Ірина ЛЮБИЧЕНКО. Листочок маленький…

Листочок маленький – посланник весняної прози,

Захований в мріях ілюзій, неначе в плащі,

Вже травень квітує, а ще обіцяють морози

І грози уже обіцяють травневі й дощі.

Яке поєднання – морози на перші листочки

І грози – потоки живлющі на листя і цвіт, 

А сонечко в крапочку прошкандибає місточком

І гляне ув очі, неначе уперше на світ

А я не умію його захистити ніскільки.

Куди заховати? Ховайся, мале, під листок.

Сама, як осика, тремчу, або родичка вільхи

І в пригоршні воду хапаю, щоб спити ковток.

Я в царстві веснянім іще не знайшла собі місця,

Я довго до всього звикаюся – довго аж-аж!

А день кожний родить щораз все нові й нові вісті

І я в цім не унікум, а прозаїчний типаж.

Я все це вже знаю, я все це вже бачила вкотре.

І сад квітував вже, і погляд шукав висоти,

І брала душа ще, здається, і вищі акорди,

Лиш слів бракувало і досвіду й сили рости.

Та досвід, він що тут, його долучати не варто,

Йому тут не місце, тут треба душевний політ,

Тут треба так скрикнуть, щоб з рук раптом випала кварта

І, навіть залізна, розбилась на друзки малі.

Я все це вже знаю, я вже цим служила канонам

Чи може це снилось, чи цього лиш прагне душа?..

І травень тоді був, здається, також еталоном.

І пізні морози, і перша весняна гроза.

 

чай

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *