Аліса ГАВРИЛЬЧЕНКО. Вакханка ніч повіяла, мов протяг…

Вакханка ніч повіяла, мов протяг.

Немов тремтять не штори – ніжний шовк

Або душа, загорнута у одяг.

Кибалкою півмісяць впав до ніг.

І я пізнала: є любов, як шок,

І лазаретом став на мить нічліг. 

 

На мить раптово бачилося світло,

Щось відчувалось, щось, крім плоті, щось

Немовби виринало непомітно,

Хребтом ішло до мозку почуттів…

І думалось про щастя: «Почалось», –

А десь приречено біль животів.

 

Ніч дихала у душу та у долю.

Я згадувала сказане колись:

«Дай серцю волю – заведе в неволю», –

І ціпеніла, доки не настав

Холодний ранок, доки Вакха тирс

Не викинув Морфей в рожевий став.

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *