Борис КІЧОЛ. Випуск пару

Це відбувалося далеко не вперше. І хоча не можна сказати, що йому це подобалося, скоріше, він сприймав це, як буденну справу. У тих випадках, коли він починав думати, що це не зовсім добре, чи то пак ненормально, про таке не розкажеш друзям. Йому завжди згадувався Дімка, його добрий друзяка. Зараз вже важко сказати, скільки разів вони разом з мамою прибігали до них, аби сховатися від п’яного та розлюченого дяді Толі, тата Діми. Незліченну кількість разів, Діма ходив з синцями під очима, всі в селі знали, що коли його батько п’яний, буде бійка. Він бив Дімину маму, тьотю Марію, він бив Дімку. Діма розповідав, що завжди перед початком лупцювання його тато казав – я працюю, як проклятий, а ти, вилупок, і твоя сука мати катаєтеся на моїй шиї, і після всього, що я для вас роблю, ви не можете потерпіти, це лише пару стусанів, так я випускаю пар. І він випускав пару до того часу, поки не випустив душу із тіла тьоті Марії. Зараз хтось спускає пару йому в чорний хід, любив казати мій батько, хоча я не розумію, що це означає.  

Ваня лежав думаючи, що в його батька ще не найгірший варіант спускання пару. Все відбувалося так. Раз чи два на місяць ввечері батько заходив до нього в кімнату, він повертався на живіт, закривав очі. Батькова ліва рука прослизала під ковдру, стягувала з Івана труси і гладила його дупу, другою рукою він пестив себе. Під кінець цього дійства палець встромлявся прямісінько у дирку, це тривало не довго, але найбільше Івану не подобалося саме це. Потім батькове дихання пришвидшувалося, він здригувався, висовував руку з під одіяла, цілував його у голову і виходив з кімнати. Цього вони ніколи не обговорювали, таке було правило. Тато казав Вані, що у кожної родини є свої секрети, одним словом Ванька в кожного є свої скелети в шафі, так я випускаю пару. Іван завжди слухав мовчки не знаючи, що на це відповісти, але постійно коли лягав спати на шафу дивився з насторогою. Скелети в шафі? Думав хлопчик, як таке можливо, я ж перевіряв, хіба може вони приходять уночі, як вампіри.

Сьогодні був вечір випускання пару. Все закінчилося години дві тому. Іван лежав в своїй кімнаті, батько сьогодні працював у нічну зміну.

– Тобі дев’ять років сину і ти не повинен боятися чогось у власному будинку, – так часто казав йому батько, але Ваня боявся.

Сьогодні йому чомусь не спалося. Він довго вовтузився і як на зло йому приспічило в туалет. Він лежав з острахом дивлячись на шафу. А що як саме сьогодні з’являться ті скелети, думав хлопець, тай під ліжком він наче чув якийсь рух. Він лежав наполоханий, під ковдрою з закритими очима марно намагаючись заснути. Він знав, що поки він не сходить до туалету сон не прийде. Я ж удома, думав він, тут я головний і тим більше ніякий вампір не зайде до будинку без запрошення, принаймні так було у тому фільмі, що він дивився нещодавно. Думаю цей закон розповсюджується і на скелетів, вони не можуть вийти із шафи, якщо не відчинити їм двері.

На дворі йшов дощ, каплі, як на зло гатили прямісінько у вікно. Івану здавалося, що це стукає якийсь кровопивця може це дядько Йосип їхній сусіда. З усіх мешканців села, найбільше на вампіра на думку Івана походив саме Йосип. Старші хлопці казали на нього Дракула. Була навіть пісенька, Йосип білий мов стіна, зуби гострі, як коса, часто проходячи повз хату Йосипа хлопці горланили ці слова і бігли що є духу. Батько пояснив Івану хто такий Дракула і сказав, що Йосип просто хворий, ну словом у нього алергія на сонце, від сонячних променів йому стає зле. Ну точно вампір, думав Іван.

Але, найбільш небезпечною з настанням темряви для Івана ставала китайська роза, він боявся її. При денному світлі це був простий, хоча в біса великий вазон, вимахав майже до стелі. Ця роза, це єдине, що вони з батьком забрали з собою зі старої квартири. Її купив батько Івана в подарунок на восьме березня його мамі, яка повісилася два роки тому на їхній кухні. Загалом, жити без матері Івану подобалося більше, відразу після похоронів вони з батьком переїхали жити в село. Купили хату, і що найбільше радувало хлопця батько купив два телики.

Часто коли Іван вже влягався а світло гасилося на сцену його думок виходила роза. Вона була висока, пишна, багато гілок і всі в зеленому листі. Іван боявся, що одного прекрасного вечора гілки перетворяться на гадюк а листя на жаб і тоді почнеться неймовірна битва між жабами й гадюками за право з’їсти хлопця. Лежачи з притиснутими коліньми до грудей Іван не міг відірвати погляду від клятого вазону, який вже більше був схожий на дерево. Хлопчина все гадав хто б переміг у битві жаб і гадюк, перевагою гадюк йому здавалися зуби, хоча з іншої сторони у жаб є лапи, а чи є зуби він не знав.

ГЕП! Саме такий звук пролунав з під його ліжка і відволік хлопця від роздумів хто його буде їсти. Іван, здригнувся і обдзюрився, він боявся поворухнутися. В голові в нього крутилася думка, що ось за ним все ж таки хтось прийшов, можливо то його мати згадала про синочка і вирішила забрати його до себе. Він вже майже почав плакати, йому було холодно і хотілося зняти мокрі труси, або бодай перелягти на суху половину ліжка. І тут його немов би осінило. Це ж мишоловка подумав він. Ця думка не мовби повернула його до реального світу, він взяв себе в руки. Тепер він став господарем положення, він не боявся мишей.

Він піднявся з ліжка підійшов до вмикача світла, клацнув раз-другий, але світла не було, його це не здивувало, в їхньому селі часто пропадало світло. Ваня пішов в кухню по віник, адже без віника він не дотягнеться до мишоловки, разом з віником хлопець дістав ліхтарик з тумбочки над раковиною. Ставши навколішки перед ліжком Іван за допомогою віника по волі висунув, зелену в’язницю, так він її називав.

Мишоловка була зеленою, сталевою, прямокутною коробочкою. В середину завжди клалася якась приманка миша забігала туди поласувати смачненьким і в той момент коли вона починала їсти зворушувала механізм який закривав мишоловку і вона залишалася в середині.

– Це гуманна мишоловка, – говорив батько Івану, – а знаєш чому? – Продовжував він.

– Ні, відповідав хлопець.

– Вона гуманна тому, що вона не вбиває мишу, а лише закриває її на який час. На час поки не прийдуть люди і не випустять її. Але випускати завжди потрібно подалі від хати. Зрозумів?

– Так, – закивав Іван.

Спочатку він чітко слідував пораді батька. Перші три миші він випусти в полі яке було в них за сараєм. Але на далі він чинив по своєму, одного разу він грався у свого однокласника Вадима і як з’ясувалося в них у хаті теж були миші, але полюванням у них завідував його тринадцятирічний брат Міша. Міша не випускав мишей, як це робив Іван, хоча він теж йшов за сарай в одній руці він тримав мишоловку а в іншій відро з водою.

– Йдеш випускати? – Запитав Іван.

– Ага, – з посмішкою відповів Міша.

Саме в той день Іван побачив, як ще можна чинити зі своїми в’язнями. Він пішов слідом за Мішею і побачив, як Мішка випускає мишку. Хлопець поставив відро, присів біля нього, він навіть не глянув на Ваню, його цікавила лише миша. Він наче світився, його переповнювала якесь дивне відчуття. Міша підняв мишоловку трохи позаглядав у дірочки які були по боках, а тоді опустив її у відро. Івану аж перехопило подих він лише чув марні намагання миші врятуватися, вона шалено дерла лапами металеві стінки своєї в’язниці. Все це тривало якусь хвилину, і все що він побачив йому дуже сподобалося він був у захваті, в нього було якесь дивне відчуття у животі, у нього був присмак свята.

– Скажи клас, – розплився в якісь наче шаленій посмішці Міша.

– Ага, – з захопленням мовив Іван.

– Так вона точно більше не повернеться, – сказав Міша відкриваючи мишоловку.

З тих пір все в житті Івана змінилося. Після того, як він сам втопив першу мишу, він вирішив, що більше не буде їх випускати, як раніше. Трупи він закопував під грушею яка росла за їхньою хатою.

Сьогодні це була його четверта миша, яку він не буде відпускати. Він забув про розу і про ті дивні скелети у шафі про які йому говорив батько. Його навіть не турбувало те, що він ходить у засцяних трусах. Зараз існували лише він і миша. Іван спокійно підняв мишоловку і рушив у кухню, дістав з під умивальника відро,ліхтарик поклав на стіл, йому було мало світла і Іван дістав підсвічник і запалив три свічки, так видніше з захопленням думав хлопець. Відро він поставив у раковину, відкрив воду і набрав половину відра. Його переповнювали приємні емоції, схоже наче сьогодні новий рік і з ранку він прокинеться а під ялинкою його чекає подарунок. Він сів перед відром, поряд поставив підсвічник, взяв мишоловку в руки і підніс її прямісінько до очей. Миша завмерла, хлопець заглядав у дірочки, сьогодні якась маленька, як йому здалося. Іван почав по волі опускати свою здобич у відро він не поспішав, спочатку лише трішечки наче гладив водичку дном мишоловки, потім він став швидко її опускати і різко виймати з води, миша тим часом несамовито шкрябалася билася об стінки, хлопцю це дуже подобалося. Ця забава тривала хвилин п’ять, вона дуже забавляла хлопця, але всьому приходить кінець. Якби зараз було літо і в хаті було тепліше, або ще краще він би пішов на двір під грушу з відром і з лопаточкою, там би це все розтяглося на годину чи навіть дві. Але тут на кухні у мокрих трусах, сидячи на холодній підлозі він швидко змерз і вирішив, що час вже закінчувати забави. Іван підніс мишоловку до очей, він завжди так робив перед тим, як відправити мишу в останнє плавання і промовляв свою коронну фразу, – так я випускаю пару, – говорив він. Сказавши це він опустив її на дно відра, а сам став навколішки і дивився з гори в низ і насолоджувався останніми спробами миші вирватися з пастки ці звуки підводного шкрябання мишачих нігтів об металеві стінки мишоловки були найкращою музикою для хлопця, він був у захваті. Після того, як миша стихала, він стояв ще хвили зо дві в надії почути ще бодай якийсь рух. Але ніяких рухів не було, все було скінчено, тепер йому залишалося лише вийняти мишоловку і йти до груші копати могилу мишці, все за планом так би мовити. Але, сьогодні, виникла проблема. Надворі ніч, а вночі він такого ніколи не робив і не зробить, сама лише думка щоб вийти зараз з будинку і йти до груші лякала його до трясучки. І так перед ним постала проблема куди подіти труп. Перше, що спало йому на думку це викинути мишу через вікно. Ця ідея здалася йому хорошою, він відкрив мишоловку із неї випало мокре тільце мишки, він підняв його за хвіст в ліву руку взяв підсвічник і рушив до вікна у своїй кімнаті, підійшовши до вікна він поставив свічки на підвіконня і вже взявся за ручку щоб відкрити вікно, але побачивши розу він зупинився. В нього з’явилася ідея, а що як закопати мишу під розою, оце буде круто думав він. Іван кинув тіло миші під відро в якому росла роза і побіг у кухню по ложку яка мала стати його лопатою. Він пишався собою, в ці миті хлопець почувався дорослим він був радий, що не прийдеться просто викинути мишу на двір, адже закопувати тіло він любив не менше ніж топити мишей, він був щасливий. Підійшовши з ложкою до вікна він взяв підсвічник на якому одна з трьох свічок погасла, підійшов до рози він сів ,обережно поставив підсвічник на підлогу поряд з собою, хлопець почав обережно копати ложкою могилку. Глибина у сім ложок землі йому здалася прийнятною, він взяв за хвіст мишу, востаннє підніс її до очей пильно її пороздивлявся і поклав у ямку. Засипавши могилу він підвівся, взяв ложку, підсвічник і пішов у кухню. Він був спокійний і задоволений, загасив свічки, кухню освітлював лише ліхтарик який лежав на столі. Іван спокійно, наче якийсь профі злодій який замітає сліди свого злочину, сполоснув ложку від землі і кинув її на місце, нахилився підняв відро, вилив з нього воду у раковину і його теж поставив на місце. Підійшовши до холодильника Іван дістав шматок ковбаси, більшу частину якого він з’їв, хлопець підняв з підлоги мишоловку, і почепив на гачечок в самому кінці мишоловки кусень ковбаски, який він завбачливо залишив для полювання. Він зробив все так, як вчив його батько, якщо не брати до уваги спосіб випускання миші, мишоловка була заряджена. Зайшовши до себе у кімнату за допомогою віника, обережно, він запхав її під ліжко, майже до самої стінки. Іван пильно оглянув кімнату чи ніде не має слідів землі чи ще чогось, заніс віник на кухню, вимкнув ліхтарик, і рушив до себе у кімнату. Згадавши яка пригода з ним сталася і чому мокре ліжко він перетяг подушку і одіяло на суху половину ліжка, згорнувся калачиком і вкрився, почувався він чудово, Іван знав, що сьогодні він буде спати дуже добре, після випускання пару йому завжди спалося по особливому.

 

image002

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *