Ігор ДУНЕЦЬ. Після сну

Марк пускав слину. Точніше, щедро поливав нею блискучу клавішу Enter на своїй старій пошарпаній клавіатурі. Судячи з легкого тремтіння пальців правої руки та лункого посопування, що часом відбивалося від безбарвних стін прохолодного підвалу, він спав. Десь у нетрях кімнати змучено потріскувало радіо.

Краплинки поту зі скронь невеликими струмками стікали по його овальному обличчю із блідими, запалими всередину щоками та густими віями. Прості овальні окуляри зсунулися на бік, врізаючись вушками у перенісся. Чоловік спав міцно, як немовля, і в тому сні щось коїлося. Спершу був цілком нормальний сон, Марк навіть подумав, що як завжди просто сидить у себе в підвалі, розбираючи папери та порівнюючи графіки. Він навіть зібрався шкандибати на кухню по чергову чашку зеленого чаю без цукру, аж раптом все змінилось: абсолютно несподівано виник якийсь спалах, шум, крики навколо. Відчувався дивний, підозрілий запах, і у кінці крім порожнечі нічого не було. Марк прокинувся наляканий.

Озирнувшись, він зрозумів, що справді знаходиться у своєму підвалі і сидить за комп’ютерним столом. Раптом вухо різонув якийсь, ніби металічний, брязкіт: знайоме вже йому віднедавна розмірене гудіння та поскрипування кондиціонерів. Це поскрипування діяло йому нерви вже не перший місяць. Вирішив, що треба буде зрештою замінити ті ролики та фільтри і почистити вентиляцію. Мишка все ще була у нього в лівій долоні, а в кількох сантиметрах від правої стояло горнятко холодного зеленого чаю. Протер очі, сфокусував погляд на затертому логотипі під екраном одного з моніторів робочого комп’ютера. Обидва вони були темними.

Марк поворушив мишкою. Один з екранів спалахнув, відобразивши ще досі відкрите вікно з макетом його власного будинку, а з іншого йому самотньо посміхалася юна Емма Вотсон. Вимкнув комп’ютер. Перевірив час: пів на восьму ранку. Без сумнівів, він знову задрімав, запрацювавшись допізна. Востаннє, коли дивився на годинник, була перша ночі.

Марк позіхнув, потягнувся і піднявся з-за столу. Ноги затекли, тому після кількох секунд не вельми вправного балансування на лівій, довелося вхопитись за стіл, щоб не впасти. Обережно зігнувши руки в ліктях, він зробив декілька обертів в сторони. «Так, сьогоднішній день, швидше за все, не принесе нічого нового».

Остаточно прокинувшись, він піднявся сходами підвалу і вирушив на кухню, сподіваючись зустріти свою дружину і доньку за сніданком.

Окрім старого доброго кота, який розлігся на підвіконні, купаючись в променях вранішнього сонця, на кухні нікого не було. Марк посміхнувся, дивлячись на свого улюбленця. Хоча був всього лише ранок, за дверима підвалу вже панувала нестерпна духота. Ще жодного разу у своєму житті містечко не потерпало від такої аномальної спеки, яка тривала протягом останніх трьох тижнів. Саме з цієї причини він вирішив перенести свій кабінет до підвалу, який ізолював від тепла та зайвих звуків, ще й обладнав кондиціонерами. Хоч старенькі, але все ж працюють. Єдине вікно також було замуроване.

«Усі, мабуть, ще сплять. І цілком логічно, сьогодні ж субота», – подумав він. «Мені потрібно прийняти душ, а потім прогулятись. Коли повернуся, Аліса з Анною точно вже прокинуться і ми всі разом гарненько поснідаємо. Ще було б чудово заглянути в супермаркет і купити щось смачне». Прийнявши душ, він одягнув улюблені шорти та майку і натягнув свою “щасливу” кепку. Хвилини зо дві Марк роздумував над списком покупок і нарешті, схопивши гаманець та телефон, вийшов з дому. Будинок під номером 37, побудований зовсім недавно, у вікторіанському стилі, як і всі інші будинки на Лісовій вулиці, поки що був єдиним, який міг похизуватись своїми мешканцями. Решту будинків стояли поки що похмурими, необжитими, очікуючи часу, коли в них заселяться люди. Хоч минуло вже півроку після переїзду до іншої країни, але Марк все ще не міг звикнути до нового місця і все так же сумував за рідною домівкою. Він обійшов невеличкий двір, придивився до невеличких, нещодавно висаджених берізок, які важко переживали тутешній клімат, але нагадували йому про рідну батьківську домівку, а також увімкнув поливну систему. Вже за хвилину він сміливо крокував тротуаром, наповнюючи легені свіжим, ще ранковим, однак вже не прохолодним повітрям із різкими нотками мигдалю…стоп… якого ще мигдалю? Щось тут було не так.

Він зупинився, принюхався, безумовно, щось трапилося. Повітря здавалося досить свіжим, і хоча роса вже не відчувалася, був якийсь інший, ледь вловимий, незрозумілий запах. Запах, який ніяк не здавався приємним, але і не зовсім жахливим. Різкий, неприродний, трохи віддавав горіхами. І гниллю. Чимось він дуже нагадував запах протухлого м’яса.

Раптом його долоні вкрилися холодним потом: він упізнав цей запах. Це був той самий аромат із його сну, Марк його абсолютно виразно розрізняв. Це його на секунду спантеличило, доки він не вирішив, що тут немає нічого незвичного. Запах, мабуть, витав у повітрі, якимось чином його занесло в підвал. Певне саме тому він і відчув його у своєму сні.

Вдоволений таким поясненням, змахнувши волосся із чола та натягуючи кепку козирком назад, Марк продовжив свою прогулянку, трохи прискоривши крок і насвистуючи під ніс мелодію, яку почув із радіо. Йому хотілося встигнути все зробити якнайшвидше, ще до того, як прокинеться його сім’я, щоб здивувати своїх дівчат особливим сніданком. Дорогою в магазин він зустрів кількох перехожих та парочку автомобілів, але їх було мало. Більшість людей, певне, відсипалися вдома після робочого тижня. Та й кому захочеться вже зранку виходити на таку спеку? Практично в усіх будинках були відкриті навстіж вікна. Декілька перехожих не звернули на нього ніякої уваги, і не відповіли навіть на його життєрадісне: “Доброго ранку!”.

“Якось не дуже гарно з їхнього боку”, – подумав він. “Ну, байдуже. Напевне, все ще сонні та занурені у свої думки. Таке буває. Ранок же”.

Завернувши за ріг вулиці, він повільно пройшов порожньою стоянкою і підійшов до супермаркету.

Пройшовши крізь автоматичні двері, він схопив кошик і став набирати продукти.

“Значить так, нам потрібен хліб і масло. І побільше яєць. Ага, ось і круасани. Пшеничні пластівці для дружини, тістечка з вершковим кремом для дочки. Так, мені ще треба молоко, і можна взяти ще свіжих овочів”.

Минуло хвилин п’ятнадцять, поки він зібрав усе, що йому було потрібно, та рушив до каси, до якої тяглася невелика черга. Молода білявка неспішно обслуговувала перед ним двійко близнючок, які купляли лимонад і шоколадні батончики. Волосся однієї із них було затягнуте у цілий жмут тугих кісок і Марк, не маючи чим себе зайняти під час очікування в черзі, протягом цілої хвилини їх сумлінно вивчав.

І ось настав цей довгоочікуваний момент. Марк вже збирався викласти з кошика продукти, аж раптом високий сивий чоловік виник прямо перед ним і почав викладати свої покупки. Дівчина за прилавком не звернула на це жодної уваги, повільно та монотонно сканувала викладені товари.

-Е-е-е-ем.. Перепрошую! – розгублено промовив Марк. – Я був попереду вас в черзі!

Літній чоловік нічого не відповів і навіть не повернувся в його бік.

– Даруйте!

І знову без відповіді.

Марк обернувся до дівчини за прилавком.

– Гей! Я був поперед ним! Хіба ви мене не бачили? Зараз же моя черга! Агов!?

Дівчина не відповіла йому, натомість поводилась так само, як і літній чоловік.

– Це неподобство! – сердито вигукнув Марк. – Я скаржитимуся вашій адміністрації! Я не дозволю поводитись так з собою!

Все ще розгніваний, Марк схопив свій кошик і підійшов до каси самообслуговування, заплативши за продукти там. По дорозі додому він трохи заспокоївся, гнів його вщух, і Марк навіть з ледь помітною посмішкою зайшов усередину будинку.

Анна як завше схилилася над плитою і смажила яйця. Донька сиділа на високому стільці за кухонним столом перед порожньою тарілкою і щось там клацала в своєму смартфоні. Марк поставив пакет з покупками на стіл біля плити.

– Доброго ранку, кохана. Вибач, що не залишив ніякої записки, я виходив, щоб купити деякі продукти. Знаєш, в “Сімейному” просто жахливі касири. – Він замовк. Дружина не відповідала. Ба більше – навіть голови не повернула.

– О, ні! Тільки не ти! – простогнав він. – Що ж це за день сьогодні такий. Ніхто на мене не звертає уваги! Я що, не існую?! Це якийсь такий жарт? Агов, люба, чуєш мене?

Він поклав їй руку на талію, аби привернути до себе увагу. Рука занурилася в неї, як в туман. Марк закричав.

– Що за чортівня тут відбувається ?

В паніці він кинувся до Аліси, намірившись схопитися за доньчине плече… Рука пройшла прямо крізь неї, і Марк абсолютно нічого не відчув. Тільки незначну прохолоду. Він сперся на стіл, щоб не впасти. Постояв так якусь секунду, а потім з неймовірними зусиллями перевів подих і погляд його затуманився. Всьому, що зараз відбувається, було лише одно пояснення: привиди?

Він бачив чимало фільмів та багато читав про таке в історіях про примар. І ось тепер це трапилось з ним. «Це я помер?» – голосно спитав він себе. Ні! Адже не міг він померти, це неможливо! Це всього лише продовження його сну. Так, це усього лише кошмарний сон. І якщо це правда, то йому тільки треба прокинутися – і все.

Він кинувся до шухляди і дістав звідти гострий керамічний ніж. Одним різким рухом він різонув себе по правій руці, трохи нижче зап’ястя. На його блідій шкірі виник яскраво-рожевий слід, який все більше починав червоніти, звідти почала сочитись кров. Марк відсахнувся і закричав, але зрадів, що може відчувати біль як і раніше. Він знову спробував торкнутись дружини тією рукою, яку щойно порізав, але рука пройшла крізь неї. Капельки крові впали на чисту, відполіровану плитку. Це був не сон.

Але ні, він усе ще не міг повірити в те, що помер. Як людині з критичним мисленням, йому потрібні були вагоміші докази. Марк спустився в свій підвал, прохолода огорнула його тіло, і він задумався, чи можуть мертві реагувати на зміну температури? Роздумуючи над цим, сів у крісло і увімкнув комп’ютер. Якщо він помер, то, можливо, зможе знайти щось про це в Інтернеті. Ввів в пошуковику своє ім’я. Соцмережі, сайт його компанії. Ніякого результату. Посилання, що вискочили, не мали до нього ніякого вагомого відношення. Трохи посидівши, він подумав і ввів у пошуку назву свого міста, і раптово застиг від жаху. Поза шкірою зразу пробігли мурашки, серце шалено тріпотіло, руки самі безсило опустились. За результатами пошуку першою в списку була свіжа новина.

“Жахлива трагедія. Анонімне терористичне угрупування здійснило теракт у невеликому місті з населенням близько 26 000 людей, підірвавши газову бомбу з невідомою хімічною речовиною. Оголошено надзвичайний стан. За попередніми даними, є ймовірність, що усе населення міста загинуло, але в найближчі 36 годин уряд обіцяє очистити місто від газів, а потім буде розпочато пошук та евакуацію людей, яким вдалося вижити”.

Марк мовчки відкинувся на спинку крісла. Так от, що це був за запах. І от чому він нагадував йому горіхи, а точніше мигдаль. Це все пояснює. Поступово його почав розбирати сміх, що з кожним вдихом лише посилювався. Ні! Він не помер. І це було найжахливіше. – Він, бляха, вижив. І, до речі, цілком можливо, що він єдиний, хто вцілів. Сміх всередині прагнув вирватися назовні.

Марк впав із крісла на підлогу, притримуючись закривавленою рукою за живіт, вивільняючи хрипкий поривчастий регіт. Він мав рацію. Він не помер. Мертвими були всі інші! Люди на вулицях. Люди в магазині. Його дружина, дочка! О, Господи, Аліса! Його друзі. Всі померли! Марк скрутився в клубок на холодній кахляній підлозі. Було чутно тільки гудіння і скрип кондиціонерів та дикий сміх. А він сміявся, сміявся, як божевільний. Коліщатка в його голові дали збій. Щось всередині внутрішнього механізму зламалось. Зламалось назавжди.

ВІН БУВ ЖИВИЙ, ЖИВИЙ, А ВСІ НАВКОЛО НЬОГО БУЛИ МЕРТВІ! УСІ, КОГО ВІН ЗНАВ І ЛЮБИВ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ПОМЕРЛИ!

В місті панувала цілковита тиша, тільки з будинку номер 37, який знаходився в кінці Лісової вулиці долинали дивні звуки. І в той час, коли Марк реготав у себе в підвалі, всі інші жителі міста, всі його друзі та близькі продовжували займатись своїми справами. Готували сніданок, грали або дивилися телевізор, вигулювали собак, готувались їхати на вікенд за місто, але всі, всі вони були мертві. Всі до єдиного.

І ніхто з них про це навіть не здогадувався.

 

759751015679f1c535b045432e0948da

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Читач сказав:

    Непогано!

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *