стався виплеск нікому не потрібних емоцій, що накопичилися за тривалий час тяжкої душевної боротьби.

“Краще б я цього не робила”, – Марта, з силою закусивши губу, спостерігала, як крапля за краплею, падаючи з піднебесся на грішну землю, малюють на склі дощовий візерунок. Шляхи деяких перетиналися, інші ж продовжували бігти наввипередки одна одній, так і не зазнавши щастя поєднання.  (більше…)

Позначки:,