Олександр ВИГОВСЬКИЙ. Ну, ти, мужик, блін, даєш!

Сергій Петрович давно вже перетравлював думку, як йому, Сергію Петровичу, впорядкувати свої фінансові справи. А було що впорядковувати. За останні чотири роки старий художник заробив таку купу грошей, що вистачило б і дітям, якби він їх мав. Чотири роки минуло з того часу, коли посередній 65-річний митець (корінні мешканці Ротка мали б його пам’ятати) навчився від приятеля-екстрасенса пірнати в нові виміри, в духовний всесвіт загадкового потойбіччя.  Перевірена індуська метода базується на стародавній техніці медитації. Перші ж відчуття вразили художника. Неземні кольори з мільйонами яскравих напіввідтінків, фантастичні образи небачених створінь, таких різних, що розуму доводилося змінювати властивості, аби пристосуватися до парадоксальності побаченого. Відкриття забороненого й стало початком феноменального успіху нового етапу творчості, хоча сам Сергій Петрович, не ховаючись перед друзями, визнав, що сюжети, пейзажі, кольори – тільки жалюгідна подоба дивовижної «країни сновидінь». Триста п’ятдесят тисяч доларів – такий грошовий еквівалент трансформації посереднього «соцреаліста» в геніального «сюрреаліста». Проте, якщо доля щось дає, щось і забирає.

Лукавий поплутав Сергія Петровича. Два роки тому на топі своєї несподіваної слави він побрався з жінкою, вдвічі молодшою за себе. Дуже скоро художник відчув виняткову кровожерність обраниці – завжди на полюванні, у тривожному стані «т-о-о-овсь»,  Емма визнавала єдину здобич – зелені папірці з американськими мертвими президентами. Сергій Петрович як мг намагався вгамувати паперовий голод дружини, проте скоро переконався в її абсолютній стратегічній ненажерності. Спочатку «хижачка» лагідно муркотіла у вухо, проте з часом почала вимагати, безсовісно рикаючи в обличчя. Творчі люди важко приймають рішення, ще важче їм зробити серйозний крок. Розлучення безумовно маячіло попереду, а поки Сергій Петрович вирішив забезпечити недоторканість власних заощаджень. Намагаючись уникнути розподілу банківських рахунків, він робить хитрий хід – таємно пломбує зуби коштовними діамантами на суму у 350 тисяч зелених.

Таким чином упорядкувавши сімейні проблеми, Сергій Петрович нарешті міг займатися улюбленою справою – гуляти суттю за межами розуміння, виносячи звідти враження для нових картин, за які хтось пізніше викладе шалені гроші на нові пломби. Не думав митець, не гадав, яке лихо чигало на нього попереду. Хоча друг Михайло, дипломований екстрасенс якоїсь там категорії попереджав – метода входження в транс небезпечна своєю не контрольованістю. Інший друг, недипломований православний батюшка Іван, висловлювався простіше:

–         Біси приманять душу яскравою цукеркою, підсічуть і… ось ти на гачку, не зірватися. А потім занурюють тебе у пекельний вогонь, не кваплячись, щоб болючіше…

Сергій Петрович друзям вірив, проте нічого не міг з собою вдіяти. Занадто солодкою була цукерка. Дуже вже змінилося життя від її смаку.

Одного разу, повернувшись у рідне тіло і ще остаточно не отямившись від пережитого екстазу, трансцендентальний мандрівник раптом відчув фізичний дискомфорт, ніби шия, руки, ноги та поперек зсудомило одночасно. Сергій Петрович почекав з півхвилини і знову спробував підвестися на ноги. Тепер він по-справжньому жахнувся, не спромігшись поворухнути навіть віями.  Душа втратила генеральний зв’язок із тілом, ставши заручницею бездиханної матерії. Сергій Петрович розуміє події, чує звуки, відчуває запахи, але чи живий він? Душа голосить – «так», а з тілесного горла ні звуку, ні подиху.

Художник другий день у труні, завтра похорон. А в Емми, дружини небіжчика, голова болить від безсоння. З братом Юрою вона другу ніч поспіль обшукує власну квартиру. Вдень, перед людьми, – невтішна вдовиця; вночі, перевертаючи хату догори дригом, вона з ненавистю плює в дорогу домовину. Ще б пак! Чоловік примудрився сховати омріяну спадщину. Заради неї чуттєвій жінці довелося два роки кохатися з різноманітними молодиками по готелях і тісних машинах, поділяючи сімейне ліжко з потворним імпотентом.

–         У, сволото! – Емма з відразою копнула труну, від чого спочилий дрібно захитався в домовині.

–         Ти б розпитала його друзів. – порадив брат Юра.

–         Розпитувала. Старі цапи або не знають, або не говорять. Господи, як я усе тут ненавиджу! Сморід фарби, компанії брудних дідуганів, навіть прибиральниця смердить стервом! Якщо благовірний дав гроші на збереження, можна зробити їм ручкою. Ніхто не зізнається.

–         Нічого, я попитаю з пристрастю, – Юрій повільно стиснув кулак на витягнутій поперед себе руці. – За такі гроші на атоми живцем розкладу!

Сергій Петрович слухав промови над власним тілом. Три дні тільки й робив, що слухав: друзів, дружину, ненависного шурина, лікаря, священика. Проклинав день свого народження, своє одруження, свої гроші та свою майбутню справжню смерть. Що є жахливішим, ніж бути похованим живцем? Кожною клітинкою живий покійник волає про тваринний жах, але ніхто його не чує! А він чує все. Чує останнє попівське «амінь», грюкіт безжального молотка по труні та, нарешті, страшну тишу завтовшки півтора метри.

–         Він розколовся відразу? – збуджено запитала Емма у Юрія.

–         Майже. Я тільки раз пройшовся праскою по його волохатому череву. – самовдоволено посміхається молодик.

–         А я ж, дурепа, знала, що останнім часом Сергій постійно бігав до цього стоматолога. Міст, казав, міняє, сволото!

–         Не переймайся. Сьогодні ж уночі ми цей міст експропріюємо. Могила свіжа. Розкопаємо-закопаємо, ніхто й не помітить.

–         Копачів знайшов? – турбується невтішна вдовиця.

–         Все о’кей, сестричко!

Сергій Петрович вже майже помер. Зовсім; коли наче крізь сон уловив сторонні звуки.

–         Мабуть, передсмертна мара, – сказав живий мрець і слабо здивувався, почувши себе фізичним слухом.

Натомість зовнішні звуки поступово гучнішали. Напружившись, Сергій Петрович намагався ворухнутись та… боляче вдарився лобом у дах домовини.

Нарешті труну витягли на насип. Двоє бомжів втомлено схилилися та труною. Емма підсвічує Юрію потужним японським ліхтариком. Кількома впевненими рухами молодик відчиняє кришку і всі четверо з цікавістю заглядають у середину.

–         Привіт, рідня. – мрець сідає, намагаючись послабити на шиї краватку.

Тікати зміг тільки один бомж. Другий, перед тим як знепритомніти, придушено вичавив:

–         Ну, ти, мужик, блін, даєш… – і приєднався до Емми з Юрієм, які одразу попадали без тями.

Юрій так і не оговтався. Молодий садист виявився надто емоційним. Його жорстоке підле серце розірвалося від страху. Емма довго лікувалась в закритій психлікарні. Змарніла, постаріла на двадцять років. Видужала таки, але, за її словами, краще б залишилася дурепою.

Сергій Петрович розлучився, став занадто пити, зав’язав з медитаційною практикою і зовсім не переносить тиші. До речі, всі його останні роботи дивним чином нагадують «Чорний квадрат» Малевича. Коли митцеві натякають на плагіат, той роздратовано зауважує:

–         Що Малевич міг знати про чорний квадрат? Я свої квадрати вистраждав!

 

555094033

Допомога сайту

Картка
4731 1856 1518 3420



коментарі

  1. Майя :

    Прочитала зранку смішно, сумно, але може це правда. Взагалі автор класно все описав!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.



Наша кнопка ///