Анастасія СЄДИХ. Прибулець із зірки Аделаїда

Жив-був колись в якомусь місті (якому, придумайте самі) один молодий хлопець (23 роки), якого звали Бартоломео. Місто було таким же, як і всі міста тієї країни. Люди жили там тихі, мирні, щоправда, любили попліткувати. Там усі про всіх знали і практично нічого цікавого, глобального не відбувалося. Таке життя наводило на Бартоломео нудьгу. Йому хотілося яскравих пригод, цікавого життя. Він шукав, вишукував, думав… І одного разу придумав. 

Одного ранку, який нічим не відрізнявся від попередніх ранків, Бартоломео прокинувся, умився, накинув халат, який він одягав спеціально для стояння на вулиці, і вийшов на подвір’я. Начебто все було як завжди. Але саме того ранку настав переломний момент в житті Бартоломео. А почалося все з того, що поштар кинув йому під ноги газету.

Хлопець підняв газету і на першій же сторінці наштовхнувся на заголовок:

 

«МИ НЕ ОДНІ! НОВИНИ З ІНШОЇ ПЛАНЕТИ!»

 

Під заголовком була фотографія темного безмісячного неба, де за задумом очевидця мав бути літаючий об’єкт. І раптом в голову Бартоломео увірвалася шалена думка: «А що, якщо я стану прибульцем із зірки?.. Зірки Аделаїда… Звучить красиво. Я напущу смуту в це нудне містечко. Як чудово!.. План, план! Швидше скласти план!» З цими думками наш вигадник пішов у свій будинок обмірковувати деталі свого геніального плану.

Бартоломео не знаходив собі місця. Він метався по всьому периметру своєї кімнати під дією ідей, що обступили його голову з усіх боків. Цієї ночі він не міг заснути, тому присвятив цю темну, приховуючу усі таємниці частину доби своєму костюму. Бартоломео продумав його від початку до кінця: із шматків різнокольорових тканин зшив собі комбінезон, дістав ласти, які він вдягне на ноги, старий водолазний шлем й акваланг. Вийшло вражаюче.

471b

Заснув Бартоломео тільки під ранок. Потім весь день він малював. Зображав наш хлопець фантастичну галактику і загадкову зірку Аделаїду. Наступного ранку Бартоломео почав активні дії – з візиту до свого сусіда Вацика. Чому саме до Вацика? Тому що він був вразливим і допитливим. Коли йому повідомляли щось нове, він демонстрував бурхливу недовіру до почутого, але потім йому завжди хотілося перевірити достовірність інформації. А ще він був дуже азартним чоловіком, чим часто користувалися його родичі, друзі і знайомі.

А зараз ми подивимось, що ж відбувалося у Вацика того ранку.

…По його будинку, коли він ще спав, рознісся гучний стукіт. Вацик подумав: «Яке хамство!» – і спочатку не вставав. Але хтось ззовні, мабуть, вирішив виламати двері. Тільки через жалощі до своїх дверей він встав і пішов подивитись, хто ж так кортів його побачити. Виявилося, це був Бартоломео.

– Привіт, Вацик!.. Ох!..

– Що сталося? За тобою ніби сто чортів гналося!

– Це я до тебе…ух…спішив.

– У тебе що, згоріло щось, чи що?

– Та ні ж бо! Ти не уявляєш! Мені пророчий сон наснився!

– А ну-ну, це вже цікаво! Розповідай!

– Мені наснилося (аж моторошно стає, як згадаю), що сьогодні ввечері до нас прилетять посланці з іншої планети!

Після невеликої паузи Вацик сказав:

– І все?

– А що, тобі цього мало?

– І через цю дурню ти мене розбудив о п’ятій ранку? Та іди ти до дідька зі своїми снами! Інопланетники йому наснились! А мені наснилося, що я – король Індії. І що? А нічого. Якщо ти останній глузд втратив, то не заважай принаймні іншим спати.

– Але ж…

– Іди від мене подалі. Іншим розкажи. Подивимось, як із тебе сміятимуться.

– Ну добре, подивимось, що буде.

Тут Бартоломео вирішив скористатися азартністю Вацика.

– А давай посперечаємось на пляшку вина, що посланці з іншої планети все-таки прилетять.

– Чудово! Готуй вино!

На цьому сусіди розпрощались і Бартоломео пішов додому.

Ввечері він одягнув свій інопланетний костюм, взяв свої картини і через чорний хід вийшов на вулицю. Вацик, якому стало дуже цікаво (до того ж йому хотілося отримати дармове вино), вирішив подивитись за будинком Бартоломео. Він поглянув, зі спантеличеним виглядом відвернувся, протер очі, знову подивився… Ні, зір не підвів його. Перед ним був справжній інопланетник! (Ви здогадались, хто цей інопланетник?)

Побачене так приголомшило Вацика, що він не усвідомлював, що робив потім. З криком «Інопланетник! Прибульці атакують!» Вацик вибіг із будинку і понісся по вулицях. Він і сам не міг потім членороздільно пояснити, куди біг. Невідомо, куди б він забіг, але Вацик з усього маху наштовхнувся на полісмена, який прогулювався районом. Полісмен, почісуючи забитого лоба, намагався вслухатись у безладні крики чоловіка, але з усього цього зрозумів, що краще його затримати за порушення спокою району.

Вечірнього порушника привели у поліцейський відділок і спробували допитати. Ось як відбувався допит:

Полісмен: ваше ім’я?

Вацик: інопланетник!

П.: який ще інопланетник?

В.: там був інопланетник!

П.: де?

В.: біля будинку мого сусіда.

П.: забудьте про прибульців, скажіть, яка вас звуть?

В.: ідіть зі мною!

П.: куди, і, головне, навіщо?

В.: до будинку мого сусіда. Там інопланетник!

П.: добре, ми обов’язково підемо, але перед цим треба встановити вашу особу. Як вас звуть?

В.: Вацик Фулер.

П.: ваша адреса?

В.: Гроув-стріт 57.

П.: з якою метою ви вийшли з дому о десятій вечора?

В.: не знаю, я побачив прибульця.

П.: як не знаєте? Тільки не кажіть, що ви лунатик і ходите уві сні.

В.: та кажу ж, не знаю! Побачив прибульця і вибіг.

П.: ви що, вірите в ці дурниці про інопланетників?

В.: це не дурниці! Про них газети часто пишуть… І Бартоломео напророкував…

Полісмен пробував задати ще якісь питання, але зрозумів, що поки він не піде з Вациком до будинку Бартоломео, діла з ним не буде, і він вирішив сходити з ним туди, куди той так рвався.

А Бартоломео під час усіх цих подій походжав біля дому свого сусіда у ролі прибульця. Він уважно дивився за ним. Коли той вибіг, Бартоломео помчався до кущів і скинув із себе костюм (на випадок, якщо Вацик направиться до нього). Але сусід понісся у протилежну сторону. Тоді наш жартівник знову одягнув свій неземний обладунок, походив деякий час туди-сюди і ліг спати надворі.

Коли він ще спав, до його будинку підійшли Вацик із полісменом.

– Ось він! Я ж казав! – вигукнув чоловік, потім уже тихше додав, – тсс, не злякайте його.

Полісмен спочатку не повірив своїм очам, але, врешті-решт, не могло ж одразу двом приверзтися таке. Значить, перед ними був справжній прибулець з іншого світу!

Вони причаїлись і стали стежити за «гостем з іншої планети». А той тим часом почав прокидатись і заворушився. Вацик із полісменом відсахнулись на один крок назад. Коли Бартоломео встав і потягнувся, наші хоробрі шпигуни вискочили зі свого укриття і помчались зі швидкістю вітру геть. Вони неслись по місту й істерично кричали. Люд до того часу уже прокинувся, тому цих двох швидко зупинили і спробували дізнатись, що ж їх так налякало. Вацик з полісменом наперебій стали розповідати про побачене. Спочатку народ вирішив, що вони з’їхали з глузду, але потім сталося щось таке, що змусило їх змінити свою думку.

Бартоломео набридло товктися у своєму дворі і він вирішив зробити вилазку в місто в ролі інопланетника. Він узяв свої картини і пішов. Люди, що тримали Вацика і полісмена, побачили його. І тут почалося таке! Увесь натовп заволав: «Прибулець! Рятуйте! Допоможіть!» На цей ґвалт прибігли ще люди, потім ще і ще. Так Бартоломео опинився у центрі уваги практично у всього міста (містечко було невелике). Бартоломео хотів заспокоїти натовп. Він пробував говорити, але його ніхто не чув, бо всі шуміли.

– Гей, інопланетник, ти тут не того. Ми загалом народ мирний, але у разі чого ми тобі так увалимо, що до сортиру не доповзеш, – почали погрожувати особливо хоробрі.

– Ви не бійтесь мене. Я прилетів з мирними цілями.

– Та всі вони так говорять, а потім… – небезпідставно засумнівались деякі.

– Еге ж, так і буде.

– І все-таки повірте мені, я цілком мирний, – почав переконувати громаду «прибулець» .

– А як ми про це дізнаємось?

– Я прилетів на вашу планету учора, а досі усі живі.

– Ну, в принципі, ти правий. Це дійсно так. А що то у тебе за картини?

– Це ось галактика, де знаходиться моя зірка, а якраз вона і є – зірка Аделаїда.

– А нащо ти прилетів?

– Я захотів поподорожувати і дізнатись більше про інші галактики – збираю наукові матеріали для Національного аделаїдського інституту міжгалактичних відносин. Прошу мене вибачити, я мушу терміново передати відомості про Землю на Аделаїду – інформаційний портал зачиниться через 20 хвилин!

На цьому Бартоломео скінчив розмову і пішов, а люд ще довго гомонів про цю дивну пригоду. В цей час уже знайомий нам полісмен відловив у натовпі Вацика і повіз його у відділок для уточнення деяких деталей у справі про інопланетника. Він був сумлінним працівником і мав прекрасну пам’ять, тому запам’ятав, що Вацик говорив щось про якогось Бартоломео.

В результаті полісмену стало відомо, що:

  1. Бартоломео – сусід Вацика.
  2. Бартоломео передбачив появу прибульця.
  3. Вацик програв Бартоломео пляшку вина.

Полісмен проаналізував отримані відомості і став думати, що робити далі. З часом думки його перетворились на конкретні дії. Він пішов до громади, що досі стояла на майдані, і оголосив, що Бартоломео – віщун.

Люди рознесли цю вість по всьому місту, і Бартоломео став всенародно визнаним віщуном. Він вирішив поговорити з громадою.

Хлопець пішов на майдан. Навколо нього швидко зібралися люди.

– Вітаємо тебе, наймудріший із віщунів, – привіталися вони.

– Я вас також вітаю, мій народе. Вельмишановний посланець просив передати вам через мене звістку, що сьогодні він не зможе з вами зустрітися, оскільки ремонтуватиме свій корабель. Коли з його корабля зняти капот, то навкруги розлітатиметься пил, який для людей є дуже небезпечний. Тому наш гість не радить нам наближатися до нього ближче, ніж на п’ять кілометрів.

– О! У всьому слухаємося тебе, мудріший із наймудріших! У знак нашої пошани прийми від нас цей скромний подарунок, – так люди вирішили висловити свою повагу до «віщуна».

Але Бартоломео не прийняв подарунок, ввічливо відмовившись від нього, бо він раптом відчув короткий, але гострий докір сумління.

…Бартоломео протягом наступного тижня жив просто чудово. Його усі пізнавали, називали тільки Бартоломео Блаженним, а під час зустрічі кланялися. На базарі він міг брати все, що завгодно, безкоштовно, але цим правом він не завжди користувався. При цьому він не забував «перетворюватись» на інопланетника. Проте, як не дивно, Бартоломео не кидало якесь відчуття збентеження, сорому. Спочатку йому подобалося, що всі його шанують, вважають наймудрішим, він подумки сміявся зі своїх наївних, нерозумних односельчан. Але скоро Бартоломео відчув, що ця незаслужена слава йому вже набридає, та й весь час перевдягатися туди-сюди він уже втомився. Хлопець усе частіше ловив себе на думці, що йому хочеться вийти на вулицю і сказати, що все неправда, ніякого прибульця насправді нема, але, як тільки Бартоломео уявляв, що з ним зроблять люди, коли він усе розповість, йому одразу ставало страшно і рішучість покидала його. Невідомо, скільки би хлопець ще так мучився, але доля послала йому спасіння. А діло було так.

Одного дня, десь опів на п’яту дня, Бартоломео затулив завісою вікно і витягнув і став одягати свій інопланетний костюм. Але затулив він вікно нещільно, тому, якщо придивитись, то з вулиці можна було побачити, що робиться в кімнаті. Як на те, неподалік гуляв Вацик, якому конче захотілося подивитися, чим зараз займається новоявлений віщун. І він усе побачив.

Як ми вже говорили, сусід Бартоломео був надзвичайно емоційною людиною. Не дивно, що лють і образа повністю заслали йому очі. Він побіг по місту і всім, хто попадався йому назустріч, говорив, що Бартоломео – мерзенний ошуканець і клоун, якого він, Вацик, застукав за перевдяганням в інопланетника. Хтось вірив, хтось – не дуже, але тим не менше на майдані хутко зібрався натовп. Одні казали, що не може цього бути, інші прислухалися до Вацика, але у всіх було питання, як же це перевірити. Вацик запропонував, що він сам стягне з «інопланетника» шолом. Проте люди злякалися, бо якщо це все-таки виявиться не Бартоломео, а справжній інопланетник, то мало їм не покажеться. Вацик запевнив, що, у разі чого, він усю провину візьме на себе. Тоді люди згодились.

На цю раду якраз підійшов Бартоломео, перевдягнений в прибульця.

Тут Вацик вийшов уперед.

– Шановний прибульцю, я хочу тобі від усіх нас подарувати невеличкий подаруночок, – сказав він, підійшовши до Бартоломео, і коли той потягнувся за подарунком, в одну секунду стягнув із нього шолом.

Люди ахнули, побачивши, що то справді був не інопланетник, а звичайна людина. Вони швидко почали приходити в себе.

– Ах ти, брехун, мерзотник!

– Та як ти смів, собака, пес! Так посміятись з нас усіх!

– Я ж вам казав? – з гордістю вигукнув Вацик.

– А ти теж гарний. Сам же бігав по місту, як ошелешений, і кричав: «Інопланетник! Інопланетник!» – відповів полісмен, забувши, що він разом з Вациком бігав по місту.

– Ну, добре, а що з ним тепер робити?

– Посадити у в’язницю!

– Це занадто поблажливо, треба щось посильніше придумати!

– Дайте я йому пику натовчу!

– Та почекай, встигнеш іще!

– О, придумав! Ми його обмажемо дьогтем в виваляємо в пір’ї!

– Оце правильно! Оце по заслугах!

Хтось уже збігав за бочкою дьогтю. Мабуть, Бартоломео прийшлося би покачатися в пір’ї, але тут сталося дещо неочікуване.

З натовпу вийшла дівчина, у якої було дуже красиве ім’я – Марія-Селеста. Вона стала поряд з Бартоломео. Від подиву усі примовкли на хвильку. А тим часом вона заговорила:

– Люди! Почекайте! Якщо уже ви вирішили його покарати, та дайте сказати йому хоч останнє слово.

– Останнє слово? Ну що ж, хай говорить, послухаємо.

– Та що він путнього скаже! У дьоготь його!

– Так негуманно! Злочинці перед карою і ті мають право на прощальну промову, тож треба дати це право і Бартоломео!

– Ну нехай скаже, гірше вже не буде!

Бартоломео, якому на той час було вже дуже соромно, вирішив покаятись перед людьми.

– Люди, послухайте мене! Я визнаю, що завинив перед вами. Ви спитаєте, нащо я зробив це. Я відповім – мені захотілося легкої слави. Не думав, що усе зайде так далеко. Але тепер я розумію, що я вибрав неправильний спосіб прославитись. Скажу чесно, мене дуже мучили докори сумління, але ця справа зайшла так далеко, що я вже не осмілювався сказати правду. Я радий, що тепер можу бути знову тим, ким я є. Обіцяю, що ніколи більше до такого не вдамся! Я буду жити чесно!

– До того ж, – додала Марія-Селеста, – Бартоломео досить непогано малює. Пам’ятаєте його картини?

Тут вибіг Вацик, якого дуже зворушила ця сцена, і сказав:

– Люди, пробачте йому. Це я, дурень, у всьому винен – повірив, що то дійсно інопланетник! Не карайте Бартоломео, тільки нехай він поверне мені ящик вина.

Люди почали між собою радитись, що ж краще зробити з Бартоломео. Вони вирішили на день посадити його у в’язницю, а в цей час подумати над його долею. Наступного дня Бартоломео звільнили і виголосили вердикт: «Вибачити!»

Бартоломео зробив правильні висновки і став художником. Його картини швидко розбирали. Невдовзі він одружився з Марією-Селестою і зажив щасливо. До речі, частину прибутків від продажу картин він вкладав у благочинність. Бартоломео тепер отримав заслужену славу. А люди не вірили більше в прибульців.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *