Віталій ГЕНИК. Як лев рикаючий
ЯК ЛЕВ РИКАЮЧИЙ[1]
– Беруся! – зважливо рубає вовкуватий чужинець, позираючи на співрозмовників похмуро і зверхньо.
Очі війта насторожено зблискують з-під кущуватих брів. Одинадцять радних, що розсілися попід стінами канцелярії, нерішуче перезираються. Мигтить язичок скіпки на покуті. Знадвору осіння ніч жбурляє в шибки пригорщі холодного дощу.
Хто він, цей приплентач? Вийшов у сутінках із лісу, порожнем. Каже – заблукав. Підстаркуватий, сивий. Проте жилавий, міцний. Убраний по-панськи, при шаблі, але одяг не новий, забрьоханий багном. (більше…)