Роксолана ЖАРКОВА. Згадуєш море і чайок…
Літнє…
Упавши в ями, ямки, ямочки на щоках,
Згадуєш море і чайок. І дзьоби їх повні води.
Плаття твого окраєць у нього в руках
Із ситцю. Ви кажете хвилі «веди»…
Його хочеться так, що ситом стає голова…
Сиплеться глузд… мов медуза, піском зігріта.
Пахне анісом, медом тече пахлава,
І більше такого, мала, не матимеш літа.
Так падати можна лише на м’який батут,
Дзвеніти струною і розгинатись пружиною.
Море лиже покірно вам руки. Тепер і тут.
І через рік. Він приїде сюди. З дружиною…
Проти-стояння
Бракує мені наших проти-стоянь,
Де ти навпроти, там, за стіною…
Наших проти-сидінь удвох. І поглянь,
Як я не проти навпроти з тобою.
Як мені треба тебе цілковито.
А не пів посмішки, погляду пів…
Як мені б спрагло тебе любити.
Щоб якось з дому і з берегів
Вийти. У напрямку невідомості,
Де не буде ніколи світлофору мигань.
Моїм тебе-прагненням проти свідомості
Рвуться всі струни тебе-вагань.
Поезії “Літнє” та “Протистояння” Роксолани Жаркової гідні уваги вибагливого читача і навіть рецензента-зануди, яким є я.
Чуттєво ))