Анастасія СЄДИХ. Букет

Одного дня провінційний Гретлінський театр став відомим на всю Європу. Причиною тому стала місс Спенсер. 3 грудня 1905 року у театрі пройшла вистава „Король Лір”, зірвавши шалені оплески залу. Розу Спенсер, примадонну театру, яка в той день постала в образі Корделії, глядачі викликали на поклін три рази і своє захоплення її чудовою грою вони засвідчили великою кількістю букетів, коробок із цукерками, вітальних листівок. Потім, утомлена і щаслива, вона пішла до своєї гримерної. Після цього Розу ніхто не бачив ні живою, ні мертвою.  Опитали усіх її родичів, друзів, знайомих, перевірили недоброзичливців, але усе було безрезультатно – акторка після вистави ні з ким не зустрічалася, до її гримерки ніхто не заходив, руки на себе вона не накладала, на її життя ніхто не зазіхав. Одним словом, Роза Спенсер безслідно зникла.

***

Усе почалося того вересневого дня, коли Роза, прийшовши до театру на репетицію, побачила у своїй гримерній на столику букет із дубового листя. Вона спитала в усіх, але ніхто не знав, як букет опинився у кімнаті Рози. Акторка подумала, що то був чийсь милий жарт, а наступного дня уже й забула про пригоду…

Через тиждень вона на тому ж місці знову знайшла букет із дубового листя. І знову, як Роза не розпитувала, ніхто не зізнавався у скоєному.

***

Уже два місяці хтось раз на тиждень підкладає букет до гримерної міс Спенсер. Вона, спочатку підозрюючи у цьому своїх колег по сцені, стежила за ними. Проте це її невеличке розслідування показало, що ніхто з акторів, дійсно, до цього не причетний. Значить, це хтось сторонній тихцем заходить до театру і кладе на стіл їй букет? Якийсь дивак-прихильник або її недруг? Але, знову ж таки, ні Роза, ні хтось інший у театрі сторонніх не бачили. Акторка навіть просила свою подругу Елізу сховатися у гримерній, поки вона сама буде на репетиції – якщо хтось занесе букет, Еліза це побачить і вони нарешті з’ясують особу таємного листоносця. Проте це теж не допомогло. За присутності Елізи до кімнати Рози ніхто не заходив, але наступного дня букет якимось чином таки опинявся у неї на столі.

Проте дівчину більше турбувала не поява листя у гримерній, а те, що вона при цьому відчувала. Якщо ви думаєте, що вона, сповнена містичного жаху, тепер здригається від кожного шерхоту, з підозрою дивиться на усіх перехожих, переїхала в іншу квартиру і змінила гримерну, то помиляєтеся. Навпаки, вона відчувала, що від кожного букету віє чимось таким щемливо-рідним, що їй хочеться притиснути його до серця і не відпускати. Це дивне почуття її дуже непокоїло і лякало.

***

Якось Роза стояла біля вікна із черговим дубовим букетом у руці. Вона піднесла його до світла і уважно роздивлялася. Провела рукою по листю. Його шерхіт навіяв на неї якийсь сум – сум ніби за чимось, навіки втраченим. Але прийшов час її виходу на сцену, акторку покликали – і журба її розвіялася. Була генеральна репетиція, завтра вистава – у Рози вже не було часу думати про букети.

***

3 грудня стало щасливим днем для Гретлінського театру. Вистава „Король Лір” мала великий успіх, у залі не залишилося жодного вільного місця. Глядачі півгодини плескали стоячи, вже вкотре викликаючи акторів на поклін…

Нарешті зал спорожнів, Роза Спенсер ішла до своєї гримерної, а в голові у неї ще лунав грім оплесків. Раптом вона у коридорі побачила якусь підозрілу тінь. Не здивувавшись її появі, дівчина тут же шугнула за колону і звідти спостерігала за тінню. Невдовзі тінь перетворилася на силует парубка. Роза намагалася роздивитися, хто ж то, але силует був нечіткий, та й рухався він дуже дивно – ніби як привид іде, не торкаючись ногами підлоги. Було у ньому щось до болю знайоме, але хто це, дівчина не змогла пригадати.

Коли тінь зникла, Роза забігла до гримерної й кинулася до столу – на ньому був букет із дубового листя. Вона схопила його і притисла до грудей – і перед нею один за одним постали уривки її минулого, у якому вона – Анетта Амундсен – гуляла дубовим лісом зі своїм коханим (дуб був його улюбленим деревом). А ось вона, прибита горем, сидить біля його ліжка, тримає його за руку, а він… а він знає, що у нього невиліковна хвороба, від якої він скоро помре. На той час вона тільки-но починала свій акторський шлях. Одного дня, коли вона поверталася додому, її зустрів директор Гретлінського театру і запропонував їй місце у ньому, але їхати з ним вона має прямо завтра… Анетта кожного дня писала своєму коханому листи, у яких розповідала, що директор покладає великі надії на її талант, але їй треба багато працювати, щоб розкрити його повністю. Вона сподівається, що, працюючи у театрі, вона здобуте гроші, яких вистачить, щоб його вилікувати. Її коханий у відповідь бажав їй успіхів і просив, щоб вона за нього не турбувалася. Через місяць акторка перестала отримувати від нього листи, а через тиждень вона дізналася, що її милий помер. Вона відпросилася у директора на два дні, щоб прийти до нього на могилу і посадити біля неї дуб… Коли Анетта, змордована, приїхала назад до Гретлі, директор їй сказав, що відтепер вона має забути усе пережите, узяти псевдонім (наприклад, Роза Спенсер) і розпочати нове життя, у якому вона буде щасливою, успішною, знаменитою актрисою…

Тепер, коли Роза усе пригадала, вона захотіла стати знову колишньою Анеттою і полетіти до свого коханого. Дівчина, поклавши букет на стіл, відчинила вікно, стала на підвіконня і стрибнула у небо.

listia_duba

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *