Денис ДЯКІВ. Аляска: після опівночі

Навколо в непроглядній темряві щось безперервно шаруділо. Світ здавався похмурим і непривітним. На підлозі лежав чоловік середніх років, важко дихаючи холодним повітрям. Очі розплющились. Тіло боліло. В голові – порожньо. Шлунок просить їсти, а зір – світла. Шурхіт навколо пожвавився. Непомітно до ноги щось підповзло. З несамовитим криком чоловік штурхнув тварину якомога далі, скільки вистачило сил. Та крику цього ніхто не чув. На болючо довгі милі звідси – ні душі. Точніше, жодної людської душі.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Олена БОБИК. Ілюзія загубленої реальності

«Автобус від’їжджає о 15. Перший і останній рейсовий транспорт, який може мене доправити до цього селища». Ці декілька рядочків були першими записами в щоденнику Марти, колишньої студентки педагогічного коледжу, яку направили вчителювати в маленьке селище,що за попередніми даними нараховувало декілька сотень людей, в якому ще існувала школа. За умовами контракту випускниця коледжу мала б відпрацювати три роки. У відділі освіти для Марти знайшлося лише одне місце в єдиній школі. Тому вибирати не було з чого.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,