Світлана КОСТЮК. Послання до штабного генерала-зрадника

Пихатий генерале, як живеш?

Я вчителька, що того хлопця вчила,

В якого свіжовирита могила,

В яку ти і сльозинки не проллєш…

 

Бо що для тебе сльози матерів,

Хлоп`ята, що ішли “живцем на міни”…

Тих броників хватало й половини,

Аби ти свій мільйончик заробив…

 

Жорстокий генерале, як ти міг

На нари запроторити хлоп`яток.

Що п`ятий місяць вчились воювати

Без сну і їжі, падаючи з ніг…

 

Вітання ще від сивих матерів

Тих пацанів, яких ти підло зрадив,

Яких дотла чужі палили гради,

Бо ціль по них хтось все-таки навів…

 

Пихатий генерале, зручно так

В тоновано-броньованій машині…

У сина твого очі також сині,

І спить він, як і той, мабуть, навспак?..

 

Ти знаєш, що у кожному селі

Тепер щодня чекають похоронок?..

Ти ж вміло прикриваєшся законом.

Що не проб`ють ні кулі, ні жалі…

 

Як найманець на цій святій землі…

 

 

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *