ОШО. Творчість: Вивільнення внутрішніх сил – 2

УРИВКИ З КНИГИ ОШО ПРО ТВОРЧІСТЬ

Поет набагато ближчий до Бога, ніж теолог, танцюрист набагато ближчий. Філософ далі від усіх, тому що чим більше ти думаєш, тим товстіша стіна, що відокремлює тебе від цілого. Чим більше ти думаєш, тим більше тебе. Це є не що інше, як усі думки, зібрані з минулого. Коли тебе немає, є Бог. Це творчість.

Творчість просто означає, що ти в тотальному розслабленні. Це не означає бездіяльність, це означає розслаблення – бо з розслаблення народжується велика дія. Але це не буде твоєю справою, ти будеш просто провідником. 

<…> У цьому парадокс творчості. Якщо ти бачиш працю художника, безсумнівно, він активний, гранично активний, шалено активний – він весь у дії. Або якщо ти бачиш танцюриста, який танцює, він весь дія. Але все ж, глибоко всередині дії немає, того, що діє, немає; є лише мовчання. Творчість – стан парадоксу. Всі гарні стани парадоксальні. Що вище ти піднімаєшся, то глибше парадокс реальності. Гранична активність у граничному розслабленні – на поверхні велика дія, в глибині нічого не відбувається, і відбувається лише ніщо. Творча тиша є граничною активністю – ця дорогоцінна гнучкість, простота, спонтанність і свобода, що течуть з нас, або, скоріше, крізь нас, коли наші особисті его і свідомі зусилля поступаються силі, що не належить їм.

<…> Тобі не треба йти в жодну школу, щоб навчитися творчості. Все, що потрібно, – це піти всередину і допомогти его розчинитися. Не підтримуй його, не продовжуй зміцнювати і живити його. І коли его немає, все є істина, все є краса. І тоді, хоч що б трапилося, добре.

<…> Коли ти творчий, бажання зникають. Коли ти творчий, амбіції зникають. Коли ти творчий, ти вже те, чим завжди хотів бути.

П’ять перешкод

Сором’язливість

Сором’язливість болюча. Сором’язливість – це заморожений, заблокований стан. Він схожий на брудну водойму – нікуди не поточну, просто висихає, випаровується і вмирає.

Перше, що потрібно зрозуміти, – це різницю між сором’язливістю, свідомістю себе і свідомістю.

<…> Перфекціонізм

Душа трапляється, тільки якщо художник зникає в своєму мистецтві – він більше не відділений. Коли художник пише з таким достатком, що його більше немає, настільки, що він навіть відчуває почуття провини, підписуючи свою картину, бо знає, що не він це зробив … Якась невідома сила зробила це через нього, він знає, що був одержимий нею.

Це парадокс. Справжній творець нічого не створює, існування працює через нього. Воно опановує ним, його руками, його істотою і створює щось через нього. Він стає інструментом. Це справжнє мистецтво, в якому зникає художник, – немає мови про его. І тоді мистецтво стає релігійністю. Тоді художник стає містиком – не тільки технічно правильним, а й екзистенційно справжнім.

Чим менше художника в його роботі, тим він більш досконалий. Коли художник абсолютно відсутній, творчість абсолютно досконала. Що більше присутній художник, то більше менш досконалим буде його продукт. Якщо художника забагато, продукт буде нудотним, невротичним. Це буде просто его – що це ще може бути?

Его є невроз. І ще потрібно пам’ятати: его завжди хоче бути досконалим. Его великий перфекціоніст. Его завжди хоче бути вищим і кращим від інших; звідси перфекціонізм. Але в его досконалість ніколи неможлива, тому саме зусилля абсурдно. Досконалість можлива, тільки якщо его немає – але тоді людина й не думає про досконалість.

Справжній художник, звичайно, думає про тотальність – як бути тотальним? – Але ніколи не про досконалість. І краса в тому, що ті, хто тотальний, досконалі. Ті, хто думає про досконалість, ніколи не досконалі, ніколи не тотальні.

<…> Інтелект

Розум ніколи не сучасний, він завжди старий. Розум є минуле – минуле і ніщо інше. Розум означає пам’ять, і не буває ніякого сучасного розуму. Бути сучасним значить бути без розуму.

Якщо ти тут і зараз, ти сучасний. Але тоді, хіба ти не бачиш, твій розум зникає; не рухається жодна думка, не виникає жодне бажання: ти від’єднуєшся від минулого і від’єднуєшся від майбутнього.

Розум ніколи не оригінальний і не може бути оригінальним. Не-розум оригінальний, свіжий, молодий; розум завжди старий, гнилий, застійний.

<…> Вірування

Краса досвіду в тому, що досвід завжди відкритий, тому що можливе подальше дослідження. Вірування завжди закрите; воно приходить до кінця. Вірування завжди завершене. Досвід ніколи не завершений, він залишається незавершеним. Поки ти живеш, як може закінчитися твій досвід? Твій досвід росте, змінюється, рухається. Це постійний рух од відомого до невідомого, з відомого в непізнаване. І пам’ятай, в цьому досвіді є краса, бо він залишається незавершеним.

<…> Творчість означає любов до того, що ти робиш, що б то не було – насолоджуйся, святкуй це! Можливо, ніхто про це не дізнається – хто буде тебе оспівувати за те, що ти помив підлогу? Історія не зверне на це увагу, газети не надрукують твоїх фотографій – але це не важливо. Ти цим насолоджувався. Це має внутрішню цінність.

Тому, якщо ти шукаєш слави і вважаєш, що тоді ти будеш творчим – якщо ти станеш знаменитим, як Пікассо, тоді ти творча людина – тоді ти упустиш. Тоді ти, фактично, абсолютно не творчий; ти політик, амбітний політик. Якщо слава трапляється, добре. Якщо її не стається, добре. Це не повинно бути критерієм. Критерієм має бути, чи насолоджуєшся ти тим, що ти робиш. Це твій любовний роман.

<…> Гра слави

<…> Навчися однієї простої речі: роби те, що хочеш, полюбляй це робити і ніколи не проси визнання. Це означає просити милостиню. Навіщо людині просити визнання? Навіщо гнатися за прийняттям?

Якщо ти шанований ідіотами, це означає, що ти поводишся в їхньому стилі, згідно з їхніми очікуваннями. Бути шанованим цим хворим людством означає, що тобі доведеться бути ще більш хворим, ніж вони. Тоді вони будуть тебе поважати. Але що ти виграєш? Ти втратиш свою душу і не виграєш нічого.

<…> Парадокс мистецтва в тому, що ти повинна навчитися дисципліні, а потім зовсім її забути. Якщо ти не знаєш азів, то не зможеш рухатися в нього глибоко. Але якщо ти знаєш тільки техніку, ти будеш продовжувати тренуватися в техніці все життя і можеш стати дуже майстерною технічно, проте залишишся техніком; ти ніколи не станеш художником.

<…> Можливо, я перша людина, яка шанобливо ставиться до грошей, добробуту, тому що це може зробити вас багатовимірно багатими.

Бідна людина не може зрозуміти Моцарта, голодний не може зрозуміти Мікеланджело, жебрак навіть не подивиться на картини Вінсента Ван Гога. І у людей, які страждають від голоду, недостатньо енергії, що зробила б їх розумними. Розум приходить, коли тебе переповнює енергія – а вони змучені, просто заробляючи свій хліб з маслом. У них немає достатнього розуму, щоб зрозуміти «Братів Карамазових», вони можуть тільки слухати священика в церкві.

Ні священик не розуміє, про що він говорить, ні його аудиторія. Більшість її спить, втомившись від шести днів роботи, І священик знаходить зручним те, що всі сплять, і він не повинен готувати нову проповідь. Він може продовжувати використовувати стару. Всі сплять, і ніхто не може збагнути, що він просто одурює їх.

Матеріальний добробут так само важливий, як і красива музика, як і велика література, як і шедеври мистецтва.

index копи

Переклад з англійської Аліси Гаврильченко

Початок можна прочитати тут.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *