Ахмет Емін АТАСОЙ. Вогняна книга

002Atasoy

Поет, есеїст, літературний критик і перекладач, пише турецькою та болгарською мовами. Член Синдикату турецьких письменників та Спілки болгарських письменників.

Народився 16 травня 1944 р. в селі Крепча Тирговиштської області в Болгарії. 1968 р. закінчив Софійський університет імені Св. Климента Охридського за спеціальністю «турецька філологія» з другою спеціальністю «болгарська мова та література». Того ж року вийшла його перша поетична книжка (турецькою мовою). В 1968-1989 рр. працював учителем болгарської мови та літератури в рідному краю, займався журналістикою. 1989 року, протестуючи проти асиміляційної політики диктаторського режиму Тодора Живкова, спрямованої на турецьку меншину, разом з тисячами одноплемінників змушений був емігрувати до Туреччини, де зараз і мешкає.

Автор двадцяти книг, із них чотири – болгарською мовою, по одній – в македонській та румунській інтерпретаціях.

Атасой активно працює на ниві літературних взаємин, закінчивши минулий рік випуском у світ фундаментальної перекладної авторської «Антології болгарської поезії» обсягом 640 сторінок.

Відзначений «Великою балканською нагородою за поезію» (2008) та нагородою Академії європейської культури «Орфеєва ліра» (2008).

 

вогняна книга

 

це зрозуміло:

мене тут народили

від найпохмуріших небес в цей зловіщий вік,

та серед водевілю

в диявольському стилі

зробили на колоні чорній напис – «чоловік».

 

потім

розграбували мої очі сірі сови,

а мріяння мої – привиддя темне:

коли сумнів

розплітає струм моєї крові,

злий дух, мов квартирант, вселяється у мене.

 

безвір’я я пізнав –

раніше віри,

брехню побачив – істини раніше;

шило життьове

в такі тут грає ігри,

що долю шиє цілком з матерій грішних.

 

земля моя рідна

не була «моєю» достоту,

любов же – лишень злиденних поезій бранкою.

радість

зника в сновидіннях, мов пара у спекоту,

а щастя спускає дух в чашах без візерунків.

 

моя поранена честь –

єдиний священний орден,

усі нажитки мої – кишені дві драні;

тіло моє – то море,

де бурхають гордо

вали вогняні і блискавиць урагани.

 

душа моя – вогнище

пісень пломенистих,

яке попеліє від скорботи і лиха;

не торкайте судьбу мою,

пальці ніжно-пречисті, –

то не читанка, а вогняна книга.

 

рана душі

 

«Мадимак»* є карантинною зоною божевіль,

«Мадимак» злими духами проклятий – тут

кожної ночі безупинно снують

тіні помсти вампірами звідусіль.

 

по сходинках в обморок, у пекельному шумі,

ступні десятків обвуглених ніг

шукають неіснуючих власників своїх,

то вниз, то вгору бігаючи безумно.

 

вікна повиколювали очі взаємно,

обличчя дзеркал повкривала сажа,

бунту ріка каламутна втікає важко

в голосіння пісень прокажених.

 

на устах з піснями отими попадали в жасі

й обезуміли русокосі дівчата серед юрби,

чорні тамбури гойдалися, як гроби,

між закривавлених майданів у Сивáсі.

 

тут, де схрестилися полум’я і кров,

від сорому пітніє досі ще пам’ять,

терпимість дорівнює ганьбі в цьому храмі,

а час зі смертю примирився немов.

 

«Мадимак» є місцем тричі проклятим:

там мертві пишуть історію ганебну…

навряд чи загоїться рана страшенна,

відкрита точно у серце брату.

 

*Назва готелю в м. Сивáс (Туреччина), підпаленого релігійними фанатиками 2 липня 1993 р., при пожежі якого згоріло 37 чоловік – поети, письменники і культурні діячі. (Прим. авт.)

 

* * *

 

які небеса, скільки зірок сяйнуть –

ледь-ледь колихнуться, щойно вітрець повіє,

їхні світельця, ніби дівоча грудь

у сріблянистих лугах Водолія.

 

яка безкрайня шир, яка тишина!

час розселився по адресах таємних;

ранішньої години роса освіжна

бризка до ніг моїх бісер пісенний.

 

який чарівний сон, тільки злетить нараз

у незвідане завтра, допоки ще ночі –

цілу вічність світитиме місяць на нас,

і твої, наче зорі, жарітимуть очі.

 

твої очі

 

відрікся волосся твого

з віночком ошатним,

тоненькі вигнуті брови

мене вже не спокушають.

відрікся обличчя також,

де місячний пил ліг,

і грудей, що лукаво

опадають на гріх.

відрікся твоїх стегон,

які палають вогнем;

жодне більше не слухаю

слово твоє чарівне.

всьому сказав я «ні»,

мучить лише єдине,

що явиться смерть мені

з твоїх очей синіх.

 

З болгарської переклав Віктор Мельник

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *