Дмитро МАЛИШКО. Нічна серенада

Прийшла тиха ніч. Вона плавно й непомітно змінила вечір і тепер почувалась повноправною володаркою світу. Змахнувши своїм зоряним рукавом, легко подолала мури середньовічного міста і приспала всіх його мешканців. Глибокий сон зморив на їхньому ложі і вельможного пана, і бідного ремісника.

Та дівчині зовсім не хотілося спати. Вона довго лежала з відкритими очима, потім підвелась і сіла. Сторожко прислухалась, доки не почула ледь чуткий шурхіт за вікном. “Він!” – блискавично промайнула думка, і її обличчя засвітилося радістю. Вона спочатку не наважувалась підійти до вікна, боячись розчаруватись, якщо не побачить його. Заспокоїлася лише тоді, коли тихенько пролунав приємний дзвін гітарного перебору. Рвучко підбігши до вікна, поглянула вниз. Так, це справді був він. А мелодія гітари, ледве чутна спочатку, стала звучати сильніше. Вона, ніби морський прибій, то накочувалася легкими хвилями, то відступала. Тиха пісня спурхнула з його вуст наче чарівна пташка. Розправивши дужі крила, злинула під самі хмари. Коники, що давно вже виспівували свій нічний концерт, на хвильку притихли, здивувавшись, а потім щосили почали вторити нічній серенаді, і вся ця музика скоро перетворилася в єдину поліфонічну симфонію кохання.  (більше…)

Позначки:,