Юлія ЛУПАН. Згубні звички

Холодне світло діодних ліхтариків було точно таким млявим, як і увесь минулий передноворічний тиждень. В інструкції до гірлянди вказано, що вона має вісім унікальних режимів блимання, перші сім з яких, здається, є прихованим тестом на схильність до епілепсії і зовсім не віддають оригінальністю. Зрештою, хіба не все одно, у якій послідовності і як швидко ліхтарики загораються, гаснуть, гаснуть, ще трішечки загоряються і починають блимати, якщо все це однак дешева декорація для єдиного важливого дійства. Моменту, коли алкоголь у венах звалить мене додолу, у не надто привітні обійми хвої, що жадає помсти за таку вишукану і повільну тортуру. А може просто пам’ятає часи, коли людські нутрощі й кров прикрашали гілки її далеких пращурів. Хороший спосіб задобрити богів, між іншим. Маю визнати, що язичники вміли по-справжньому радіти життю і влаштовувати вечірки. Хіба ж не в миті близької смерті найповніше відчуваєш усю силу й енергію у своїх жилах? Адже тим «щасливчиком» міг би бути і ти, просто не цього разу. Чого зовсім не скажеш про мою дружину. Колишню, якщо зважати на те, що вміст її тепер аж незвично плаского живота обвиває ялинку, провисаючи у місцях, де скупчилася неперетравлена їжа. Та це лише додає певного шарму до загального вигляду. Ще ніколи кохана не виглядала настільки приголомшливо. Гадаю, їй би було приємно це знати.

Крізь тонкі фіранки вже видно, як та кралечка у будинку навпроти запалює свічки – незмінний ритуал скільки? П’ятнадцять? Сімнадцять місяців? Маленька невинна овечка. Цікаво, скільки відсотків знижки вона отримує у магазині «Все для твого дому і бла-бла-бла». Ще минулого разу хотів подивитися, але не встиг. Ліжко у квартирі поверхом вище нарешті перестало так ритмічно скрипіти, отже, чоловік хазяйки має от-от прийти зі свого традиційного боулінгу щосереди. На щастя, певні люди не зраджують хоча б власним звичкам. Довелося звідти забиратися, поки те янголя не застало мене у своїй квартирі і не наробило лементу до того, як вдасться її заткнути.

Посміхаюся. П’яний у дупу. Цього разу вже від адреналіну. Переводжу погляд на стелю – таку білу і таку миротворну. Добре, що поліетиленової плівки вистачило акурат на те, щоб врятувати підлогу та меблі від залишків мого невеличкого свята. Ніколи не міг запам’ятати як правильно виводити плями різного походження. Саме тому довелося подумати, як запобігти їх появі. Повільно оглядаю кімнату і доходжу висновку, що ця частина плану вдалася мені чи не найкраще. Хоча істинне задоволення приносить лише сам процес. Бачити її такі здивовані очі, коли замість солодкого поцілунку під тисячі феєрверків вона отримує кілька ударів ножем у найбільш вразливі місця. Й у вигляді останнього подарунка – тонка ниточка порізу на шиї, де крапельки крові так красиво скупчуються у намисто. Нарешті не ця дешева біжутерія, правда, люба? Нарешті я не почув жодного докору. Мабуть, їй аж настільки сподобалося. Проте мені не вдається прочитати жодних емоцій на її обличчі, тільки той застиглий погляд, який починає мене нервувати.

Кров така тепла і її так багато, вона всюди. Доріжка світла зазирає з прочинених дверей. Проводжу пальцями і занурюю долоню. Кісточки видніються блідим сіруватим хребтом гір серед червоного снігу (швидко береться згустками, надто тепло, наступного разу щось із цим придумай). Поки ще є час, розкидаю руки, ніби хочу обійняти підлогу, і повільно, дуже повільно ними рухаю. Янголятко. Зовсім як у дитинстві. Хто ж не робив янголяток після першого снігу? Їх маленькі копії я завжди вирізав із паперу і вішав якомога вище, куди тільки міг дістати. Час минає, іграшки стають дорослішими. Це повертає думками до моєї останньої прикраси на цьогорічне дерево.

Допомагаю собі рукою, щоб піднятися, і різким рухом голови відкидаю пасма волосся з очей. Занадто різким рухом. Таке відчуття, ніби мозок вдарився об задню стінку черепа. Десь в аптечці мають бути якісь пігулки, щоб зняти цей тупий пульсуючий біль. І як я раніше його не помічав, він же просто зводить з розуму, хочеться роздерти шкіру і зробити будь-що, аби він припинився. Але зараз слід завершити заплановане. Поверх брудного одягу натягую на себе спортивки з емблемою своєї колишньої шкільної команди – я був зіркою – і светр, який подарувала на річницю дружина. Нашвидкуруч вмив обличчя теплою водою, посміхнувся до себе в дзеркало і пересвідчився, що маленькі засохлі кірки крові надійно змиті. Накинув куртку і ще раз уважно себе оглянув. Так хвилююся, ніби зібрався на перше побачення. Єдина відмінність у тому, що немає тупих сподівань на ще одне. Цього буде цілком досить.

Головне – не забути взяти ключі. Єдиний плюс у всіх цих однакових будинках й однакових квартирах у тому, що навіть замки у двері всі отримали однакові, з однаковим набором ключів. «Ось цей – від під’їзду, а інший, коротший – від вашої квартири, глядіть же не сплутайте!» Сплутаєш тут. На них же навіть це чимось нашкрябано – П і КВ, ніби я зовсім не можу впоратися з якимись ключами! Хто розумніший – давно змінив серцевинки, але більшість мешканців навіть не думала про те, що у половини мікрорайону є можливість зайти до тебе на чай без запрошення. Як це збирався зробити і я. Нечемний, нечемний хлопчик. Ще раз подивився у її вікно – світло погасло, мабуть, лягла відпочивати. А тоді заховавши обличчя у комір куртки, вийшов за двері і навіть не подумав їх зачинити.

У її квартирі було занадто тихо – це перше, що спало мені на думку, коли увійшов. Ніяких побічних шумів, окрім цокотіння стрілок десь поряд. Чомусь ніколи не звертав увагу, де її годинники, орієнтуючись на все той же незмінний скрип ліжка. Що за люди, невже не можна змастити чи полагодити ті пружини? Але зараз це вже неважливо. Треба знайти дівчину і завершити почате, вирізати кілька білосніжних янголяток з її блідої шкіри, о так! Я пройшов далі, до спальні, але там було пусто. Проте ззаду мене хтось точно стояв.

– А я на тебе чекала, тільки не ворушися, бо все закінчиться швидше, ніж ти сподівався. Чекала ще з того моменту, як вперше помітила, що до мене хтось навідується. Ха-ха. Котик хотів спіймати мишку, а натрапив на злющого пса. Ти знаєш, хто я?

Вона дотягнулася рукою до вмикача світла, і я побачив, що вся її стіна у вирізках із газет та полароїдних фото. Зникнення чоловіків переважно, інколи – разом із дружинами. Де-не-де було про підпали або вибухи побутового газу. От лайно. Я відчув, як вона дістає щось із кишені і вже було думав, як швидко зможу вихопити зброю з її рук. Та тільки обернувся й останнє, що побачив – обриси котрогось балончика. Це стерво мене осліпило! Від несподіванки я впав на коліна, моє обличчя ніби хто таврував розпеченим залізом. Було таке враження, що ось-ось помру, і мені цього хотілося. Чомусь згадав про дружину і про те, як добре нам було у перший рік шлюбу. У ті часи ми ще кохали одне одного і мріяли про маленьких янголят. Вона перегоріла, перелюбила, але я не перестав думати про янголят, хотів мати їх будь-якою ціною. От тільки не врахував, що життя може бути таким іронічним засранцем. Ще один спалах болю, у грудну клітку із лівого боку, сильніший у кілька разів, бо раптово перестало нити те, що лишилося від очей. А за кілька секунд біль припинився взагалі. Хоча мозок ще встиг подумати: «Маленька невинна овечка».

Наступного вечора у квартирі дівчини точно так миготіли свічки, ніби доповнюючи ту пожежу у будинку навпроти. Кажуть, зайнялася ялинка від неякісної китайської гірлянди. Сусіди ще кілька тижнів шепотіли біля під’їзду про те, як їм шкода молоде подружжя, що згоріло заживо. Така трагедія. Втім, про це швидко забули, як тільки з’явився новий резонанс. Дівчина ж переїхала до нового міста й у першу чергу знайшла неподалік магазин із домашнім начинням. Деякі люди аж ніяк не зраджують власним звичкам.

Dark-horror-satan-occult-candle-penta_1920x1200

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *