Чак ПОЛАНІК. Гайки і болти. «Розумові» дієслова

chuck-palahniuk-thought-verbs

За шість секунд ви почнете мене ненавидіти.

Але за шість місяців ви станете кращим письменником.

З цієї крапки – принаймні у найближчі півроку – я забороняю вам використовувати «розумові» дієслова. А саме: «думає», «знає», «розуміє», «усвідомлює», «вважає», «хоче», «згадує», «уявляє собі», «бажає» і сотні інших, які ви полюбляєте використовувати. 

Список має також містити «кохати» і «ненавидіти».

І «бути» та «мати», але ми повернемося до них пізніше.

До самого Різдва ви не зможете писати: «Кенні цікаво, чи Моніці не до вподоби, що він вийшов уночі…»

Тобто вам доведеться писати щось на кшталт: «Потім щоранку Кенні був відсутній, чекав на останній автобус, доти, доки не брав таксі, і повертався додому, де бачив, як Моніка вдає, що спить, – вдає, бо вона ніколи не могла спати спокійно тоді вранці. Вона завжди ставила тільки свою чашку кави в мікрохвильовку. Ніколи не його».

Замість того, щоб зробити героїв, які знають щось, тепер ви повинні представити деталі, які дозволяють читачеві знати їх. Замість героїв, які бажають чогось, ви повинні тепер описати все саме так, що сам читач цього захоче.

Замість того, щоб писати: «Адам знав, що він подобається Ґвен».

Ви матимете писати: «Між класами Ґвен завжди спиралася на його шафку, коли він підходив, щоб відчинити. Вона закочувала очі і повільно йшла, залишаючи відбиток чорних підборів на пофарбованому металі та запах своїх парфумів. Кодовий замок усе ще зберігав тепло від її дупи. А в наступну перерву Ґвен буде нахилятися тут знову».

Жодних скорочень. Тільки певні чуттєві деталі: дія, запах, смак, звук і почуття.

Зазвичай письменники використовують «розумові» дієслова на початку абзацу. (У такій формі вони можуть називатися «Дисертацією звітності», і я ще буду протестувати проти них пізніше). У певному сенсі, вони запроваджують з самого початку інтенцію всього абзацу. А те, що виходить з цього, начебто ілюструє їх.

Наприклад:

«Бренда знала, що не встигне. З самого моста була пробка. Батареї її стільникового були мертві. Удома чекали собаки, яких треба було вигуляти, інакше там буде бардак, який доведеться прибирати. Крім того, вона обіцяла сусідам полити їхні квіти…»

Ви бачите, як перше речення перетягає на себе зміст наступних? Не пишіть так.

Переставте його в кінець. Або змініть: «Бренда ніколи б не встигла зробити все вчасно».

Думка є абстрактною. Знання і віра нематеріальні. Ваша історія завжди буде сильнішою, якщо ви просто покажете фізичні дії та деталі своїх персонажів і дозволите читачеві самому думати та знати. А також любити і ненавидіти.

Не повідомляйте читачеві: «Ліза ненавиділа Тома».

Натомість надайте конкретний приклад, як адвокат у суді, деталь за деталлю. Надайте докази. Наприклад:

«Під час переклички, в ту мить, коли вчитель називав ім’я Тома, а він ще не встигав відповісти: «Тут», Ліза пошепки кричала: «Потерта дупа».

Однією з найбільш поширених помилок письменників-початківців є те, що вони полишають своїх героїв на самоті. Ви пишете – і можете бути одні. Читач читає – він також може бути один. Але ваш персонаж має змарнувати дуже, дуже мало часу на самоті. Тому що самотній герой починає думати, або турбуватися, або цікавитися.

Наприклад: «Чекаючи на автобус, Марк почав тривожитися про те, як довго триватиме поїздка…»

Та краще написати: «За розкладом, автобус мав прийти опівдні. Марк подивився на годинник – було 11:57. Звідси була видна дорога до самого торгового центру, та автобус на ній не з’являвся. Не було сумніву, водій припаркувався на іншому кінці лінії і задрімав. Водій спить, а Марк от-от запізниться. Або ще гірше, водій напився – і Марк віддав сімдесят п’ять центів за смерть у вогненній ДТП…»

Коли герой наодинці, він починає фантазувати або щось згадувати, але навіть тоді ви не маєте права використовувати «розумові» дієслова чи якихось їхніх абстрактних «родичів».

Ох, і ви можете просто забути про використання дієслів «забувати» і «пам’ятати».

Не треба більше переходів, таких як: «Ванда пам’ятала, як Нельсон розчісував її волосся».

Ліпше: «Тоді, на другому курсі Нельсон проводив по її гладкому довгому волоссю своєю рукою».

Знову ж таки, розшифровуйте. Не пишіть коротко.

А ще краще – швидко зіштовхнути одного героя з іншим. Нехай вони зустрінуться і почнеться дія. Дозвольте їхнім діям та словам показати їхні думки. А ви самі тримайтеся якнайдалі від їхніх голів.

Коли почнете уникати «розумових» дієслів, з великою обережністю використовуйте прекрасні дієслова «бути» і «мати».

Наприклад:

«Очі Енн були блакитні»;

«Енн мала блакитні очі».

Краще так:

«Енн закашлялась і почала махати перед своїм обличчям, щоб відігнати сигаретний дим від своїх блакитних очей, а потім усміхнулась…»

Замість блідих, що стверджують «бути» і «мати», спробуйте розкрити деталі портрету вашого героя у діях або жестах. Тоді ви покажете свою історію, а не просто розкажете її.

І тоді ви навчитеся розшифровувати своїх героїв та зненавидите лінивих письменників, які обмежуються: «Джим сів біля телефону, питаючи себе, чому Аманда не телефонує».

Будь ласка. З цієї миті ви можете мене ненавидіти, але не використовуйте «розумові» дієслова. Я готовий іти в заклад, після Різдва ви самі не захочете до них повертатись.

Домашня робота на цей місяць.

Викиньте з кожного речення розумове дієслово: усуньте його, «розшифрувавши». Вбийте його.

А потім виберіть яку-небудь художню літературу і зробіть те ж саме. Будьте безжальними.

«Марті уявив, як риба стрибає в місячному сяйві».

«Ненсі згадала, як спробувала вино».

«Ларрі знав, що він мрець».

Знайдіть їх і перепишіть. Зробіть фрази сильнішими.

 

Оригінал есе тут.

Переклад з англійської Аліси Гаврильченко

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *