Елла ТИТОВА-РОММ. Цікаве віршування – 5

259813_212093118832117_5576494_n

Розділ п’ятий,

в якому йдеться про сміття і гадів повзучих

 

Хочу продовжити розпочату в минулому розділі тему про віршові помилки.

Наступна помилка, якій я хочу приділити увагу, співзвучна назві попереднього розділу. 

Я маю на увазі какологію (дивний збіг, чи не так?).

Какологія – це неправильний зворот або неправильне розміщення слів: «здобути успіх» замість «здобути перемогу» чи «досягти успіху»; «підвести тост» замість «піднести келих» або «піднести тост», «дурня рябої кобили» замість «сон рябої кобили», «плани здійснюються» замість «мрії здійснюються» або «давати плани».

Ще однією хибою є авторська глухота – стилістичні і смислові помилки, не помічені автором.

У мене подібна помилка закралась у вірш «Чорно-біле життя».

Я вжила рядок: «Дев’ять місяців місячних буду ходити тяжкою».

Як медику мені абсолютно непробачно не знати, що вагітність проходить, якщо її обчисляти не звичайними, а місячними місяцями, не дев’ять, а десять місяців.

Таких помилок часто припускаються просто через недогляд автора, який захоплений віршем (римами, розміром тощо) і не звертає уваги на деталі.

Не буду засмучуватися з цього приводу, оскільки подібні помилки можна зустріти й у поетичних світил усіх часів та народів.

Наведу декілька прикладів:

1. у Пушкіна:

«Ось іспанка-молодиця,

Що оперлась на балкон…»

(замість «на перила балкона);

2. у Лермонтова:

«І скаче левицею Терек,

Кошлата грива на хребті…»

(грива росте тільки у лева, і не на хребті, а на шиї);

3. у Фета:

«Конваліє! Одна з-під снігу

Проміння в сонця просиш ти…»

(з-під снігу виростає пролісок, а не конвалія, яка з’являється вже у розпалі весни);

4. в Уткіна:

«Це чи не твоїм погруддям

Перекоп ми захищали?..»

(радянські війська у громадянську війну не «захищали», а «штурмували» перекоп).

Страшенно нелюбимою мною помилкою є стилістичне сміття.

Виникає ця помилка у випадку, коли авторові не вистачає складів, щоб укластися в розмір, або коли цих складів занадто багато.

Найшкідливішим стилістичним сміттям є частки, а найпоширенішою з них, певно, частка «ж» (якщо перед нею є звук «у», через що створюється немилозвучне «уж» чи «вуж» – прим. пер.). Категорично жодних ужів й вужів! Ці слизькі повзучі гади зроблять будь-який вірш огидним.

До «вужів» належать такі уточнювальні слова, як: «той», «тут», «усі», «ця», «та» тощо.

(Частку «ж» не можна не використовувати в усталених словосполученнях «все ж таки», «але ж», «треба ж» і т. д.)

Отже, вживання займенників (той, цей, моя, твоє), а також службових частин мови (а, та, і, би), якими так легко заповнювати проміжки, виказує непереконливість автора. Чим менше у стоку маленьких, проте страшенно кусючих вужів, тим сильніша втіха для вуха читача.

Домашнє завдання: спробуйте виловити власних вужів і замінити їх іншими об’єктами флори та фауни.

 

Апендикс 1

Приклади артикуляційних помилок авторів самвидаву і класиків

 

Посилання на твори не надані з причини виправлення (можливого й бажаного) авторами неточностей і, завдяки цьому, відсутності початкового варіанта тексту.

 

Андрій Ванюков у вірші «На актуальну тему 4»:

«Тут пекла бенкет, о намісник…» (бенкетонамісник)

(Бенкетонамісник – це звання чи посада?)

 

Єгорич «Усміхніться жінці»:

«Як небагато потрібно їй…» (як)

(Жінці потрібно багато не «як», а усмішок)

 

Соколофф Олександр Батькович у вірші «Російська Primavera»:

«Шкода, колодязя (колотися) на всіх не вистачить, організм переводить воду…»

(Колотися на всіх не вистачить?)

 

Він же у вірші «На стику слів»:

«Сьорбати з відра любов, як квас…»

(Як вас?)

 

Дуже кумедні назва вірша і рядок у Каті-Кентаври «Здобич чуючи»:

«Здобич чуючи, зметнулась зграя…»

(Щоби чую? Хто такий Чуй?)

 

Granovsky Irene «Хто там по сходах йде, визначу по слуху я»:

«визначу послу…»

(Дуже нецензурно виходить.)

 

Миколаєва Надія у вірші «Таємниці великих дерев» вжила відомий вислів, який звучить дуже смішно:

«Помилився – і потрапив, як кури, ув щі»

(Як курви у щі)

 

Линникова Юлика написала вірш під назвою «Ми лиш що?»:

(мили);

 

А ось приклад з вірша Графова Емелі «Що за диво – наше життя» про те, в якому порядку небезпечно розставляти віршовані розміри:

«Ямб, Хорей, Анапест, Дактиль…»

(а на п (вибачте) да);

 

Пушкін Олексій Вікторович назвав свій вірш «День і блиски» (день іблиски) – мабуть, це таке свято і, мабуть, язичницьке.

 

А тепер вже пішли класики:

 

Тютчев (стягнула у Володимира Бродського):

«І між гір росистих (і між гір расисти) в’ється

Долина світлою смугою».

 

Пушкін:

«Чи ви чули й (чулий) глас нічний

Співака любові, співака печалі?»

 

Лермонтов:

«У полудневий жар в долині Дагестану

З свинцем (з винцем) у грудях я лежав, мов кам’яний».

 

Батюшков:

«Шуми, шуми хвилями, Рона, (хвиля Мирона)

І жнива зрошуй».

 

В’яземський:

«І тут нежданий вірш знічев’я, з чогось,

На ум (Наум) мій налетить, причепиться до нього».

 

Висновки

Про написання віршів можна говорити довго. Але будь-який оратор, навіть найбільш балакучий, має рано чи пізно зійти зі сцени. Йдучи, я хочу сподіватися, що сказане якщо й не примножить кількість гарних віршоробів, то принаймні викличе добросерду усмішку в читачів.

 

Переклад з російської Аліси Гаврильченко

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. В оригіналі у Пушкіна про левів написано))
    “Слыхали ль вы за рощей глас ночной….”

  2. Alisa сказав:

    Так, Андрію))) Рада, що ти знаєш оригінал, бо в перекладах не всі звуки відтворюються однаково.

  3. A_Edelweiss сказав:

    А добросердну усмішку таки викликали ці артикуляційні помилки, які є навіть у класиків. ))) Дякую за цікавий і корисний матеріал!

Залишити відповідь до A_Edelweiss Скасувати відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *