Теодор МОРОЗ. Він

Ніч. День усіх святих. Пориви вітру граються зі швидкістю звуку. В істериці дерева намагаються скинути із себе останнє листя. Із-за непроглядної ширми похмурих хмар перелякано визирає місяць. Його світло просочується крізь оголені вітхи дерев, кидаючи спотворені тіні на асфальт. Десь далеко перегукуються збентежені сови. Чути скрип ржавих дверей. Сторож по імені Солох замикає кладовище. Жодна людина вже не потрапить туди сьогодні. 

Поклавши ключа до кишені, він прямує до своєї будки. Під курткою в нього схований позолочений канделябр, позичений у нещодавно реставрованому склепі. Кілька років тому там поховали сім’ю місцевих аристократів. Відчинивши будку, Солох зауважує, що закривав ключ на один оберт, а не на два. Але не надає цьому значення.

Відчинивши двері, він ховає канделябр в шафу поруч зі столом. Присівши, поволі гортає газету. Дійшовши до розділу із кросвордами, дістає із шухляди столу ручку і подвійний бутерброд із ковбасою. Включає кип’ятильник. Чекаючи поки закипить вода, розгадує кросворд. Перші відповіді даються легко. Особлива система світогляду, набір духовних і моральних цінностей – релігія. Безтілесна основа, що надається кожній людині – душа. Непопадання в ціль на староєврейській – гріх. Заповнивши, очевидні відповіді він приступає до складніших. Ім’я демона лінощів в юдейсько-християнській традиції ?

Задумавшись, Солох кусає канапку і виглядає у віконечко, з якого видніються силуети надгробних пам’ятків. Їхні контури окреслюються тьмяним місячним сяйвом. Хмари довкола то закривають його, розмиваючи обриси, то навпаки розступаються перед ним, наводячи похмурі контури. В ніч усіх святих багато підлітків в пошуках містичних істот і гострих вражень тиняються по кладовищах. Але врешті-решт не знайшовши нічого вони розпивають пляшку горілки і, запивши її дешевим портвейном, залишають сміття на якійсь із могил. В такі ночі треба бути особливо уважним.

Солох продовжує вдивлятися в вікно, коли закипає чайник. Він заливає чашку трав’яного чаю і витягує кубик із цукром. Один кладе в рот, інший – в горнятко. Так повторює три рази. Раптом за вікном чується дитячий крик. Дебелими руками Солох стискає в руках гумову палицю і виходить із будки.

На вулиці прохолодно, вітер продуває одежу. Солох зупиняється при вході, вдивляючись в темряву. Голос, що кричав про допомогу наближається. З темряви з’являється дитина. Це гарна білява дівчинка років семи. Оглядаючись, вона із жахом на обличчі біжить до Солоха. Той вибігає їй на зустріч.

– Що сталося?

– Він женеться за мною. Благаю допоможіть!

Солох проводить перелякану дівчинку до своєї будки.

– Заходь! – горланить він, підштовхуючи її до середини.

Роззирнувшись довкола, робить декілька кроків вперед і стурбовано вдивляється в мряку невідомості. Лампочка ліхтаря поблизу інтенсивно мерехтить, видаючи звуки електризації. В повітрі відчувається запах горілої сірки. Із темряви повільними кроками наступає біла імла. Не зрозуміло чи то туман чи дим. Солох нервово бігає очима від одного краю зіниці до іншого. В руці він міцно стискає палицю. Проходить кілька секунд. Туман поволі рухається в сторону Солоха, але звідти не видніється жодного людського контуру. Непроглядна біла ширма захоплює нічний ліхтар. Наче стіна, вона закриває світ позаду себе. І лиш поодинокі спалахи жовтогарячого світла ледь-ледь пробиваються крізь неї. Раптом долинається тріск. Лампочка вибухає. Чути, як уламки розбиваються об асфальт. Світло погасло.

Долинається звук сильного майже шиплячого подиху. Туман зробивши ривок, рухається до Солоха. Зі швидкість лева, що переслідує свою жертву він долає відстань між ними. Спершу чоловік обережно задкує. Але коли бачить, як туман набиває обрисів обличчя, що єхидною усмішкою дихає йому прямісінько в лице, розвертається і мчить до будки. Застрибує всередину і замикає за собою двері.

Сліпуча біла маса огортає його пристанище. Солох, перелякано виглядає у вікно – нічого не видно. Лиш пливуча субстанція заповнює все довкола. Чується стукіт у двері. Солох мовчки переглядається із дівчинкою.

Солох притуляється до щілини дверей, намагаючись розгледіти, що діється за ними. Але нічого не бачить. Звідти віє неприроднім холодом, що пробирається під шкіру. Повільними кроками по ній марширують легіони мурашок.

– Не відкривайте! – з жахом пищить дівчинка.

Стукають ще раз. Солох перелякано відскакує. Палиця вислизає із його тремтячих рук.

– Що це таке? – запитує він, піднімаючи палицю із підлоги.

– Щось інше, – тихо шепоче дівчинка, – він щось хоче від нас. Він переслідував мене від самого дому. Спершу, наче просто слідкував. Вивчав мене. А потім… потім накотилася ця хвиля незрозумілого холоду. Я ледь втекла. Я думала, що це вже кінець. Але в темряві побачила світло і прибігла до вас.

Важко дихаючи, Солох ще раз кидає погляд на дівчинку. Вона одягнена в синій джинсовий комбінезон, волосся заплетене в косичку. На плечі накинута коротка осіння куртка. На лівій руці – червона нитка.

– Чому ти так пізно гуляєш? – запитує він.

– Я йшла до дідуся. Мала віднести йому вечерю.

– А де ж вечеря?

– Загубилася.

В двері стукають ще раз. Цього разу ще сильніше, наче хтось гепає кувалдою. Солох підсуває масивне крісло до дверей, підпираючи їх. Дівчинка повними жаху очима дивиться на нього.

– Тільки не відкривайте. Він нас погубить, – благально мовила вона, – він не може ввійти, якщо його не запросити.

– Звідки ти знаєш?

– Він б вже увірвалося сюди в іншому випадку.

– Значить всередині ми в безпеці?

– Не знаю.

Знадвору знову долинається звук шиплячого подиху. Солоху здається наче хтось шепоче його ім’я. Крізь щілину між дверима дим проникає всередину будки. Він вривається всередину і набирає обриси руки. Дівчинка перелякано задкує. Рука робить ривок вперед, наче хоче щось схопити. Солох жбурляє в неї гардеробною тумбочкою. Вона перехоплює її на льоту. Сіпає назад і тягне зі собою. Вдарившись об двері, тумба зі страшним гуркотом розлітається на шматки. Солох прикриває собою дівчинку. Та перелякано відвертається в сторону. Один із шматків застрягає в його передпліччі. Рука зникає. Перевівши подих, Солох поволі підходить до дверей. Заглядаючи в замкову щілину бачить – туман потроху відступає.

– Здається пішов.

– Він повернеться, – тихо відповідає дівчинка.

– Звідки ти знаєш?

– Він чекає, поки ми вийдемо…. Тільки не виходьте, я вас благаю.

Стиснувши зуби, він витягує уламок із передпліччя. Рана кровоточить. Солох витягує із шухляд бинт і перемотує рану. З хвилину вони мовчки дивляться одне на одного. Погляд дівчинки падає на бутерброд.

– Можна мені шматочок? Я вмираю із голоду.

– Так, будь ласка. Може чаю?

Дівчинка ствердно киває головою.

– Як тебе звати?

– Тереза.

– Таке гарне ім’я. Я Солох. Це не моє ім’я, але всі кличуть Солох.

– Тут так затишно, як вдома, – жуючи бутерброд, шепоче вона.

– Якщо ти звикла жити на цвинтарі….

Дівчинка плаче. Солох, розуміючи недоречність жарту, гладить її плече, намагаючись заспокоїти.

– В тебе є телефон? Мій розрядився, а зарядка не працює, – запитує він.

– Нема.

– Нам б якось зв’язатися із зовнішнім світом, – виглядаючи у вікно, каже Солох.

В повітрі з’являється їдкий запах сірки. Високочастотний ультразвук прорізається крізь барабанні перетинки. З кожною секундою він стає все сильнішим і сильнішим, аж поки не набирає такої гучності, що сторож і дівчинка затуляють вуха долонями. Щось знову з нелюдською силою гепає по стінах будки. Вони здригаються, наче внутрішні мембрани. Зі стелі сиплеться пилюка. На мить, складається враження, наче будка вже не стоїть на земля. Її наче щось підняло у повітря. Чи може й опустило під землю. Стояти на ногах стає дедалі важче. Ще один удар і дівчинка падає із ніг. Відчиняються дверцята і з шафки вивалюється позолочений канделябр.

– Що це таке?- дивлячись на нього, запитує Тереза.

– На візьми, будеш оборонятися!

Дівчинка бере канделябр і притискає його до себе.

– Так страшно! Обніміть мене! – тремтячим голосом вигукує вона.

Розгублений Солох пригортає перелякану дівчинку до себе. Раптово стукіт припиняється і все довкола замовкає. Стає так тихо, що Солох чує як б’ється його серце. Але не чує, як б’ється серце дівчинки… Її права рука дотягується до вхідних дверей, відмикаючи їх.

– Все готово. Заходь батьку.

The-Fog

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *