123...Остання

Поліна ГОЧ. Після опівночі

Коли кожна крихітка засинає після стомленого дня, коли фіалкове небо вже давно поглинула темінь, тоді болить тиша. Вона здавлює тебе, натискаючи на м’яку шкіру, шукаючи вразливий нерв, щоб насолодитися твоєю безпомічністю.

Коли темно – страшно: насичена чорнота тамується в усій кімнаті й повільно впинається в тіло, стираючи кордони між тобою й ліжком, де згорнувся втричі.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ярослав ФЕРІЙ. Поклонитися дзвонам

І

Жовте світло, що било із вікон генделика, ніколи не означали для Романа такого спасіння від болю, як того теплого серпневого вечора, коли він дізнався, що згоріло його сімейне обійстя у Білостоці. Не пошкодувала пожежа і старовинного саду, насадженого його предком, першим Подольським, який відзначився у битві при Олькеніках під командуванням чашника Великого Князівства Литовського, а пізніше гетьмана, Григорія Огінського. Десь із 1830-х, одна із побічних гілок Подольських оселилася у Львові і жила до сих пір. Якби не операція «Вісла», що винищила усіх Білостоцьких Подольських, які відмовилися покидати свою землю, батьки Романа, так би й не отримали старовинний маєток і сад при ньому. Сьогодні ж прийшла звістка, що згорів до тла будинок, де вбогий львівський художник Ромко мав надію колись пересидіти задумливу сиву старість. Був дім, був сад, а тепер нема. (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ірина КИЛЮШИК. Крик

– Чи боїшся ти темряви? – запитала дівчина, її голос тремтів.

– Ні, – відповів хлопець, спостерігаючи як кілька студентів зайшли до приміщення університету.

– А я боюся. Боюся того, що є у темряві. – присіла дівчина на лавку, бо сил стояти в неї практично не було.

– Хм. Ніколи не розумів, як можна боятися того, чого не бачиш?  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Юлія ЛУПАН. Згубні звички

Холодне світло діодних ліхтариків було точно таким млявим, як і увесь минулий передноворічний тиждень. В інструкції до гірлянди вказано, що вона має вісім унікальних режимів блимання, перші сім з яких, здається, є прихованим тестом на схильність до епілепсії і зовсім не віддають оригінальністю. Зрештою, хіба не все одно, у якій послідовності і як швидко ліхтарики загораються, гаснуть, гаснуть, ще трішечки загоряються і починають блимати, якщо все це однак дешева декорація для єдиного важливого дійства. Моменту, коли алкоголь у венах звалить мене додолу, у не надто привітні обійми хвої, що жадає помсти за таку вишукану і повільну тортуру. А може просто пам’ятає часи, коли людські нутрощі й кров прикрашали гілки її далеких пращурів. Хороший спосіб задобрити богів, між іншим. Маю визнати, що язичники вміли по-справжньому радіти життю і влаштовувати вечірки. Хіба ж не в миті близької смерті найповніше відчуваєш усю силу й енергію у своїх жилах? Адже тим «щасливчиком» міг би бути і ти, просто не цього разу. Чого зовсім не скажеш про мою дружину. Колишню, якщо зважати на те, що вміст її тепер аж незвично плаского живота обвиває ялинку, провисаючи у місцях, де скупчилася неперетравлена їжа. Та це лише додає певного шарму до загального вигляду. Ще ніколи кохана не виглядала настільки приголомшливо. Гадаю, їй би було приємно це знати. (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Світлана НОВИЦЬКА. Палінгенезис*

Похитуючись, від чималої кількості вжитого самогону, Васьок увімкнув автопілот і попрямував до цілі – кам’яного льоху на старій дачі. Рухаючись через сад, він раз у раз натикався на гілки дерев, проте, не звертав уваги на їхній формальний опір. Йому потрібно було поспішати.

Біля річки коло вогнища на хлопця чекали нові друзі: Толян і дядя Коля. Він надибав їх на вокзалі, де намагався знайти собі роботу. Чоловіки запропонували йому поїхати за місто. Сьогодні вони мали підробіток – пиляли дачникам дрова. Хоч праця волоцюгам радості не приносила, коли отримали розрахунок у рідкій валюті, настрій відразу поліпшився й закортіло романтики. Тож вирішили, поки не прийшли холоди, посидіти на природі, попрощатися з останнім теплом.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ксенія ФОРМОС. Священні мощі

Ми сідили тут уже третій тиждень. Це я вирахувала за кількістю служб, які проходили буквально над нашими головами. Вивчила найдовші молитви, що їх звично співають молоді дитячі голоси разом зі старими, поважними та втомленими.

Поруч зі мною сиділи ще три дівчини. Ми не знали імен одна одної. За весь час не перемовилися навіть жодним словом — старі ганчірки у наших ротах не зовсім сприяли цьому. Тож типової дівочої компанії з нас не вийшло. Навіть якщо б ми і зустрілися колись після цієї пригоди, навряд чи спілкувалися: так ми звикли до німих, зажурених, але чарівних у сумоті постатей одна одної.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Ольга БОДНАР. Співець

Стемніло.

«Мабуть, не варто було їхати сюди» – вкотре переконувала себе Лілі.

Стояти одній посеред чужого міста з татовим авто майже опівночі – доволі страшно. Страшно, наприклад, що з машиною щось станеться. Або знову наробиш дурниць. От, наприклад, як сьогодні в дорозі – вчасно не заправилась і провела на безлюдному шосе три години, поки якась добра молода родина, що проїжджала повз не виручила. В результаті Лілі дісталась сюди вночі, що виглядало б дуже цікавою пригодою, якби не було так холодно – все ж кінець лютого на календарі. Насправді ж дівчину хвилював не так холод, як автівка, бо вперше випросила у батьків дозвіл взяти таткову власність.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Євгеній СОНЯХ. Опівнічна колія

Я ішов нічним містом, часом дивлячись на зірки. Вони собі мовчки мерехтіли. Засидівшись у друзів за піцою та картами, я мусив повертатися додому пішки, так як весь транспорт ще рівно об 23:00 перетворився на гарбузи. Суцільну тишу іноді прорізали поодинокі автівки або ж було чути копирсання та галас котів, що повсідались на баках.  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Анна ПІКСЕЛЬ. Історія, яких багато

Дівчина різко зупинилася ― клятий шнурок знову розв’язався.

«Ну от чого ти? ― майнуло в голові. Вона присіла і взялася за справу. – Дивно ― за сьогодні вже шостий раз. Чи не означає це щось дурне? Втім, все одно. Не вірю в такі штуки», ― подумала дівчина і покінчила зі шнурками. Про всяк випадок перев’язала й другий.

― Нічого собі, вже майже дев’ята! Аби тільки встигнути!  (більше…)

Позначки:, , , , , ,

Богдана БІЛАНЧУК. Нитки

Дівчина прокинулася від тривожного сну десь після опівночі. У вухах гупала кров, а подих був швидким та уривчастим. Дві останні ночі Наталку мучать жахіття, особливо сьогодні, коли залишилася тут сама.

Вони з подругою Мар’яною втекли на відпочинок в гори, прикрившись якоюсь псевдофольклорною місією – аж дивно, що світ повірив. Хоч може не повірив і вимагав би вернутися назад, та смартфони вдома в шухлядах, бо прочитали в якійсь книзі свій діагноз – залежні від соціальних мереж. Обрали маленьке віддалене Карпатське село, де гори обгородили їх довкола. Отак і почалося лікування. (більше…)

Позначки:, , , , , ,

123...Остання