Елла ТИТОВА-РОММ, Михайло РОММ. Струма
1
Здрастуйте, Кларо, приємно познайомитись!
Тож ви народились 1899 року.
Ось Кишинів, ось околиця споминів,
На ґанку ось ви. Дозвольте, підійду на півкроку?
Розкажіть що-небудь нам, Кларо, про Бессарабію.
Розкажіть нам про знаменитий погром.
Ховались ви й мама тоді за сараями.
А вашого сусіда зарізали. Кров і кров…
Так, а війна, революція – це ви, звичайно, пам’ятаєте?
Як у 18-му Бессарабія до Румунії відійшла?
О, вас Бог милував! Милував, не відкидайте!
Росію тоді чекали такі діла!
А у вас, в Румунії, єврею було боятись нічого,
Тільки потім терпимість не стала біді на заваді.
Інтелігенція – сівачі розумного, доброго, вічного –
Терпимістю не виділялась, і їм потурала влада.
Та сонце світило й у ваше, Кларо, вікно, тож розказуйте,
І вас наряджали узимку у хутра та чобітки,
Бо дід ваш колись вибивався із міщанина-лабазника,
Щоб стати купцем. І Вам віддавали серця парубки.
***
Зелень яскрава і полудня жар,
Заміж виходить Клара.
Шепчуть за спиною рідні, що з пар
Пара, найкраща пара!
Дощ довгожданий умив Кишинів,
Вимокло неба днище.
Ломляться дошки дубових столів
Від усілякої їжі.
Дід підперезався, пояс тугий,
Бабця очіпок наділа.
Серцем бентежно радіють батьки,
Та вся округа радіє.
Добрий усміхнений сивий рабин
Кларі бажає сина.
Рибу приносять завширшки з аршин,
В кінвах розлиті вина.
Стане дбайливим душа-чоловік,
Буде життя пологе.
Може, Месія народиться в них
Після прохань у Бога?
Вщухло чи хвіртки рипіння, чи лжа,
Бродить в горщі опара.
Зелень яскрава і полудня жар,
Заміж виходить Клара.
2
Для батьків діти, звісно, завжди красиві,
І нащо тепер відомі усім постулати?!
Та євреї в житті чекають і чекають на Месію,
Народиться хлопченятко – батьки ним уже багаті,
А дівчинка як виходить, то потрібно більше молитись,
І хлопчика Бог подарує усе ж на білизні.
***
Час проминув, і уже на зорі
Клара чекає сина.
Сонце зійшло на високий поріг,
Кличуть ізнов рабина.
Вірять євреї століттями в те,
Що не байдуже небо,
Прийде на землю Месія, зросте,
Всім рятуватись треба.
Та не з’явився Месія, на жаль,
Бог не послав, і крапка.
Певно, такою є доля-печаль –
Донька у Клари й татка.
Ворон накликав біду на землі
Чи то Господня кара?
В Клари нещасної марення злі,
Смерть забирає Клару.
Плаче рідня над життям сироти,
Дали ім’я їй Естер.
Пасма холодних небес з висоти,
Вітер, що віє з Веста.
Батька не буде також і слівця,
Кине він Естер скоро…
Все відбувається з волі Творця,
Навіть велике горе.
3
Що стало з бідною Естер, коли упокоїлась мати?
Як виросла дівчинка Естер? Про це вже нам не дізнатись.
Але час минув, і вона розцвіла, і губи її медвяні,
І шкіра ніжна та біла її, і щоки її рум’яні!
***
Естер 16 вже років тепер,
Ось і вона – кохана.
Став чоловіком її інженер,
Світиться щастям пані.
З шовку одежа у Естер для дня,
Є чобітки, сім’я є…
Тільки позаду завжди вороння,
Крихти усі з’їдає.
Ворони, ворони, геть від вікна!
Годі над Естер витись!
Хоч і насиплеш їм вдосталь зерна,
Будуть презле дивитись.
Ворон – біди неприкаяний страж –
Спати не йде, та речі
Зібрані всі і готовий багаж.
День настає безпечний.
Їдуть до міста Галац. Ніби гра
В гирлі у хвиль Дунаю.
Що буде завтра, де буде тура
Долі, ніхто не знає.
Тридцять дев’ятий уже рік настав,
Час проминає стрімко.
Ворон снаги набирається та
Дивиться зле на жінку.
4
Отож сирітка Естер, бідна донька Клари,
Вийшла заміж і переїхала жити в Галац.
А через рік, в сороковому, встановилась міць генерала
Антонеску, і ось почалось – бац! бац! бац! бац!
Оплесків від захвату заслуговують ці чисті експерименти –
Це очищення атмосфери від іудейських елементів!
***
З пекла концтабори і прапори
В сутінках склепних вночі.
Небо війною нестримно горить,
Попіл землею вже мчить.
Смерть пробирається бруком, мов дим,
Служать війні батареї.
Зміни на гірше: фашистський режим
Не пощадить євреїв.
Естер примарилась мати раніш,
Взимку, в морози злісні.
Вихід один: якомога скоріш
Бігти, якщо не пізно.
До Палестини помчить пароплав,
Тільки потрібні леї,
Щоб хоч себе сам єврей врятував,
Доля така в євреїв.
Щастя недовге, мінливий міраж –
Що є? Лише ненависть.
Знову змінило життя антураж
І не спитало навіть.
В клітці малих корабельних кают
Ніби вдихають клейстер.
Люди все далі від дому пливуть.
Що завтра буде з Естер?
5
З кінця 30-х до початку 40-х років,
Коли Румунія була союзником Німеччини
І не лишилось місця в Румунії для жидів,
Про виживання усім думалось приречено.
Бігти треба вже було, і вони землю рвали,
Відпливали, куди хто міг.
Євреї втікали, втікали, втікали
На південь, на схід, навіть без доріг.
За часів війни берегів Палестини
51 тільки дісталось судно.
Це були не у розквіті бригантини,
А шкапи паралічні, що вже ішли на дно.
І таким було «Струма» – судно 75-річне,
Спущене десь на воду 1867 року;
700 пасажирських місць, та з квитками було аж критично,
За них оббирали, ніби овечку, щокроку.
Хочеш страшенно звідси? Пливи до біса!
Все, що нажите, віддай, і чимдуж пливи!
«Струма» – судно старезне, лиш купа заліза,
Та іншого, дідько, не буде. «Струму» благослови.
***
Молиться Богу старий на кормі,
Люди усі похмурі.
Естер чорнява, смуглява в пітьмі
Плаче в каюті «Струми»
І обіймає живіт, який став
Круглим, бо жде Месії.
До Палестини пливе пароплав.
Ніч, і реве стихія.
Та не судилось дійти. На судно
Чайки накликали горе.
«Струму» затягне зажерливе дно
І поховає море.
Діти, безсилі старі і жінки –
Жодної їм пощади,
Нібито з волі чиєїсь руки
Чи то на злість браваді.
Небо загорнене в чорний атлас,
Стежить хижак і недруг.
Хтось помилково підпише наказ,
Хтось надішле торпеду.
Спали спокійно Каїр і Стамбул,
Вже була ніч похмура.
Може, Месія тепер там, де мул,
Де нещаслива «Струма»?
6
12 грудня. Москву проклинають германці.
Аеростати – в небо, захисники – у сніг.
«Струма» з Румунії виходить – з Констанци,
І двигуни – хоч плюйся. Каліка везе калік.
Через кілька днів судно досягло хоч Стамбула.
Переговори таємні: «Лондону навіщо вони?»
Знову двигун не працює. «О, краще б вона потонула!
Шкапа стара! Мета не освячує ще ціни!»
«Судно переповнене. Бракує продовольства – доки?…»
«Справді це епідемія, відсутні всі раціони!..»
«Без паніки, товариство! Добродії, спокій!..»
«А може, це провокатори?! А якщо – ні?!»
«Стан, час воєнний, не можна вже ризикувати, тож
Відбуксувати судно це до біса у море!»
«Таки доведеться його відбуксувати, ну що ж,
Треба вже крапку ставити на цих хворих».
Ніби ворожить на картах бабка,
Жити чи ні причетним?
На одіссеї поставить крапку
Радянська підводна ракета.
Всіх їх прийняв пінистий шлях
Чорного моря, а не земля
24 лютого.
***
Хвилі холодні. Ніхто не стояв
В білій, мов крейда, піні.
Естер, скажи, де могила твоя?
Де стати на коліна?
Згинув Месія в утробі твоїй –
Марно чекали люди.
В чорній воді і без жодних надій
Жити ніхто не буде.
Хто прикривався луною тирад,
Честю і щось говорив?
Перерубав корабельний канат,
В’язнів втопив у морі?
Все пережили: погроми і страх,
Всіх їх вела дорога.
Та опинились в могутніх руках:
Зла, Провидіння, Бога?
Діти, безсилі старі і жінки…
Жодної допомоги.
Всі вони ляжуть у морі в піски
Чи на долонях Бога…
Естер востаннє дивилась, як грав
Сонцесхід, біля трюму.
До Палестини ішов пароплав
«Струма», старезна «Струма».
У тексті використовувалися факти з життя Естер Мейтес. За збереженою сімейною легендою, на початку Другої світової війни вона намагалася втекти з Румунії на кораблі, який був потоплений в Чорному морі. У списку пасажирів «Струма» імені Естер знайти не вдалось…
Переклад з російської Аліси Гаврильченко
Алиса, это невероятно. Спасибо!
Привет, Миша! Рада, что перевод понравился 🙂
Нелегко он мне дался, это да…
Сложная штука. Но интересная)
Прекрасно!