Олександр ДМИТРОВСЬКИЙ: «В реальному житті набагато більше психів і зла, ніж у літературі жахів»

Світильник-Джека-варіант

Горор… монстри та чудовиська, ікла й пазурі, кров і божевільні крики… це жанр жахів, небезпеки і страху, повна протилежність комедії. В сучасній українській літературі давно не видно нових жахів, і без них стає поступово нудно, начебто чогось не вистачає. Але, щойно в редакції журналу «Стос» зрозуміли, що потребують Ж-А-Х-У, вишуканого і безмежного, як прийшов темний маг-чарівник 30 років Олександр Дмитровський.

Він справді маг, бо є організатором випуску збірки оповідань у жанрі горор, що має вийти до Хелловіна 2015 року. Також Олександр Дмитровський – автор книги «Втрачені дні» та ряду оповідань на фантастичну і містичну тематику. Він начебто відчув наш читацький голод, і, звісно, у журналі «Стос» не могли не вчепитися в Олександра всіма кігтями, аби взяти хоча б малесеньке інтерв’ю-анонс про збірку і горор. 

Стос: Олександре, вітаю! Розкажіть, будь ласка, трохи про збірку горор-оповідань «Світильник Джека». Як виникла ідея створити таку книгу?

Олександр: Доброго дня! Насправді ідея щодо створення збірки «Світильник Джека» виникла спонтанно. Я часто переглядав відклики на твори письменників, а саме на закордонному goodreads.com і побачив силу-силенну закордонних збірок з містичними оповіданнями на тематику Дня всіх святих. Я довго гуглив і не зміг знайти чогось схожого у нас. Тож вирішив зрушити з мертвої точки і оголосити про прийом оповідань. Прийом самих творів триває, тому точну кількість оповідань не можу вказати. Самі оповідання відбираємо за такими принципами: наявність містичної складової, відсутність вагону помилок, а також відсутність лишньої філософії. Ми задумали таку збірку, де читач відпочиє і розважиться.

Стос: Чому назва саме «Світильник Джека», а не, наприклад, «Світильник Сашка»? Адже, наскільки я розумію, це український горор…

Олександр: Так, це український горор. Але сам Хелловін закордонне свято. Важко відповісти… Була ідея назвати збірку «Зів’яле листя», але вирішили відкинути цю назву, щоб нас не з’їли через Івана Франка.

Стос: У Івана Франка, здається, є горор-оповідання… Гаразд. А чи не думали зробити Клуб любителів україномовного горору, окремий від Клубу любителів україномовної фантастики?

Олександр: В голові повно ідей щодо такого клубу. Але зайнятість, економічна скрута, війна, сімейні обов’язки не дають на повну займатися цим питанням. Найцікавіше те, що людей, які люблять літературу горору в Україні, дуже багато, і такий клуб був би дуже доречним.

Стос: Дехто вважає горор одним зі стовбурів фантастики, а дехто – що горор може бути не пов’язаним із фантастикою, бо в реальному житті теж багато жахів… як Ви це прокоментуєте?

Олександр: Літературознавці стверджують, що горор – це піджанр фантастики. Я не буду сперечатися. Хай так буде в академічному середовищі. Насправді в реальному житті набагато більше психів і зла, ніж у літературі жахів.

Стос: Розкажіть, які піджанри горору зустрічаються у Вашій збірці?

Олександр: У нас можна знайти містику, вірд, паранормальні явища і трохи саспенсу.

Стос: В одній своїй статті у Клубі Ви писали про піджанр сплаттерпанк. Мало хто знає про нього. Які його основні ознаки?

Олександр: Про цей напрям літератури є дуже багато інформації в Інтернеті. Сплаттерпанк тепер називають екстремальним горором. Це література, в якій є багато жорстокості, кривавого насилля, наркотиків, відчуженість від суспільства і бойкот усіх відомих правил моралі та стереотипів. Коротше кажучи, все, що є в реальному житті: урбаністичні будні і клоаки великих міст, дешеві бари, брудні вулиці, похмуре метро, проституція. Сплаттерпанк – це брутал! І найважливіше – це література виключно для дорослих.

Стос: Напрям сплаттерпанк зародив Клайв Баркер. Тепер представники сплаттерпанку: Джек Кетчам, Рекс Міллер, Джо Лансдейл, Едвард Лі тощо. А хто з українських письменників, на Ваш погляд, найближчий до такого напряму?

Олександр: Частково п’єси Леся Подерев’янського! (Посміхається.)

Стос: Опа! Лесь Подерев’янський, несподівано, але щось у цьому є… Повертаючись до жанру горор. Суто український горор, оповідання. Чи є в них якісь спільні проблеми та ознаки?

Олександр: Якщо взяти горор-оповідання в призмі 2014-2015 років, то я зауважив велику кількість згадок про АТО. І це не дивно…

Стос: А чи мають українські автори чітке розуміння того, що таке горор, готичний роман, сплаттерпанк, чи вони покладаються, скоріше, на інтуїцію?

Олександр: Думаю, що дуже багато авторів і не знають про такі піджанри. Скоріш за все, писали так, як змогли. Я не хочу нікого образити і принизити, але, на мою думку, в нас немає горор-школи. Часи Гоголя в далекому минулому, та й не Гоголем єдиним…

Стос: Проблеми українського горор-роману. Є автори, які можуть писати гарні горор-оповідання, про що свідчить Ваша збірка. Але не все так очевидно з українськими романами жахів. Які проблеми вони мають, на Ваш погляд, і чи є сьогодні визначні українські романи жахів?

Олександр: Найбільшою проблемо українських романів з жахами є самі видавці, які ігнорують цей напрямок. А дарма. В США, Великобританії, навіть сусідній Польщі та Росії на цьому заробляють як автори, так і видавці. Щодо визначних романів з жахами, то від себе поки що не можу нічого додати. На моїх полицях чекають на прочитання такі твори, як: Алла Сєрова «Інший вид» та Євген Положій «Тінь». Мені їх порекомендували, ніяк часу немає на прочитання, щоб зробити висновок.

Стос: Ми знаємо, що горор – це коли автор хоче налякати читача, аби той відчув жах і катарсис. Ми всі дуже полюбляємо лякатися і розповідати один одному страшні-страшні історії, і навіть лікарі та психологи кажуть, що ляк корисний для здоров’я, тобто коли ти знаєш: це вигадка, але все одно лякаєшся. Проте досі дехто вважає, що горор – це несерйозні забавки. Що б Ви відповіли, якби якийсь відомий критик поглузував би над цим жанром і закликав би писати «серйозну літературу, яка чогось навчає, а не лише розважає»?

Олександр: Я людина пряма і, скоріш за все, я б цього критика відправив би дуже далеко і глибоко… Кожен робить в житті те, що може і хоче. Головне, щоб не заважати іншим. Я багатьох питав – що таке серйозна література? Вони довго думали, що відповісти. Зараз стоїть питання, щоб взагалі хоть щось читати! На мій погляд, в Україні немає вагомої читацької ніші. Горор навчає бути уважним, думати, що говориш і з ким говориш. Горор вчить бути відповідальним за свої дії і вчинки. Горор чітко нагадує про величезну кількість зла, психів і неадекватів на вулицях.

Стос: А як би Ви охарактеризували жанр горор одним словом (крім слів «жах» і «страх»)?

Олександр: Є таке слово з фільму «Evil Dead» (1981) – Groovy!!!

Стос: Із нетерпінням чекаємо збірку горор-оповідань «Світильник Джека»!

 

Розмовляла: Аліса Гаврильченко (редактор журналу «Стос»).

 

Інформація про книжки Олександра Дмитровського:

http://www.ukrfantclub.com.ua/home/novini/novijfantasticnijromanvtracenidni

http://www.ukrfantclub.com.ua/home/novini/novaknigaodmitrovskogokontrol

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *