Борис БЕЗКОРОВАЙНИЙ. Коли ми вдихнули на повні груди

Разом з Андрієм в будинок увірвалося вуличне повітря, схоже на сухий темний туман. Він квапливо зачинив двері і скинув з плеча сумку. Обережно, щоб не натрусити на бетонну підлогу пилюки, зняв свою куртку, присипану чорним порохом.

-​ Соня! Ти дивилась новини? – крикнув ще із порогу.

Соня, його дружина, вибігла з кухні. На ній був сіруватий, як і стіни їхнього помешкання, фартух. У руці Соня тримала ополоника. 

-​ Щось знову трапилось? Щось на шахті? – запитала вона.

-​ На шахті все добре. Навіть чудово. Сьогодні запустили нові ліфти, – Андрій роздягався і складав брудний одяг біля дверей на купу, – Тепер до верхньої межі магми долітаємо за двадцять хвилин. Аж волосся дибом стає. Я про інше. Ти що не включала сьогодні телевізор?

-​ Ні, діти весь день дивляться мультфільми. А що там?

-​ Зачекай сама побачиш. Скоро вечірній випуск. Ось, – він дістав зі своєї сумки пляшку шампанського і подав дружині, – поклади в холодильник.

-​ Боже, справжнє шампанське! – вигукнула Соня і побігла на кухню його охолоджувати.

Андрій закрився у ванній і почав квапливо змивати чорну сажу, яка вкривала його обличчя і шию мов сценічний грим. Коли він зайшов на кухню за простим металевим столом вже сиділи двоє його дітей нетерпляче чекаючи вечерю. На стелі звично гудів очищувач повітря. Соня бігала довкола столу насипаючи в такі ж металеві як і стіл тарілки паруючий суп.

-​ Хліба знову не було, – винувато сказала вона.

-​ Зате в супі плаває м’ясо, – сказав Андрій заглянувши в каструлю.

-​ М’ясо легше знайти.

Він включив екран який займав половину стіни і сів до столу. Якраз закінчувалась реклама. Головний технолог з очистки води переливав з однієї склянки в іншу жовтувату рідину демонструючи її якість. Голос за кадром говорив: «Новий фільтр не лише знищує запах хлору, а й робить воду майже прозорою. Схвалено Міністерством Безпеки Життя». Технолог підніс склянку до губ і зробив невеликий ковток, потім підняв великий палець вгору.

-​ Ах, – зітхнула Соня, – може діти зможуть собі його купити коли виростуть.

Діти в цей час зосереджено уминали суп. З їхнього фільтра підключеного до водопровідної труби у велику каструлю капля за каплею текла червонувата вода, колір якої видавав присутність заліза та іржі. Від супу несло хлором. Їхній моделі вже перевалило за чотири роки, а на нову грошей не було.

Зображення чоловіка змінились на усміхнене обличчя ведучої вечірніх новин: «Зелена чума переможена. Міністерство Безпеки Життя повідомляє про завершення боротьби з деревами, останні осередки яких були знищені сьогодні в Сибіру. Дивіться ці неймовірні кадри».

На екрані величезні гусеничні машини поливали напалмом покручені сибірські деревця, а потім давили своєю вагою палаючі стовбури. Гул важких струменів вогню змішувався з тріском гілок під гусеницями і шумом потужних моторів. Довкола стояли сутінки, хоча напис показував, що сюжет був знятий ще вранці.

-​ Ніколи не розумів, чому біля тих дерев повітря таке прозоре, вони ж його постійно забруднюють, – сказав Андрій.

Але його голос ніхто не почув. Діти плескали в долоні, дружина скрикнула прикривши рот руками, а ведуча в кінці додала, що в честь цієї «визначної події в житті людства» завтрашній день для всіх працюючих оголошено вихідним. «Половина століття пройшла з моменту усвідомлення людством небезпеки, яку несли йому дерева забруднюючи атмосферу, до сьогоднішнього Дня перемоги. Вдихайте на повні груди».

Андрій відкрив шампанське і обережно, щоб не втратити ні каплі, розлив по алюмінієвих кухлях. Собі і дружині повні, дітям – на денце, щоб спробували його смак.

-​ Не можу в це повірити. Все життя ми боролися з деревами і нарешті перемогли їх, – сказала Соня зі сльозами на очах.

-​ Давайте вип’ємо за перемогу над зеленою чумою, – Андрій підняв свій кухоль, – Наші діти житимуть в чистому світі!

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Admin сказав:

    Не дуже віриться, що і через 50 років в шахтах люди а не роботи працюватимуть.

  2. Микола сказав:

    “…схоже на сухий темний туман. Він квапливо зачинив двері” — туман зачинив двері.(І не переконуйте, що двері зачинив не туман!). При звертанні до Соні треба ім’я писати (і говорити) у кличному відмінку. А якби діти сиділи за простим ДЕРЕВ’ЯНИМ чи ПЛАСТИКОВИМ, що від того змінилось би? “Ах, — зітхнула Соня”. Якщо “ах” то Соня ахнула, а якщо “зітхнула”, то правильніше буде “ох-хо-хо” або якось так. Є чимало інших хиб.

  3. Борис сказав:

    Каюсь, грішний) у всьому крім відмінків. От не вірю, щоб шахтар розбирався у відмінках. Якщо тільки він не поліз в шахту після філфаку))

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *