Жовтогаряче полум’я свічки жадібно чекало на свою жертву. Із тією ж спраглою жадобою у напівпрочинене вікно зазирав місяць у повні, проливаючи між важких портьєр примарне, ніби потойбічне світло. Більш нічого не освітлювало кімнату після опівночі, де на дальній стіні похитувалася чорна тінь жіночого силуету.

– Як це полум’я пече, так нехай пече серце твоє за мною, віднині і навіки…  (більше…)