Тьєррі КАБО. Їм було сімнадцять

Як закоханістю сяяв кожен акорд,

Що виносили хвилі хвилин умирати!

І у чашах по вінця було суму втрати,

І рояль тріпотів од пронизливих нот.

 

Червень сам за вікном гнізда ткав для пташат,

І спліталися квіти на миті в обійми, 

Пахло літом, і був чистий сміх мелодійний,

Всюди свіжість була і буяла душа.

 

Голоси, що співали, зливались в дует:

«Сотні місць освітити і сотні полотен!..»

І здавалося, руки, згорнувшись на зльоті,

Небо міцно тримали, без страху, на злет.

 

Млосні струмені сонця несли благодать,

І надія ширяла уже над зірками

Та у вікна вривалася щастям нестямним,

Упритул підступалась, аби підступать.

 

Він читав передвістя сузір’їв нічних,

А їй личило «Дюна», а ще імена ці:

«Акварель», «Еліксир»… І було їм сімнадцять.

Їхня юність навіки залишиться в них.

 

283418_525946257448454_406117096_n

Переклад зі французької Аліси Гаврильченко

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *