Світлана КОСТЮК: «Хтось водив моєю рукою під час написання поезій»

10376996_340840342792312_6609373365707390017_n

Світлана Костюк неодноразово публікувалася у журналі «Стос». Завжди її вірші викликали повагу, розуміння, що це не просто рима, а поезія. Нещодавно ж сталася радісна подія: у видавництві «Букрек» в Чернівцях вийшла книжка поезій «Траєкторія самоспалення» (у чомусь пророча, у чомусь навіть фатальна). Звісно, журнал «Стос» не втримався від інтерв’ю з авторкою цієї поетичної збірочки. 

Стос: Яка головна тематика Ваших поезій?

– Ця книжка складається з трьох розділів: «Майданне», «Особисте» і «Переклади». Пишучи її, я спалювала себе зсередини… болями країни, світу, власними переживаннями. Тому зримо відчувала і майданне самоспалення, і особисте. Адже майдани і війни проходять крізь наші душі. І навіть якщо ти не присутній там, ти переймаєшся цим горем, ти не можеш залишатися байдужим спостерігачем. А якщо ти ще й поет – то поготів…

Стос: Тобто це як самопожертва заради країни?

– Це не якась добровільна мазохістська самопожертва, це такий стиль життя, спосіб мислення, невміння ховатися від проблем у власній шкаралупі. Поети, окрім того, передбачають і відчувають події заздалегідь. Ця книга ж написана не зараз, а виявилася пророчою і для долі країни, і для мене особисто.

11050161_339726922903654_7149820371381787441_n

Стос: Пророчою, тобто писалася ДО, а не ПІСЛЯ подій?

– Так, усе писалося ДО, а не ПІСЛЯ (за невеличкими винятками). Я часто говорила в різних інтерв’ю, що спалюю нею себе зсередини. І от у грудні (уже після завершення роботи над книгою) я дізналася про свій діагноз – «пухлина лівої легені»… А тепер перечитайте вірші і скажіть, чи я цього не відчувала, не передбачала. Хтось водив моєю рукою під час написання поезій. Тому вони такі. Якщо ще чесніше, я сама хотіла встигнути побачити її, бо не знала, скільки мені Бог відвів часу. І якщо думки здатні матеріалізуватися, то усі невеселі передчуття відлетять разом з її виходом у світ. А я починаю писати нову книгу, з чистого аркуша. Умовна назва «Зцілення любов’ю». Бо ж «…лише любов врятує світ…»

Стос: Невже через хворобу?..

– Так, діагноз «пухлина» підтвердився, на жаль. У мене зараз триває серйозна боротьба з цією хворобою. Тому післямову до цієї книги написали лікарі. Вони були першими читачами. Один лікар сказав мені: «Так писати, пропускаючи усі болі світу крізь серце, і бути при цьому здоровою… нереально». Я сильна жінка. Вихід цієї книги додав мені нових сил.

Стос: Лікарі бувають найкращими критиками. Причому саме критиками, які бачать світле у творах, а не критиканами.

– Тепер передбачатиму світле, позитивне майбутнє для нас, для себе, можливо. На все воля Божа.

Стос: Ім’я ваше гарне – Світлана, має нести світло. А як ставитеся до тих, що пишуть зауваження, і до критиків?

– Я завжди адекватно сприймаю вагомі зауваження і критику. Я не сприймаю лише, якщо хтось нав’язує мені своє бачення.

Стос: У книжці вказано, що це щоденникові записи у віршах. Чи справді писалися щодня?

– Так, це щоденникові записи у віршах. Писалося майже щодня чи щотижня, але для книги відібрала найважливіше. Коли я писала перші рядочки – ніколи не знала, чим цей вірш завершиться. Дехто каже, що надто сумні, навіть фатальні. Але я не можу кривити душею. Я дуже відкрита і відверта у поезіях. Писати і фальшивити при цьому – то не для мене. Бо навіщо тоді писати взагалі?

Стос: Якби поети відбирали для книги тільки найважливіші вірші, а не всі, що писалися, то, гадаю, не було б невдалих поетичних збірок. Ви справді зробили дуже правильно, відібравши лише найважливіше. Гадаю, тому Ваша збірка приречена бути успішною.

– Я не знаю, чи буде вона успішною, але дуже хотіла, аби вона полетіла у світ, комусь допомогла, когось підтримала, комусь додала сили…

Стос: А чи допомагає поезія боротися зі хворобою, чи може вона стати ліками? Як думаєте?

– Поезія у наш складний час може бути (і є) і ліками, і молитвою, і заповітом, і засобом зцілення… Коли люди уже не довіряють політикам, навіть не всім священикам, вони у поезії шукають відповіді на те, що їх хвилює. Тому поезія мусить бути щирою, справжньою, відвертою і відкритою… Це оголений нерв, шепіт душі… сповідь.

 

Бесіду вела: Аліса Гаврильченко (редактор журналу «Стос»).

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *