Олександр КРОТ. Людожер

voron

Дві шістки.

Корнет в серцях стукнув кулаком по столу.

Прокляття, знову програв. Але ж це були його власні підпиляні кістки. Тепер доведеться віддавати батьківську шпагу. Сором який! Не будь знайомих у трактирі, пристрахав б купчишку, та й по всьому. Але на очах однополчан не можна, занадто гонористі малороси – зневажати почнуть. 

Корнет скреготнув зубами і потягнувся до піхов, але купець зупинив:

– На що мені твоя залізяка? Давай краще натільний хрест. Він у тебе срібний, освячений. Доньці подарую.

Рука завмерла на півдорозі. Це була щедра пропозиція, такою нехтувати – себе не поважати. Хрест не коштував і десятої частини програшу.

Корнет зняв його з легким серцем і віддав переможцю.

– Програвся? – Похмуро буркнув п’яний поручик, якого друзі називали по-просту Серж. – Слава Богу, по дрібниці. Ось, чув я, сьогодні в маєтку Лесовських буде гра в карти. Приїжджає граф Манів, барон Курлофф і графиня Татіна. Там ставки будуть вищі.

А це вже була гарна новина. Хоча всі названі по-крупному і не грають, але в картах не тямлять і, головне, по-провінційному вірять на слово. Такий шанс не можна втрачати.

Корнет допив склянку оковитої, встав, поправив мундир.

– Прошу пробачити, панове-с, змушений вас покинути. Абсолютно забув-c: у мене в Курівці залишилося термінова справа-с. Втім завтра я вас наздожену-с.

– Забули обрюхатити чергову кузину?

– Ну, самі-с розумієте … – розвів руками корнет, як би підтверджуючи сказане, і під регіт приятелів вийшов надвір.

Сонце лише торкнулося обрію, до маєтку їхати години дві-три, тож можна встигнути до початку гри. І нехай названі панове грають по-дрібницям – що для Сержа велика ставка, для серйозного гравця суща дурниця – але і сотня-друга карбованців ой-як не завадять.

Над воротами стайні був прибитий рогата цапиний череп, і корнет, побачивши його, сплюнув в серцях.

Які ж вони тупі ці мужики! Ну, що за наївні забобони, ніби подібна мерзота може злих духів налякати? З чого б то нежиті кісток боятися?

Немов погоджуючись з його думками над головою протяжно каркнула ворона. Ця клята тварюка з білою міткою на дзьобі переслідувала офіцерський кортеж цілий день і тепер не зводила чорні намистинки очей з корнета, доки той сідлав кобилу.

Шлях був знаком, дорога накатана і можна б поганяти, але вже сутеніло і, якщо прогледіти яму, легко скалічити коня. А той коштував чимало, тож корнет їхав легкою риссю. Все одне до опівночі за гру не сядуть, а до того часу і кульгавий добереться, так навіщо ризикувати?

Стемніло. Корнет почав непокоїтися.

Давно мав бути поворот до Лісовського маєтку. Невже прогавив? Та ні, того не може бути, не настільки ж він п’яний?

Зупинив коня, роздивився навколо і по столичному куртуазно матюкнувся.

Місцина виявлялася абсолютно незнайома. Наче і не ганяв цим шляхом майже два роки, з того часу, як п’ятий драгунський полк перевели в Малоросію. Невже заблукав? Але як? Адже їхав битою дорогою, нікуди не звертав, не спав, не дрімав. То де ж це він зараз?

Ще раз покрутив головою.

А трясця його матері! І спитати нема в кого. Ані живої душі навкруги, ані світла з віконця. Лише десь виють вовки.

То що ж робити далі? Гнати коня вперед чи повертати назад?

Лишатись не можна. І лихий люд може трапитися і, головне, кажуть у цих місцях був колись ведмідь-людожер. А це вже не жарт – корнет мимоволі здригнувся – такого з пістоля не встрелиш і, як від злодюг, не відкупишся. Та й шпага не дуже допоможе. Тож краще забиратися назад. Головне життя зберегти, а нагріти місцевих час ще буде.

Корнет обтер спітнілі долоні, перевірив пістоль – чи зручно дістати, і повернув коня назад.

Тепер лише світло місяця та зірок давало можливість бачити шлях. Зловісні тіні дерев та кущів, що інколи підступали майже впритул, примушували напружувати зір. Бо хто знає, що може причаїтися в пітьмі?

Корнет облизнув пересохлі губи і пожалкував про нерозумне бажання їхати на гру проти глупої ночі. Напевне, був би тверезий не зробив такої дурниці. Це все клята горілка! Та що тепер поробиш?

Він зажурливо похитав головою і раптом здригнувся від моторошного, аж мороз по шкірі, вовчого виття.

З кущів попереду висунулася темна горбата постать і заступила шлях. Пекельним вогнем палали червоні очі, демонічний погляд яких погрожував спопелити душу.

Корнет закляк.

Серце завмерло, подих перехопило, тіло затремтіло як у лихоманці. Навіть слова “Отче наш” геть вилетіли з голови. Невимовний жах, якого годі було уявити, заполонив усе єство.

Треба було розвертати коня, треба було давати шпори і тікати якнайдалі від нічного страхіття. Та не слухалися руки, що стали немов кисіль, не відчувалися ноги, наче їх вже й зовсім не було. Лише очі приречено спостерігали, як насувається неминуче.

І вже поряд зловтішно вили вовки.

Демон зробив ще один крок, вийшов з тіні та й виявився прегарною дівчиною з вузлом на плечах та червоними сережками у вухах.

– А-а, твою мать! – вилаявся корнет, відчуваючи, що від полегшення трохи не обмочився.

Він схопився за пістолет, озирнувся довкола, оглядаючи придорожні кущі.

Начебто сама.

Над головою оглушливо каркнула ворона – корнет підскочив у сідлі і верескливо вилаявся. Хіба цим тварюкам не належало спати вночі?

– Добрий пан, – пролунав ніжний дівочий голос – не допоможете бідній дівчині дістатися додому?

– Що з тобою красуня, – запитав він, прислухаючись чи не шарудить бувай де в кущах.

– Ах, добрий пане, – защебетала красуня, – я йшла з міста з покупками, господиня за прянощами посилала, і підвернула ногу. Ось і не встигла за світ. Страшно одній вночі на дорозі: а ну як хто беззахисну образить? Відвезіть мене, добрий пане, до шинку, а я вже вам віддячу.

Від таких солодких слів та чарівного голосу кров заграла в стегнах, захотілося взяти дівочу подяку не відкладаючи, прямо тут, і корнет мимо волі облизнувся. Він вже хотів спішитися, коли спокусниця знову заговорила:

– У мене і золото є. Ось дивіться.

Вона опустила руку за виріз плаття, туго натягнутого на пишних грудях, і дістала золоте кільце з великим рубіном. На перший погляд не менше двадцяти карбованців, а може і всі тридцять.

– Звідки в простої дівчини такі колечка? – спитав хрипло голосом, що зрадницькі затремтів .

– У нас ювелір гостював, та захворів і помер. А скринька залишився. Господиня і приховала його. А я запримітила де і взяла собі жменьку прикрас. Страх які гарні, правда? – Тут дівчина закусила кулак і жалібно попросила: – Тільки ви, добрий пан, нікому не кажіть про це, а то господиня мене покарає.

– Що ти, що ти, – поспішив заспокоїти корнет, обмірковуючи почуте. – А багато народу сьогодні в трактирі?

– Не знаю, добрий пан, адже я в місті була. Але в такі дні в нас постояльців дуже мало. Напевно тільки господиня, якщо не пішла брата провідати.

Що не новина – то все краще і краще!

Корнет простягнув дівчині руку і посадив перед собою, міцно притиснувши до себе звабливе тіло. Красуня виявилася такою м’якою і гарячою, що серце корнета скажено забилося, і він ледь не кинувся зривати з неї одяг.

Однак діючи обережно можна буде отримати і красуню і її господиню, якщо нівроку, і золото на додачу.

Корнет стримав плотський порив і лише поклав ліву руку на пишні груди. В паху солодко защеміло.

– Де твій трактир? Я погано знаю цю місцину, але щось не пам’ятаю щоб у цій глушині такі заклади були.

– Відразу за поворотом, добрий пан, – прошепотіла дівчина міцно притискаючи його руку до своїх грудей.

В роті пересохло, сумніви розвіялися, і корнет погнав кобилу риссю.

Справді, ось і поворот, якого він раніше чомусь не помічав. Широка стежка веде в ліс.

Завернув, і одразу немов серпанок наповзла на Місяць. Навколо потемніло так, що дорогу ледве можна було розгледіти на десяток кроків. Порив вітру приніс пронизливий холод. Пролунало вовче виття, кобила сіпнулася і прискорила біг.

Корнет, тремтячи, притиснув до себе дівчину.

– Де ж трактир? – спитав занепокоєно.

– Та ось же, добрий пане, – красуня тицьнула пальцем в сторону.

І справді, стоїть собі добротний будинок за міцним парканом. Але темний та якийсь моторошний. Та й собаки у дворі не чути.

– А чого ж світла не бачити? Пес не гавкає?

– Напевно господиня до брата вирушила або спати лягла. Та нам навіть і на краще.

– Ну, то веди мене, красуне.

Швидко прив’язав кобилу біля входу і попрямував слідом за дівчиною.

Внутрішнє оздоблення приємно вразило. Не в кожному столичному помешканні побачиш такі гарні меблі та гасові лампи зі срібним резервуаром. Такий світильник коштує не менше трьох карбованців.

А гобелени на стінах!

То справжні шедеври. Катеринки(сто карбованців) три кожен, а мо і більше. Справжній скарб. Це ж які руки так майстерно вишили картини, що як живі?

Лише сюжети трохи моторошні. Ось чорти смажать грішника над пекельним вогнищем. Ось примушують брехуна лизати розпечену сковороду. Ось на дибі катують вбивць. А ті волають, сердешні, прощі просять, а в очах такий жах та невимовний смуток… Б-р-р, аж мороз по шкірі.

Від роздивляння відволік дівочий голос:

– Прошу ласкавого пана до столу.

Озирнувся, а там вже пашіла гаряча вечеря, пляшка вина пропонувала втамувати спрагу. Красуня налила напій у кришталевий келих – п’   ять целкових, не менш – і подала з низьким поклоном. У глибокому вирізі сукні зблиснули ніжні півкулі грудей з рожевими сосками.

– Випий, добрий пане. Вино освіжить і зміцнить твою силу.

Корнет судорожно зітхнув, будучи не в змозі відвести очей від вабливих принад і ковтком спорожнив келих. Потім притягнув дівчину до себе і міцно притиснувся до молодого тіла.

– Ти казала віддячиш.

– Чого ж ти хочеш, добрий пане, золота або моєї ласки?

– І тебе і золота.

Спокусниця розсміялася і висипала в долоню корнета жменю коштовностей.

Той завмер від захвату: у руці було ціле багатство.

До біса гру в карти, якщо це тільки мала частина скарбів ювеліра, то скільки ж в скрині залишилося? Навіщо все це дурному дівчиську, яка навіть ціни коштовностям не знає?

Її господиня також ні до чого, коли не знає як з добром поводитися. Не можна їм добрих людей спокушати, а як зробили таку дурницю – начувайтеся. Тепер це буде його законний здобуток.

– А де ж скриня?! Покажи мені, люба! – Благав корнет, тремтячою рукою ховаючи коштовності в кишеню.

– Ні, спершу приголуб мене, добрий пане, зігрій. А все інше буде потім, – хвилюючим голосом прошепотіла спокусниця і одним рухом стягнула сукню.

Вона лягла на сусідній стіл, безсоромно розкинула ноги і безмовно покликала очима, як уміють тільки жінки.

Не в силах відірвати погляду від трикутника пристрасті, корнет розстебнув штани і накинувся на дівчину.

Її тіло було гарячим, любов солодкою, крики збудливими.

Коли корнет був за крок від піку насолоди, красуня раптом притягнула його до себе, поцілувала, а потім вп’ялася зубами.

Він завив від болю, а партнерка, смикнувши головою відкусила його нижню губу, відкинулася на стіл і, задоволено бурчачи, заплямкала. Дівоче тіло покрилося трупними плямами, груди всохли, чарівне обличчя перетворилося в бридкий череп.

Корнет сіпнувся назад, підхопив штани та шпагу, вилетів назовні, скочив на кобилу і всадив шпори їй в боки.

Та дико заіржала і зірвалася в галоп.

Моторошне каркання ззаду розпеченим цвяхом вдарило у вуха, перехопило подих і примусило озирнутися.

У дверях похиленого трактиру стояв гнилий труп із остогидлою вороною на плечі.

– Скачи, що не скачи – гріхи не відпустять, – крикнула нежить і вибухнула реготом.

– Но! – заволав корнет і знову встромив у боки кобили шпори.

Серце шалено колотило, перед очима пливли кола, шию і груди заливала кров. Розум відмовлявся приймати те, що відбувалося, і тільки одна думка билася в голові.

Геть. Геть. Геть звідси!

Ось і примітний вигин стежки за яким вже буде торний шлях.

Корнет знову пришпорив кобилу, а в наступну мить дико завив від жаху.

Відразу за поворотом темнів моторошний трактир з регочучим трупом в розкритих дверях. Пролунав протяжний удар дзвону і бісів заклад обернувся склепом, який оточували ряди могил з похиленими хрестами.

Корнет заверещав, втрачаючи залишки розуму, і потягнув віжки, розвертаючи кобилу, аж раптом опинився на спині гнилого трупа.

Мрець повернув череп, в очницях якого копошилися черв’яки і просичав:

– Здоров був, синку, – і дико загоготав.

Шаленіючи від жаху корнет зістрибнув, заплутався в штанях, впав і поповз геть не зводячи погляду з небіжчика.

– Батя … як … ти чого … батя …

Руки і ноги ледь слухалися, тіло били дрижаки, серце мало не вискакувало з грудей, у вухах шуміло.

Труп не кваплячись наблизився.

– Пам’ятаєш, синку, як ти мені цикути в їжу додав? Розумію, спадок мерщій отримати хотів. Я не в образі, синку. Але з тих пір мене спрага мучить. – Мрець підійшов впритул і схилився над ледь живим корнетом. – Крові я хочу, синку. Твоєї кровочки і м’ясця живого, солодкого.

З цими словами небіжчик кинувся на корнета, схопив за ногу, перевернув, відкусив добрячий шмат і відвалився в сторону, хрумтячи щелепами.

Завиваючи, корнет спробував піднятися, але покалічена нога підломилися і він впав на землю.

Перед очима з’явився труп спокусниці, який так підло заманив у пастку.

– Пам’ятаєш, добрий пане, купецьку дочку, яку ти виманив з трактиру, а потім зґвалтував і вбив? Пам’ятаєш, я обіцяла, що дістану тебе з того світу? Ти все казав, хрест захистить. Де ж він, добрий пане? – мрець ступив ближче. – А мене з тих пір спрага мучить. Кровиночки твоєї хочу, м’ясця, мізків скуштувати.

Корнет схопився за шпагу, але спізнився: покійниця одним рухом кістлявою руки відірвала його вухо і сунула собі в рота.

– Солодке, солодке м’ясце. Солодке як помста.

Корнет заверещав і обмочився. Він витягнув клинок з піхов і почав несамовито розмахувати перед собою.

А на нього наступали нові трупи.

– Пам’ятаєш, пан, селянку, яка відмовила тобі в ласці? Ти наказав бити мене батогами, а потім зацькував собаками. Жага мене мучить.

– Ні! – Закричав корнет.

– Пам’ятаєш, друже, ти програв мені п’ять сотень карбованців і щоб не платити вистрілив мені в спину в бою? Тепер жага у мене.

– Ні !!!

– Пам’ятаєш, пане?

– Ні-і-і !!!

– Пам’ятаєш, пане?!

 

***

 

З поліцейського протоколу.

“Намєдні на N…ському кладовищі був знайдений неабияк обгризений труп в офіцерському мундирі. Сліди укусів не схожі ані на вовчі, ані на собачі. Єгер пана М… вважає, що в лісі знову з’явився ведмідь-людожер.

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *