Три цитати Світлани Алексієвич: про жінку на війні, Афган і Чорнобиль

d6479a78-da60-4f38-ad27-4f5ab8e8432b

«Перші записи… І перший подив: військові професії у цих жінок – санінструктор, снайпер, кулеметниця, командир зенітної зброї, сапер, а зараз вони – бухгалтери, лаборанти, екскурсоводи, вчительки… Розповідають немов не про себе, а про якихось інших дівчат. Сьогодні самі собі дивуються. І перед моїми очима «олюднюється» історія. Мені здається, що ми не про війну розмовляємо з ними, а про людське життя. Роздумуємо про людину…» («У війни не жіноче обличчя») 

«…Для людей на війні у смерті немає таємниці. Вбивати – це просто натискати на спусковий гачок. Нас учили: залишається живим той, хто вистрелить першим. Такий закон війни. «Тут ви повинні вміти дві речі – швидко ходити і влучно стріляти. Думати буду я», – казав командир. Ми стріляли, куди нам накажуть. Я був привчений стріляти, куди мені накажуть. Стріляв, не жалів нікого. Міг убити дитину. Адже з нами воювали всі: чоловіки, жінки, старі, діти. Іде колона через кишлак. У першій машині глухне мотор. Водій виходить, підіймає капот… Пацан, років десяти, йому ножем – у спину… Там, де серце. Солдат ліг на двигун… зі хлопчини решето зробили… Дай на ту мить команду, перетворили б кишлак на пил… Кожний старався вижити. Думати було ніколи. Нам же по вісімнадцять-двадцять років. До чужої смерті я звик, а власної боявся. Бачив, як від людини за одну секунду нічого не залишається, немов її зовсім не було. І в порожній труні надсилали на батьківщину парадну форму. Чужої землі насиплють, щоб потрібна вага була… Хотілося жити… Ніколи так не хотілося жити, як там. Повернемося з бою, сміємось. Я ніколи так не сміявся, як там…» («Цинкові хлопчики»)

«…Я замислився, чому про Чорнобиль мовчать, мало пишуть наші письменники, продовжують писати про війну, про табори, а тут мовчать? Думаєте, випадковість? Якби ми перемогли Чорнобиль, про нього казали і писали би більше. Чи якби ми його зрозуміли. Ми не знаємо, як здобути з цього жаху сенс. Не здатні. Оскільки його не можна приміряти ні до нашого людського досвіду, ні до нашого людського часу…

То що ж краще: пам’ятати чи забути?» («Чорнобильська молитва»).

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *