Cашко ЗАВАРА. Лякачки до всирачки, або Конкурс горор-оповідань №1

З давніх-давен оповідки про жорстоких богів, чудовиськ у морях і печерах, відьом-перевернів-упирів збирали слухачів у рази більше, ніж, наприклад, якісь типу спортивні змагання. Людей вабить незрозуміле і потойбічне. Це одна з причин, чому вони в усі часи любили спостерігати за тортурами і стратами. Вочевидь кожен таким чином задовольняв внутрішнього Звіра, отой осередок зла, який криється у кожному. Хтось давав йому волю і робив усе, що тому заманеться. А хтось дрейфив і втамовував спрагу походами до гільйотин, шибениць і катівських столів, біля яких часто збиралися чи не усі здичавілі міські пси. Там їх завжди пригощали свіжим і смачним. Ті часи минули, але людство залишилося тим самим. 

З розвитком гуманізму і лібералізацією поглядів ситуація трохи змінилася. Спостерігати за чиїмись стражданнями – якщо ти не їхня головна причина, – стало складно. Тоді-то і почався культурний розвиток і популяризація текстів у жанрі «горрор». Одного разу хтось таки вирішив скористатися досвідом оповідачів минулих сторіч, а тому подумав: якщо йому не дають дивитися на чужі муки – він має написати про них сам! А згодом було класичне «Автор! Давай ще!»

Конкурс горрор-оповідань «Після опівночі» від журналу «СТОС» зібрав під одним дахом тих, хто дуже любить лякати. Хтось назвав би це збіговиськом психів і потенційних убивць-маніяків. І, мабуть, мав би рацію, бо навряд чи світлі і абсолютно здорові люди писатимуть про понівечені тіла, чудовиськ у темряві і збочення. Це справа тих, кому внутрішній пан Гайд не дає спокою. Мені пощастило опинитися у епіцентрі мініатюр, тобто затесатися серед тих, хто вишукуватиме найкращі оповідання.

Стосовно конкурсу, буду відвертим. Я мав великі сподівання, адже це перше змагання на кращого оповідача лякачок. На моїй пам’яті такого ще не було. Щодо історій, передусім віддавав перевагу авторам, які залякують читача не емоціями типу «я боюся… ой, мамо, там щось поворухнулося… мені так лячно», а загальною атмосферою оповіді. На мою скромну думку, найвищий пілотаж містики-горрору-трилера – це змусити повірити у реальність того, що відбувається з персонажами твору. А індивідуальний ляк насправді мало кого цікавить. Отож лідерів я обирав відповідно до переконань.

Перш за все хочу зазначити згубність індустрії телесеріалів. Коли читаєш по кілька конкурсних розповідок на день, швидко доходиш висновку, що вони багато у чому однакові: атмосфера, що оточує героїв; характер поранень; хід думок персонажів тощо. У чім криється проблема я зрозумів трохи згодом: овердоз кінематографом. І справа не у тім, що твори круті і кінематографічні, а радше навпаки. Відчувається чималий вплив популярних серіалів-лякачок, які по суті показують одне й те саме з одного і того самого ракурсу. Отож я б радив якомога менше дивитися «Supernatural» і «American Horror Story», і читати якомога більше книжок. Причому не тільки трилери і горрори, а все підряд. Це сприятиме розширенню уяви і дасть змогу експериментувати і з сюжетами, і з деталями, які у більшості нинішніх конкурсантів, на жаль, були майже ідентичними. Склалося враження, що вони писали колегіально.

Однак серед учасників затесалися і винятки. Це оповідачі, які зацікавили геть усім: сюжетом, мовою і стилем, художнім і філософським навантаженням, а ще інтригою. Хтозна, писалися ті тексти у миті осяяння чи автори пишуть так завжди. Головне те, що у них справді є чому повчитися, бо чогось подібного серед короткої укрпрози, відверто кажучи, зустрінеш не часто. І у цій думці я не сам. На жаль не всі з запропонованих мною авторів дісталися фіналу. Це абсолютно нормально. Так буває, загальне і остаточне рішення відрізняється від особистого. Тому користуючись нагодою хотів би вказати кілька історій, на які прихильникам тьмяного читва можна звернути увагу:

Віталій Геник «Як лев рикаючий»

Ярослав Шилович «Давніше за вугілля»

Станіслав Павловський «Вирок»

Кирило Пазюк «Тіло, яке я кохав»

 

Взято з сайту Читай.ua

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *