Олена ТЕРЕЩЕНКО. 29 місяців дипломатії в Америці — служіння в ім’я української державності

До 145-річчя з дня народження Ю. Бачинського

«У.Н.Республика буде визнана Антантою тоді, коли антанта зрозуміє, що без визнання У.Н.Республики не буде миру на сході Європи» – ці, майже пророчі, слова належать українському громадському і політичному діячеві, публіцисту та дипломату Юліану Олександровичу Бачинському, якому 28 березня за ст.ст. (ф. 3934, оп. 1, спр. 1, арк. 1) виповнюється 145 років з дня народження. 

У ЦДАВО України зберігаються документи особового фонду Юліана Бачинського за 1895-1933 рр., листування з дипломатичною місією у Вашингтоні про внутрішню боротьбу серед українських емігрантів в Америці за 1919-1920 рр., відгуки в українській пресі Америки про діяльність української дипломатичної місії УНР у Вашингтоні і голови місії Ю. Бачинського за 1919 р. та документи інших архівних фондів, які є важливим джерелом для вивчення дипломатичної діяльності Ю. Бачинського, українсько-американських відносин, української дипломатії взагалі.

1

Народився майбутній дипломат в с. Новосілка (нині село Підгаєцького району Тернопільської області) в родині церковного діяча, ректора Львівської греко-католицької семінарії. Здобув юридичну освіту в Львівському і Берлінському університетах. Упродовж 1905-1906 рр. Ю. Бачинський перебував у США та Канаді. В 1918 р. – член Української Національної Ради в Галичині. 1919-1921 рр. – голова дипломатичної місії УНР у Вашингтоні. З 1921 р. – в еміграції – Австрії, Німеччині. Але в 1933 р. прийняв рішення приїхати до радянської України. Працював науковим співробітником «Української Радянської Енциклопедії». У листопаді 1934 р. заарештований та засуджений до десятирічного ув’язнення у таборах ГУЛАГу, де 6 червня 1940 р. помер.

У 1895 р. Ю. Бачинський заявив себе книгою «Ukraina irredenta» (Україна уярмлена) і, за словами Володимира Дорошенка, став першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обґрунтувати необхідність державної незалежності України. Реалізувати свою ідею про політичну самостійність України Бачинський намагався на посаді голови Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки у Вашингтоні.

Сучасні українсько-американські взаємини є найбільш партнерськими з-поміж відносин України з іншими країнами світу. Але так було не завжди. Понад 90 років тому ці відносини пережили суперечливі моменти.

2

У 1919 р. український уряд опинився перед проблемою пошуку союзників, які могли надати військову, фінансову і політичну допомогу для боротьби за незалежність. Ще 10 січня 1919 р. Рада Народних Міністрів ухвалила законопроект про призначення дипломатичної місії до США. Уряд УНР надавав їй великого значення. Міністр закордонних справ УНР, В. Темницький у листі до Ю. Бачинського від 11 липня 1919 р. закликав «негайно по прибуттю до Америки» зайнятися популяризацією української справи за кордоном за рахунок пожертв «українського населення Америки» (ф. 3752, оп. 1, спр. 2, арк. 2, 2зв.). 1 серпня 1919 р. Юліан Бачинський і секретар місії Віктор Козакевич прибули до Вашингтона (ф. 3696, оп. 2, спр. 287, арк. 41). Вже в перших місяцях після прибуття до Вашингтона український дипломат розпочав переговори з Американським Червоним Хрестом та іншими гуманітарними організаціями про надання фінансової допомоги українській армії, намагався об’єднати розколоту українську діаспору, вів пропагандистську роботу на користь української держави. Юліан Бачинський був непримиренним противником російської політики щодо України, що відбилося у чернетках листів до українських урядовців: його міркування залишаються актуальними і понині.

На жаль, 28 грудня 1921 р. Міністерство закордонних справ повідомило «п. Голову Дипломатичної місії в Вашингтоні, що через фінансове становище Уряд Республіки немає змоги утримувати надалі зазначену Місію а тому вона мусить бути ліквідована» (ф. 3696, оп. 1, спр. 519, арк. 25).

Попри значні дипломатичні зусилля уряду УНР, спрямовані на те, аби втримати незалежність України і здобути міжнародне визнання, українським дипломатам так і не вдалося заручитися підтримкою світу. Не принесла результатів і діяльність Надзвичайної місії у Вашингтоні. Причини невдачі криються у неприйнятті уряду США незалежної УНР, наявністю в США протипогромної агітації, географічної віддаленості місії УНР у Вашингтоні від уряду та дипломатичних представництв у Європі (ф. 3696, оп. 2, спр. 287, арк. 111), роз’єднаності українських емігрантських організацій, суперечках між членами місії.

3

4

У відповідь на закиди, зроблені Міністерством закордонних справ УНР «що до відсутності належної енергії й продуктивности в діяльности Місії та відповідного уміння й такту в відношеннях з українцями емігрантами в Америці» (ф. 3696, оп. 1, спр. 519, арк. 25), невиправданих фінансових витратах, Ю. Бачинський відстоював свою честь як голова вашингтонської місії у листах до чиновників міністерства (наприклад, лист до А. Ніковського). В ЦДАВО України збереглися епістолярні свідчення про небайдужість Ю. Бачинського за долю українського народу (листування з М. Тишкевичем та П. Чижевським). Також у фондах архіву містяться тексти звернення Ю. Бачинського до Державного департаменту США та протоколу конференції Ю. Бачинського з чиновником Міністерства закордонних справ США, з яких можна зробити певні висновки про труднощі українсько-американських взаємин у 1919-1921 рр. Саме ці архівні документи залучено до цієї публікації, в якій збережені індивідуальні особливості авторської лексики, правопису, пунктуації.

№ 1

 

Лист Ю. Бачинського до М. Тишкевича[1]

 

UKRAINIAN MISSION

WASHINGTON D. C.

 

До Високоповажаного                                                                   19 вересня 1919

Добродія – Голови

делєгації УНР в Парижи

гр. Михайла Тишкевича

Високоповажаний Пане Голово!

 

З американської «Свободи»[2] – з 16-ого вересня с.р. ч. 110, довідав ся, що Ви переняли [від] д. Сидоренка[3] провід делєгації УНР в Парижи. В виду сего я позволяю собі переслати Вам Високоповажаний Пане Голово мої найщирійші гратуляції а заразом бажаю найкращих успіхів на тім новім, тяжкім і повнім [вірішальности становиску] Вашім.

Рівночасно однак звертаюсь до Вас із прозьбою – будьте ласкаві – зарадіть, щоби й подальше [висилали] по вашингтонській Місії усі ноти паризської делєгації до паризської мирової Конференції і всі публікації делєгації. Крім того, прошу Вас, сповіщайте мене про хід переговорів Ваших з Мировою Конференцією, щоб мої конференції з Вашингтонським правительством держались одної лінії з Вашими а також, щоби супроти української імміграції в Америці я міг бути речником Ваших зусиль. Се дуже важне. До мене, як до голови Місії для З. Д. Америки[4], звертають ся і поодинокі іммігранти і представники тутейших українських організацій, з запитами про заходи паризської делеєгації в справі У Н Республіки перед паризською конференцією – та я їм нічого не можу сказати навіть не можу заперечити ті вістки, які вони находять в часописах – звістки приватні і півофіціяльні, для паризської делєгації такі [нариси] не корисні. Я не дістаю з Парижа ніяких інформацій. Не дістаю навіть [вияснень], або хоч би просто заперечень тих некорисних для паризської делєгації вісток, що появляють ся в тутейших українських часописях, прим. в «Народній Воли»[5], в «Українській газеті» інш. Ті вістки впливають пригноблюючо на загал українських іммігрантів, зневірюють їх, а українській групі большевиків дають знамени та оружие в агітації проти УНРеспублики в загалі а проти українських дипльоматичних місій спеціяльно. Тому так потрібні мені інформації Ваші про хід Ваших переговорів з Мировою конференцією – і про відносини в самій українській делєгації – з огляду на закиди, які їй ставлять ся, інформації письменні, а як треба то й каблеграфічні. При тій нагоді, позволю собі звернути Вашу, Високоповажаний Пане Голово, увагу на одно ще: коли Ви схочете завести беспосередні, поза Місією вашингтонською, зносини з тутейшими українськими організаціями або часописями, то робіть се не з одною організацією або часописею — а з усіма, — в противнім разі знеохотите до себе наші організації і часописи, і Ваші найліпші заміри розібють ся о пасивність великої або й більшої частини української імміграції, – жодна організація не хоче уважати і не уважає себе гіршою від других.

Що до моїх конференцій в міністерстві для справ закордонних (Department of State) в справі Української Народної Республики, можу покищо казати Вам се, що правительство З Єднаних Держав стоїть на теперішну хвилю на станови[ску] — федеративної Росії, – що однак не виключає, щоби при змінених обставинах, особливо на Україні – не стануло супроти України на нашім станови[ску]. Взагалі маю вражіня, що і вашингтонське правительство, инші Правительства антанти — не мають ясного і сталого пляну, що до уложеня відносин на сході Европи – чи, як вони називають – в Росії, – і не одної що «зміни курсу» можна надіяти ся. Остаточне однак вирішеня справи східної Европи випаде, по моїй думці, не після волі правительств антанти, а по випадковій ділаючих сил там – в східній Европі і в тім-в самій Україні.

Надіюсь від Вас, Високоповажаний Пане Голово, пару слів відповіди і остаюсь з правдивим для Вас поважаням.

(Підпис) Ю. Бачинський

ЦДАВО України, ф. 3752, оп. 1, спр. 3, арк. 4, 4зв., 5. Автограф

 

№ 2

 

Лист М. Тишкевича до Ю. Бачинського

 

DELEGATION                                                   PARIS, LE 11 марта 1920

DE LA REPUBLIQUE UKRAINIENNE

  1. RUE LA PEROUSE
    TEL.: PASSY 33-87

 

Його Ексцеленції Пану Голові Надзвичайної

Дипльоматичної Місії в Америці

Високоповажаний Пане После,

 

Ваш лист з дня 29 січня я одержав. Перш усього складаю Вам глибоку подяку за Вашу книжку з такою палкою присвятою; відтак за ці широкі інформації про умовини нашого національного життя в Зединених Державах посеред яких Вам доводиться працювати. Ваш лист згідно з Вашим бажанням буде переданий при першій нагоді до Нашого Уряду і я старатись му негайно по одержанню для Вас яких небудь доручень чи вказівок переслати їх Вам.

Що до листа якогось члена нашої Делєгації з нечитким підписом то тут маємо діло з одним із тих інтриг на які Вам доводиться так часто дивитись в свойому середовищі. Дня 10-го січня склад делєгації був сформований мною наново і деякі з бувших її членів мали свої мотиви, щоб бути невдоволеними новим станом; деякі з них ще й до нині користуються фірмою Делєгації і то не лишень на папері, Лист висланий до Вас не міг бути написаний з доручення Делєгації. Делєгація одержувала брошури видавані Вами і не могла робити Вам таких закидів.

Ваше офіціяльне становище в Вашингтоні має чимало анальогій з моім тутешнім, коли зважити агітацію земляків невдоволених нашою ясною і твердою лінією згідною з політикою Уряду. Про конфлікти з виступившими членами Делєгації, представниками поодиноких партій, які глядять на загальну справу із становища вузьких інтересів, нерідко особистих — можна би написати справоздання не меньше від Вашого.

Наше загальне політичне становище знаходиться тут мабуть у стадії вирішуючій. Справа нашого визнання стає актуальною і коли про її здійснення казати важко то це без сумніву тому, що становище на Україні є наскрізь незясоване і для Антанти зовсім невиразне. Воно відбивається прикро на самій нашій дипльоматичній праці. Така важлива справа як фінансова не находить ся в належній формі. Наша Делєгація не виплатила за цей мсць плати своім служачим за для недостачи засобів і коли так піде далі то можемо опинитись в непорадному становищі. Ми одержали вже телеграму від члена Директорії Макаренка[6] і Міністра Мартоса[7] з обіцянкою грошей, а проте нам необхідні кошти хоча би на будені витрати. Ми були би Вам незвичайно вдячні, колиб Ви нам на цей час позичили хочаби пять тисяч долярів.

З високою до Вас пошаною

(Підпис) Тишкевич

 

ЦДАВО України, ф. 3752, оп. 1, спр. 3, арк. 20-21. Оригінал, машинопис

5

 

№ 3

 

Лист П. Чижевського до Ю. Бачинського

 

MISSION EXTRAORDINAIRE

COMMERCIALE ET FINANCIERE

DE

L’UKRAINE

POUR LA FRANCE, L’ITALIE

LA BELGIQUE ET LA SUISSE

48, rue du stand, 48

 

GENEVE, le 7/7-1920.

Павло Чижевський[8],

Отель ВІКТОРІЯ.

Високоповажному Пану Глові Української Діпльоматичної Місії в Сполученних Державах Північної Америки.

 

 

Високоповажний Пане!

 

Пишу до Вас не яко Голова Місії, а яко український громадянин — в справі, що торкається всого громадянства українського поза всима партіями і станами, або краще — вище всіх партій і станів.

Останні події на Україні загрожують існуванню української державности. Ми може знаходимося на передодні цілковитої катастрофи самої ідеї української державности. І в тіх страшних обставинах українська інтелігенція не тільки не виявила бажання міцнійшого обьєднання, а навпаки мов ще яскравійше поділилася на кільки ворожих таборів….

Нема нічого дивного, що в таких обставинах виникають думки про можливости урятування справи й про можливости єдиної акції. А на Тім грунті виникла й думка про скликання за кордоном, в Європі, всеукраїнського національного конгресу, який мав би на меті утворення СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ з усих земель, де живуть українці від Дну до Сяну.

Перед нами дві можливости, що являються наслідком Польсько-Української згоди:

Перша — Або ми дістанемо незалежну Україну, обкраяну з усих боків, втративши майже половину наших земель й половину людности — це в кращому випадкові.

Друга — Або ми, коли Польсько-Українська згода сбанкротує, знову й на довгі, може, роки, підпадемо під владу Москівщини

Але ж ми маємо тверду надію, що і в першім і в другім випадку Україна нарешті здобуде незалежність в етнографичних межах — тільки коли і як?

У першому випадку ми матимемо свій уряд, уряд своєї держави, якому з огляду на офіціальне становище, з огляду на ті договори, що він склав з иншими державами, не зручно було би офіціально виступати в таких справах як прилучення до України Галичини, Буковини, Басарабії то що.

У другому випадкові ми опинилися би зовсім без своєї держави і повинні б були, шляхом міцної, єдиної, позапартійної організації всесвітнього українського громадянства збудувати Українську державу в етнографичних межах.

От же в обох випадках — і в кращому і в гіршому, нагальна потрібність всесвітнього обьєднання української інтеллігенції є очивидною.

Виходячи з такої точки погляду заснувався міжпартійний ініціативний Комітет у Женеві — з виділом у Відні, що почав уже працювати над скликанням всеукраїнського Національного конгресу.

З доданої сюди відозви Комітету Ви довідаєтесь, яким шляхом він гадає досягти мети, — довідаєтесь, що він ні на один мент не бажав би якось монополізувати ту справу: він почав, а далі вже від громадянства буде залежати повести далі справу…

Очевидно, що в повітрі давно вже носиться думка про те, що потрібна якась єдність. Доказом того являється, наприклад Комітет Незалежної України, (до якого й я, між иншм, належав) який хоч і не був, власне кажучи, організацією широко громадянскою, а обгрунтовував свій вплив на персональних (чи на персональному) авторітеті, але ж придбав собі деяке довірря між американськими українськими колами громадянства.

В данному ж разі справа має бути обгрунтованою не на персональних впливах, справа йде про єднання всієї інтеллігенції коло одного прапора — прапора незалежної України.

Після отих пояснень я дозволяю собі звернутися до Вас з проханням:

1/ Сприяти як найширшому росповсюдженню думки про Всеукраїнський Національний Конгрес між американською українською людностью.

2/ Дозволити повернути ті гроші, що Ви вислали (коло 500 доларів) Комітету незалежної України* (скарбнику Коваленку[9]) на організацію Першого українського Національного Конгресу з умовою, що одна десята частина може бути витрачена на підготовчі видатки, а решта буде зоставлена на роспорядження конгресу, а коли б він не зібрався, так повинна бути повернута жертводавцю, або на вказану ним мету.

Ваша жертав й инші подібні будуть зберігаться на біжучому рахунку Женевського Українського клубу.

З найщирійшим поважанням Голова українського Клюбу в Женеві, колишній член президії українських послів Першої Російської Державної Думи.

                                                                  (Підпис) Павло Чижевський

(*) Ком. Нац. Укр. ліквідується. Відбулися вже перші Ліквідац. збори й обрано ліквід. Ком.

 

ЦДАВО України, ф. 3934, оп. 1, спр. 27, арк. 6, 6зв. Оригінал, машинопис.

 

№ 4

Лист Ю. Бачинського до Державного департаменту США

 

УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ

Вашингтон Д. К.

 

23-го цвітня 1921.

 

Високоповажаний Секретар Державний,

Державний Секретаріят, Вашингтон.

 

Пане:

Совєтський російський уряд звернувся до уряду Злучених Держав з пропозицією відновлення торговельних взаємин між Злученими Державами Америки [т]а Росією. Уряд Злучених Держав Америки відповів на це, що наколи в Росії задумується поробити фундаментальні зміни, які містилиби в собі належну пошану для охорони осіб і майна та установлялиби умови, які для ведення торговлі доконче потрібні, тоді уряд Злучених Держав буде рад дістати переконуючі докази про довершення таких змін; але доки такі докази не будуть дані, уряд Злучених Держав не бачить ніякої відповідної підстави для розважування торговельних зносин.

Лишаючи на боці питання, чи російський совєтський уряд буде в силі дати урядові Злучених Держав переконуючі докази про довершення цих фундаментальних змін, яких бажає уряд Злучених Держав, я, як дипломатичний представник Української Народньої Республіки, що стоїть під начальством генерала Петлюри, уповноважений є зложити в імени мого уряду вже тепер урядові Злучених Держав Америки заяву, що о скілько евентуальний торговельний договір між Урядом Злучених Держав Америки [т]а Російським Совітським Урядом мав би бути розтягнений також і на теріторію Української Народньої Республіки окуповану тепер ворожими, чуженецькими військами російського Совітського Уряду, так український народ як і його уряд ніколи не будуть могли узнати для себе обовязуючим постанови такого договора.

Уряд Української Народньої Республіки бажає також заявити, що така сама доля стринула би такий торговельний договір і тоді коли би Російський коли би Російський Совітський Уряд, який не може заперечити політичної відрубности України, підставив до торговельних переговорів накинений ним Україні т. зв. Український Совітський Уряд. Цей Український Совєтский Уряд так само немає нічого спільного з українським населенням як і російський совітський Уряд, і українське населення так само не узнавало і не узнає його своїм Урядом, а урядом чужим, наізничим експозітурою московського Уряду і тому його зарядження ніколи не піддавалося і не піддається.

Уряд Української Народньої Республіки вважає за конечне зложити отою заяву Урядові Злучених Держав Америки саме тому, щоби в першій лінії боронити інтереси Української Народньої Республіки і іі населення, а друге щоби остерегти Уряд Злучених Держав перед невикональністю такого торговельного договору, коли би він мав бути заключеним. Бо нема сумніву, що плянуючи товарообмін зі Злученими Державами Америки, Російський Совітський Уряд — згідно зі своєю усталеною політикою насильного вивозу усякого добра з України до Росії — буде старатися дістати американський товар в заміну на добро зареквіроване головно на Україні. Але вже тепер, мимо страшного терору, якого російський Совітський Уряд уживає для держання своєї влади на Україні і безупинних карних експедицій на українські села для перебрання від них усих ріжнородних продуктів рільного господарства не є в силі накинути населенню свій авторітет і добути ві[д] нього жаданих ним продуктів. І як безсильним є він тепер в використуванню богацтв України для себе, так само безсильним буде він в доставлюванню українського добра американським купцям в-заміну [н]а їх продукти.

Уряд Української Народньої Республіки і українське населення є, безперечно, незвичайно заінтересовані в наладженню торговельних взаємин зі Злученими Державами як і з иншими державами світа. Але ті торговельні взаємини будуть могли бути удержувані стало і зі справдішньою користю обох контрагуючих сторін лише тоді, коли українське населення загалом і кождий український горожанин з окрема будуть мати достачні заповнення на свобідно орудування своіми продуктами, добутими іх працею і запобігливостю, а з другоі сторони будуть загварантовані в спокійнім посіданню набутих ними за своі товари чужих товарів. Це однак можливе є лише при авторітеті таких державних установ, які, виходячи із бажань українського населення у виконуванню своіх завдань виявляли би його дійсну, не фальшовану волю. Поки цего нема, поки українська теріторія є окупована ворожими військами чужого уряду, [д]о ти ніякий торговельний договір з таким урядом — о скілько той договір мав би бути розтягнений і на українську теріторію, не може мати вдоволяючих результатів.

Українській нарід веде вже три роки безперестанно кроваву боротьбу з російським, совітським наіздником. Як жорстокою і безглядною є та борьба можна бачити з циркулярів московського уряду до совітського війська оперуючого на Україні і його адміністративних установ. Один з тих циркулярів, виданий наставником московського совітського Уряду на Україні Раковським[10], я позволяю собі ту[т] залучити. Я одначе уважаю потрібним зазначити ту[т] виразно, що отся боротьба українського народу є боротьбою не лише проти большовизму як такого проти його економічної і політичної системи але і проти него як чужого наіздника — боротьба, яку український нарід звів уже з повним успіхом проти наших наіздників на українську теріторію, а саме проти німців і австро-угорських сил а пізніше проти російського генерала Денікина[11], який воюючи проти московських большовиків, рівночасно наступив і на Українську Народню Республіку в імя вже пережитого і несповниного вже більше ідеалу “єдиної неділимої Росії”.

О свою цілковиту політичну незалежність буде український нарід вести боротьбу аж до повного успіху, мимо того, що так давні як і нові російські завойовники України виставляють ту “єдину неділиму Росію” уже як федерацію України з Росією. Та вже раз, вище 200 літ тому, Україна увійшла в конфедерацію з Росією, яка хоч торжествено забезпечувала Україні цілковиту самоуправу, мимо того зістала перемінена в безпощадний гнет й визиск українського народу Росією. Як наслідок цього болючого досвіду існує тепер непохитне переконання українського народу, що пропонована федерація це тільки нова форма російського імперіялізму висунена — в виду безупинного крівавого протесту проти него українського народу — для /приєднання його на ново до Російської держави, не з иншою метою як тільки щоби коштом України відбудувати господарське життя Росії/ і її давню політичну могучість.

Росія в виді своїх влад і своїх державних інституцій виявила за весь час своєї історії, аж до найновійших часів, свою спосібність лише в двох напрямах — в насильстві і поневоленні чужих народів. І здається нам нема нації в цівілізованим світі, яка не виявляла би своєї симпатії і доброзичливости тим поневоленим народам. Та дивна річ, помимо цеї симпатії і доброзичливости, є нації які все ще обороняють, дораджують, а навіть стараються насильно відновити зєднання сих народів з Росією, цею Росією якої влади — так давні як і нова не то цим поневоленим народам, але і свому власному російському народові, не змогли принести добробуту і щастя.

Україна, при своїм географічнім положенню, числености населення і богацтві краю зможе понад всякій сумнів сама існувати як зовсім незалежна політична індівідуальність, і при помочі свого власного уряду, обдарованого довірям населення, зможе дуже скоро і вповні відбудувати своє господарське життя, спаралізоване давнім царським і новим совітським російським урядом, не лише для свого власного пожитку, але і для пожитку других держав Европи. В злуці з Росією ця відбудова України була би коли не цілком унеможливлена, то незмірно утруднена.

Цілковита незалежність України причиниться також в великій мірі до закріплення миру в Европі. Я вже в ноті з д. 12-го мая 1920 року, яку я мав честь предложити Урядові Злучених Держав Америки в справі визнання Української Народньої Республіки, зазначив, що без політичного визволення українського народа неможливий є мир на Сході Европи. А без миру на Сході Европи неможливо є думати про відновлення нормальних торговельних взаємин між Сходом [т]а Заходом Европи і Америки. А без відновлення тих торговельних взаємин, навряд чи можливо буде запобігти господарській а що за тим іде політичній катастрофі в цілій уже Европі. Це безперечно, мусіло би відбитися і на Злучених Державах Америки.

Я позволю собі ту[т] висловити думку Уряду Української Народньої Республіки, що всякий чин, з якої небудь сторони, який хоч би і посередно скріплював заходи котрих небудь кругів Російських до відбудови “єдиної неділимої Росії”, у якій небудь формі, хоч би навіть федерації російського народа з другими народами давньої Росії, — отже й українським є не чином що веде до миру а чином, що веде до дальшої руіни і дальшого хаосу на Сході Европи. Уряд Української Народньої Республіки вважає, що таким чином був би і торговельний договір між Урядом Злучених Держав [т]а Урядом Совітської Росії, коли би його постанови мали розтягатися і на теріторію Української Народньої Республіки.

Прийміть Пане і т. д.

 

ЮЛІЯН БАЧИНСЬКИЙ.

Дипломатичний Представник Української

Народньої Республіки.

 

 

За згідність:

В. о. Начальника Диплом. Відділу (підпис)

 

ЦДАВО України, ф. 3696, оп. 2, спр. 440, арк. 3-4 і зв., 5. Засв.копія, машинопис

6

 

№ 5

 

Протокол конференції Юліяна Бачинського з шефом відділу для справ російських в Міністерстві закордонних справ США

 

UKRAINIAN DIPLOMATIC MISSION

WASHINGTON. D. C.

Дня 9-го червня, 1921.

ПРОТОКОЛ

з конференції Голови Української Дипльоматичної Місії у Вашингтоні, п. Юліяна Бачинського з шефом відділу для Справ Російських в Міністерстві Закордонних Справ п. Пулом, дня 9-го червня, 1921.

З приводу назначення новою адміністрацією (презид. Гардинґа[12]) нового шефа Відділу для Російських Справ в Міністерстві Закордонних Справ, п. Пула, Голова У. Д. Місії, п. Юліян Бачинський, відбув дня 9-го червня, 1921, конференцію з п. Пулом, щоби поінформуватися про становище нового уряду Злучених Держав до Української Народної Республіки і взагалі до визвольного руху українського народа.

В конференції взяв також участь радник Місії п. Іван Ардан[13].

Голова Місії спитав п. Пула, яке становище нового (республіканського) уряду Злучених Держав до Української Народної Республіки?

Пан Пул відповів, що уряд Злучених Держав відносить ся симпатично до всіх народів Росії, отже і до українського, а з цими що вспіли зорґанізовати менче більше сталі уряди та завести сякий-такий лад у себе і правлять своєю територією, як ось прибалтійські народи, удержує приязні взаємини. Це одначе не значить, що уряд Злучених Держав формально визнає ці держави, бо уряд Злучених Держав є тої думки, що таке визнання під цю пору було-би рівнозначне випереджуванню подій в Росії.

Голова Місії спитав: Яке-ж є спеціяльно відношення до Української Народної Республіки?

Пан Пул відповів, що відношення уряду З. Д. до України є подібне як і до других нових держав, одначе українське питання більше скомпліковане цим, що українська територія є в руках совєтів а поза українською територією є аж два уряди — Петлюри і Скоропадського.

Голова Місії відповів, що совєти мають власть лише в деяких містах і вздовж деяких залізничних шляхів, між цим як решта території находиться в руках місцевого українського населення, через що, стисло беручи, не можна говорити про власть совєтів на Україні.

На це п. Пул відповів: — так, ми знаємо це.

Що-ж до Скоропадського — говорив дальше Голова Місії, — то про него не можна говорити в цім самім значінню що про Петлюру та про уряд У. Н. Р., бо Скоропадський репрезентує лише себе самого і вивлащених великих посідачів землі, не має найменчої симпатії та авторітету серед населення і не має ніякого зорґанізованого уряду. За те населення раз-враз маніфестує в своїх виступах свою солідарність з ґенералом Петлюрою і урядом Української Народної Республіки, так що одиноким Українським урядом являється тільки уряд У. Н. Р. під начальством Генерала С. В. Петлюри, мимо того, що цей уряд хвилево не находиться на українській території.

А які зносини має уряд Петлюри з українським населенням — спитав п. Пул.

Зносини є безнастанні і дуже живі. Делєгати з усіх частин української території раз-враз приїзджають до уряду, до Тарнова, а уряд зі свого боку висилає своїх емісарів з інструкціями до населення. Навіть козаки кубанські та донські вислали були недавно своїх представників до уряду У. Н. Р. в ціли уложення спільної акції проти большевиків.

Це інтересно — сказав п. Пул.

А як на думку уряду Злучених Держав уложаться відносини на території давної Росії? — спитав Голова Місії.

На це п. Пул по короткій надумі відповів виминаючо: Уряд цим питанням не займається, бо це вже входить в обсяг вгадування. А як Ви дивитеся на це?

Голова Місії відповів: Після упадку больевиків, який є тільки питанням часу, нові пограничні держави зорґанізуються правдоподібно у союз для оборони перед Росією та взаїмних економічних користий. Я думаю, що можливо створиться балтійсько-чорноморський союз, до якого належала-би також Україна, союз рівних з рівними для осягнення спеціяльних цілий.

То Росія не належала-би до цего союза ? — спитав п. Пул.

Голова відповів: На мою думку, ні, бо раз, пограничні народи так зневірені в щирість Росіян та їх всіх дотеперішних урядів, що годі припускати, щоби вони згодилися на якусь федерацію з ними, а друге, Росія тепер так економічно знищена, що федерація з нею значила-би відбудову Росії коштом пограничних народів. А чи теперішний уряд З. Д. стоїть за федерацію цих народів з Росією?

П. Пул відказав: Ні, Уряд З. Д. вважає, що це не його діло рішати, який має бути на будуче лад на сході Европи. Є це діло цих народів, які там живуть. Уряд З. Д. в цій справі займає становище невтральне і буде рахуватися з цим фактичним станом, який там витвориться.

А що буде як теперішний стан потриває ще скілька літ? — спитав Голова.

Супроти цего ми безсильні — відповів п. Пул. Ми можемо тільки вижидати.

На цім конференцію закінчено.

При відходнім п. Пул заявив, що помимо цего, що уряд Української Народної Республики не є визнаний урядом Злучених Держав, він рад буде бачити в своїй канцелярії колинебудь кого з панів з Місії для інформації і обговорювання справ.

 

(Підпис) Юліян Бачинський

Голова Місії

(Підпис) Іван Ардан[14]

Радник Місії

 

ЦДАВО України, ф. 3752, оп. 1, спр. 30, арк. 1-3. Оригінал, машинопис.

 

№ 6

 

Лист (чернетка) Ю. Бачинського до А. Ніковського[15]

 

UKRAINIAN DIPLOMATIC MISSION

WASHINGTON D.C.

 

Г.М 23/21                                                                              9 лютого 1921

До

Пана Міністра

закордонних справ У.Н.Р.

А. Ніковського

 

Вельмиповажаний Пане Міністре!

 

Маю честь ствердити отсим отримання Вашого розпорядку з д. 28 грудня 1920 р. – Тарнів, Департамент чужоземних зносин, ч. 993/4649 — про ліквідацію Місії в Вашингтоні, з висловом Вашого повного невдоволення із моєї діяльности, як голови Місії.

Приймаючи до відома отсей розпорядок, маю честь предложити Міністерству закордонних справ обрахунок коштів ліквідації Місії. При тім позволю собі відповісти на ті закиди, які Ви, Пане Міністре, уважали за відповідне зробити мені з приводу моєї діяльности, як голови Місії.

В докладі з 14. жовтня 1920 р. я — відповідно до Вашого розпорядку з д. 9 серпня 1920 р. — Департамент загальний, відділ бухгалтерії, ч. 1647, м. Тарнів — подав загальний звіт фінансовий Місії за час від зложення Місії по кінець квітня 1920 р. і стан каси Місії з днем висилки згаданого докладу, то є: 14 жовтня 1920 р.

Маю честь предложити тепер — в Залучнику під 1) — загальний звіт фінансовий від 1 мая 1920 р. по кінець січня 1921 р.

Вже в докладі з 14 жовтня 1920 р. подав я до відома Міністерству закордонних справ, що в той час Місія вдержувала ся кредитом і що довг Місії в дни 14 жовтня виносив $ 13.568.98. У фінансовім звіті, який залучаю тепер під 1) — довг Місії зріс з кінцем січня 1921 р. до висоти $ 30.972.27. (ся квота входить проте як перша позиція в обрахунок коштів ліквідації Місії.

Дальші позиції є такі:

За підставу обрахунку беру найконечніші видатки місячні Місії, які були зроблені в посліднім місяци, в січні с.р. То є — $ 4.700.63. Ту квоту треба долучити тільки разів до довгу Місії, то є, до суми $ 30.972.27, кілько місяців пройде до остаточного зліквідовання Місії. Коли приняти на се 3 місяці (лютий, марець, квітень), як час потрібний на отримання сего докладу Міністерством закордонних справ і на отримання Місією від Міністерства потрібних на ліквідацію гроший, то ся сума винесе $ 45.074.16.

На кінець до тої суми треба дочислити ще суму, яка вийде з розплати членів Місії — містного перзоналу. Високість сеї суми я подав уже в докладі з 14 жовтня 1920 р. складаєть ся вона з таких позицій:

Місячна платня (без додатків) голови Місії……………………………$ 1000.00

-//- секретаря Місії…………………………………………………………………$ 382.50

-//- урядовцеви……………………………………………………………………….$ 160.00

Кошта подорожі до первісного місця пробування членів Місії:

голові Місії (до розрахунку з Міністерством………………………….$ 2000.00

секретареві і урядовцеви Місії по $ 50.00 (оба вони горожани З. Д. Америки)……………………………………………………………………….$ 100.00

                                                                                       разом $ 3.642.50

Ся сума додана до попередної суми $ 45.074.16 дає $ 48.716.66 і ся сума є сумою потрібною до ліквідації Місії — приймаючи день на остаточну ліквідацію Місії — 30 квітня 1921 р.

До сего ліквідаційного розрахунку позволяю собі долучити ще отсю мою відповідь на закиди Ваші, Пане Міністре, що до моєї діяльності, як голови Місії.

В виду сего, що Уряд З’єдинених Держав Америки відносить ся негативно до визнання У.Н.Республики, — як, впрочім, і до всіх инших держав, що повстали на території давної Росії, Ви, Пане Міністре, висловлюєте думку, що «обовязком Місії мусіло бути зацікавлення Вашингтонського Уряду, як не з боку політичного визнання, як такого, так хочби з боку окопомічних інтересів (бо Україна може бути широким полем економічної експлоатації)», — а я про се не подбав.

Позволите Пане Міністре, що я, для стверження лише правди, поминаючи мою особисту оборону, відповім на се, як слідує:

Передовсім, щодо формального боку сего закиду: Ви, Пане Міністре, справили сей закид під злою адресою. Зацікавлення вашингтонського уряду Україною з боку економічних інтересів не було обовязком дипломатичної Місії, яку я маю честь репрезентувати, а обовязком окремої Місії, яку поручено Урядом У.Н.Республики п. М. Імханицькому[16], представникови міністерств торговлі і фінансів. На се п. Імханицьий мав визначені і були йому виплачені окремі фонди, не лише на платню, але і на канцелярію, на пропаганду і на представництво.

Мимо сего, я, як голова дипломатичної Місії, не уважав себе звільненим від заходів зацікавити також і з мого боку вашингтонський Уряд, а крім того ще й політичні, торговельні, фінансові і промислові круги американські економічною стороною української справи. Коли Ви, Пане Міністре, мали час перечитати мою ноту до вашингтонського Уряду про визнання Української Народної Республики, то мусіли зауважити, як рішучо і докладно я підношу там економічну сторону української справи. А також, Пане Міністре, Коли Ви мали час переглянути брошури видані Місією, згл. Пресовим бюром Місії «Friends of Ukraine», мусіли зауважити брошури: «Ukraine and Russia» і «Trade with Ukraine», які саме займають ся економічними відносинами і матеріяльним богатством України, і також брошуру «Ukraine and Ukrainians», яка кромі наших справ займаєть ся також в окремім відділі: Industry – матеріяльним богатством України. Ті брошури, як і инші видані Місією, були розіслані — кожда в 5000 примірниках — до вашингтонського Уряду, дипломатичного тіла, послам і сенаторам американського Конгресу, до преси, політиків, визначнійших публицистів, універзитетських библіотек і значнійших публичних библіотек. Крім того заходом пресового бюра Місії надрукована зістала в тижневику «Exporte Trade» ч. 20 стаття «Ukraine, the latent possibilities of commerce between Ukraine and the United States» (Україна, укриті можливости торговлі між Україною [т]а З’єдиненими Державами) і мапа України, а в Експортовій Енциклопедії «Exporters Encyclopedia» на рік 1921 подібна змістом стаття «Ukraine» (стр. 1432-1438), з мапою України із додатком про загальні пояснення що до формальностей, які обовязують при висилці товарів на Україну і 9 ріжних пароплавних ліній, якими можна висилати товари на Україну. Инші, принагідні комунікати пресового бюра Місії про господарські відносини на Україні, поминаю.

Чи є се много? — Я не скажу, що се много, але й не скажу, що се є мало, на всякий случай, се не є — нічо. Можу додати ту[т] ще й те, що я задумав був видати в англійськім перекладі книжку «L`importance economique de l`Ukraine», видану бельгійсько-голяндською Місією з приводу економічно-фінансової конференції в Брукселі в літі м.р. Про се писав я до голови Місії п. Яковліва[17] — та не зміг єї видати, бо Місія (вашингтонська) опинила сьябез фондів.

Не думаю, Пане Міністре, що і другий Ваш закид, що я не дбав про допомогу нашій армії з боку Американського Червоного Хреста і т.зв. «[Y.M.C.A][18]» — є слушний. Не лише з Амер. Червоним Хрестом але й з другими гуманітарними американськими інституціями, а також і з вашингтонським Урядом я вів дуже живі переговори, і — як з дальшого представлення сеї справи із доложених ту[т] документів, Ви, Пане Міністре, побачите, з нецілком уже так малим результатом.

В справі санітарної підмоги нашій армії я розпочав переговори з Амер. Червоним Хрестом вже в перших місяцях після приїзду Місії до Вашингтона. Признаю, що ті початкові переговори були дуже невидатні, а властиво негативні, — Червоний Хрест відмовляв ся дати санітарну підмогу нашій армії з тої причини, що вашингтонський Уряд не узнає У.Н.Республики і єї армії, отже Амер. Червоний Хрест, як інституція державна, не може давати «неіснуючій» армії ніякої підмоги. Та мимо того я не переставав пересправляти дальше з Червоним Хрестом, — але, що й не дуже вже надіяв ся на него, звернув ся я за такою підмогою до приватного гуманітарного Товариства — квекрів[19], в Філаделфії «American Friends Service Committen» — Товариства дуже поважного і звісного в цілій Европі з часів війни і незалежного від вашингтонського Уряду.

«Amer. Friends Service Com.» виявив далеко більшу жиливість і охоту прийти Україні зі санітарною підмогою, і після й не дуже довгих пересправ, згодив ся вислати на Україну санітарну Місію, поки що в числі 10-15 перзоналу. Крім того заявив готовість вислати на Україну ще 80 лікарів, яких держав тоді у Франції, наколи Уряд У.Н.Р. зложить на удержання на рік для кождого по $ 1800. Я зі своєї сторони, від Місії, заявив готовість зложити на удержання першої висилки 10-15 осіб і на транспорт медикаментів $ 28.000. Умовлено було також, що медикаментів буде уживати ся тих, що були закуплені Урядом У.Н.Р. (а відтак передані українським кооперативам «Оцуксови»[20]) в Парижі, в Американській Ліквідаційній Комісії в літі 1919 р. З огляду на се, я й вислав 17 грудня 1919 р. до гр. М. Тишкевича в Парижі каблеграму з запитом, чи можливи буде тій санітарній Місії уживати медикаментів, закуплених в Парижі. Гр. Тишкевич відповів, що «Оцукс» на се годить ся (Залучник під 2).

Щоби знова Товариство «Amer. Friends Service» не мало яких перешкод зі сторони вашингтонського Уряду, почало воно умовляти ся з Амер. Червоним Хрестом що до спільної акції обох сих Товариств. Амер. Червоний Хрест годив ся на се, але під умовою, що «Am. Friends Service» буде працювати під його повною контролею і в тих районах, в яких Він йому вкаже. Та на се «Am. Friends Service Com.» не хотіло згодити ся, бо не хотіло вязати собі рук і резигнувати зі своєї незалежности. І до умови не прийшли.

Мимо того «Am. Friends Service Com.» справи не кинув, від віддав себе під протекторат англійського Уряду і під його протекторатом вислав санітарну підмогу (відділ англійський) на Україну, на частини окуповані Польщею і українським радянським (згл. московським) Урядом. В переїзді через Варшаву представник сего Товариства був на авдієнції у Пана Головного Отамана Петлюри, що було оповіщене окремим комунікатом української Місії в Варшаві, з зазначеннєм, що та санітарна Місія їде за старанням моїм, як голови вашингтонської Місії. Ви, Пане Міністре, були тоді в Київі і про се може не знаєте всеж таки про мої переговори з «Am. Friends Service Com.» і з Амер. Червоним Хрестом я писав до Міністерства закордонних справ, в моїм докладі з 6 січня 1920 р.

Переговори з Амер. Червоним Хрестом велися дальше, але й дальше потрафляли на тяжкі перешкоди. Найважнійшою була Камянецька катастрофа в Листопаді 1919 р., коли Уряд У.Н.Р. мусів залишити територію У.Н.Республики. Представництво Амер. Ліквідаційної Комісії в Парижі хотіло навіть в наслідок сего уневажнити контракт заключений з Українським Урядом, згл. з «Оцуксом» що до купна-продажі повоєнних американських засобів у Франції. Із сим становищем Ліквідаційної Комісії згоджувалось і представництво Амер. Червоного Хреста в Парижі, що стверджує залучена під 3) каблеграма Преставництва Амер. Червоного Хреста в Парижи до Д-ра Фаранда[21], директора Начальної Управи Амер. Червоного Хреста в Вашингтоні.

Мимо сего я вів дальше переговори. В кінци парижське Представництво Амер. Червоного Хреста (яке орудувало всіма справами Амер. Червоного Хреста в Европі) згодило ся — з певними застереженнями — підняти ся санітарної помочи на Україні — свіцькому населенню, на території на захід від лінії Севастополь-Полтава по границі Ромунії, Чехословачини і Польщі, як свідчать про се залучники під 4), 5), 6).

Справа здавалось, наладжувала ся добре. В тім — 5 січня 1920 р. дістаю від п. В. Тимошенка[22] з Парижа каблеграму, що Амер. Ліквідаційна Комісія мимо всего дальше намагаєть ся зломити Контракт купна-продажі з Урядом У.Н.Р. згл. з «Оцуксом» (Залучник 7) а 19 січня 1920 р. каблеграму від гр. Тишкевича, що контракт сей зістав таки уневажнений (Залучник 8). І знова почали ся конференції, кореспонденції з Амер. Червоним Хрестом, з міністром війни Бейкером[23], з Управою Ліквідаційної Комісії і т.п. ту[т], в Вашингтоні. Про хід тих переговорів можуть Вас, Пане Міністре, поінформувати залучені під 9), 10), 11) листи.

І здавало ся знова, що справа налагоджуєть ся добре. В тім дістаю від «Оцукса» і від гр. Тишкевича каблеграми, що Амер. Ліквідаційна Комісія намагаєть ся силою відобрати від «Оцукса» продані йому повоєнні засоби (між ними і медикаменти) і прохають мене, щоби я добив ся зхоження неутральної Комісії для полагодження спору. Так я звернув ся уже впрост до президента Вілзона[24] і прохав його, щоби він установив Комісію для розслідження справи. Президент Вілзон відмовив ся однак від сего через те, що справа опи[ни]ла ся була вже перед французським судом (Залучники 12), 13), 14), 15).

Не лишало ся отже нічо иншого, як ждати рішення суду. «Оцукс» був певний, що суд рішить в його користь. Ми, ту[т]— противно, сумнівали ся. В кінци я рішив ся вислати до Парижа адвоката Місії п. Ізби-Смита[25], щоби він там на місці розпочав нові переговори з Амер. Ліквідаційною Комісією. Сему спротивив ся «Оцукс», але я вже на власну відвічальність вислав п. Ізби-Смита до Парижа. Суд, як ми надіяли ся, відкинув позов «Оцукса», так як ся справа відносилась до двох чужих держав і суд не узнав себе компетентним рішати єї. Так тепер прийшло ся робити п. Ізби-Смитови. І він довів до того, що мимо, що закуплені американські річи належали вже невідключно до Амер. Ліквідаційної Комісії, Комісія вдала ся на ново в переговори і по довгих пересправах заключила д. 10 серпня 1920 р. з «Оцуксом» таку корисну для «Оцукса» умову, якої «Оцукс» з разу навіть не міг припускати, щоби се було можливе. В залучнику (6) даю копію сеї умови. «Оцукс» дістав:

  1. половину медичних і фармацевтичних засобів, що були на складі в Марселі (ліки, шпитальні засоби, шпитальні одіння, вовняні покривала до ліжок, постіль і т.п. вартости …………………………………………………..2.812.500 фр.
  2. зі складу в Бург і Лангр — автомобілі і мотоциклі з усіма приборами — ватости ………………………………………………………………………………1.655.725 фр.
  3. половину реальних претенсій Амер. Ліквідаційної Комісії до желізничих компаній за страти річий — ватости ……………………………………………………………………………………..437.500 фр.
  4. відшкодовання за страти в грошах   готівкою………………………………………………………………………………500.000 фр.

                                                                           Разом …….5.405.725 фр.

Крім того Амер. Червоний Хрест набув другу половину засобів в Марселі, зобовязанням ужити їх лише для українського населення — вартости…………………………………………………………………………………..2.812.500.фр.

                                                                           Разом……..8.218.225 ф.

Зауважую, що всі ліки і инші річи вартости 7.280.725 фр. дістав «Оцукс» згл. українське населення цілком задармо, без зобовязання чи Уряду тим «Оцукса» чи кого небудь на Україні заплатити за те хочби одного шага, навіть Червоний Хрест усю ту половину, що купив зі складів в Марселі має зужити безвідплатно на Україні.

Можливо, що Ви, Пане Міністре. при браку часу і при догляді инших справ, незмогли про се довідати ся. Але п. Ізби-Смит був також у Варшаві, бачив ся там з п. Міністром А. Лівіцьким[26] і п. Міністром Барановським[27] і з ними про се говорив, і я в моїм докладі з 22 серпня 1920 р. Вам про се згадував. На всякий случай, думаю, що не можна закинути мені, що я не старав ся о допомогу для України з боку Амер. Червоного Хреста. Признаю, що не удалося мені роздобути сеї допомоги для нашої армії, але се було вже цілком неможливе, — всі переговори з Амер. Червоним Хрестом починались з того, що Амер. Червоний Хрест ставив як перше услівя, що та допомога не може відносити ся до нашого війська. І я на се мусів згодити ся щоби добути допомоги принаймні свіцькому населенню України. Але «Оцукс» може всі ліки і инші засоби, які припали йому після умови з 10 серпня 1920 р. віддати нашій армії.

З Товариством «[Y.M.C.A.]» я не пересправляв, тому, що йому ще від 3 серпня 1918 р. на підставі розпорядку президента Вільзона не вільно було працювати на території України так само як і на території Совєтської Росії, а поза тими територіями держить ся стисло вказівок Амер. Червоного Хреста. І тому коли Амер. Червоний Хрест не може після наказу вашингтонського Уряду давати підмогу нашій армії — не може їй давати і «[Y.M.C.A.]». І ту[т] не поможе се, що наша армія бореть ся з большевиками бо хоч Уряд З’єдинених Держав є проти большевизму, то він є й проти того, щоби Українці (враз з другими народами колишньої Росії) відривали ся від Росії, — без уваги на те, що вона тепер большевицька. Про се Уряд З’єдинених Держав кілька разів офіціяльно заявляв. Тим часом українці борять ся не тільки проти большевизму, але й проти Росії взагалі. Всеж таки уважаю, що не виключена є підмога для нашої армії у «[Y.M.C.A.]» і ся підмога — по моїй думці — могла би йти посередною дорогою, коли би удало ся варшавській Місії виїднати єї у «[Y.M.C.A.]» з титулу, що наша армія є союзна з польською армією. Думаю, що коли, «[Y.M.C.A]» дає свою підмогу — культурну, до якої саме по свому статутови є призначене — росийським полоненим в Польщи і Німеччині, то тим більше могло би давати єї українцям-воякам, інтернованим в таборах в Польщі. Та про се повинні подбати українські установи в Польщі.

Крім того, що старав ся я про підмогу для України у Амер. Червоного Хреста і у «Amer. Friends Service Com.», не відтягав ся я пособлювати подібній акції, коли виходила вона з ініціятиви инших людий чи кругів. Коли в січни м.р. заложено в Чікаго «Американсько-український підпомоговий Комітет (American-Ukraninian Relict Committee) для зорганізовання підпомогової акції для України серед протестантських кругів і звернело ся до мене, щоби я зі своєї сторони тій акції допоміг, я від сего не відмовив ся. Сей Комітет складав ся з Українців і Американців. Пляновано зорганізовання серед протестанського загалу збірку на 10 міл.дол. і річий наладунок одного пароплава. Коли до сеї акції потреба було і від української сторони відповідної суми гроший, а Українці не могли єї зложити, я дав від Місії $ 2000, відтак $ 5000. Крім того видав я брошуру в 5000 примірниках «Inhuman Blockada Strangling a Nation» (Нелюдська бльокада задавлююча нарід), яку розіслав до всіх американських гуманітарних інституцій, преси, висших шкіл, до послів і сенаторів, до дипльоматичного тіла і вашингтонського Уряду і т.д.

На чолі тої організації стояв голова Унії протестантських церков для місіонарської роботи в Росії «The Russia and General Missionary Alliance» п. W. Colby. Коли в марті м.р. назначений зістав новий міністер закордонних справ В. Colby[28], мені донесено, що тамтой Колби є стриєчним братом міністра і що він радби допогти мені в моїй дипльоматичній роботі. Я попрохав його до Вашингтону — і він приїхав, — був раз і другий раз. Та після конференції з ним я побачив, що сей добродій мимо свого високого і відповідального становища, пустив ся на звичайний швіндель[29]. Показало ся, що він не є в ніякій родинній звязи з міністром, а відтак, коли я звернув увагу на се чікаговських українців і запропонував їм вглянути в рахунки підпомогової акції і українські члени сего Комітету тих рахунків від него зажадали — він відмовив ся їх предложити, і більше до Комітету не показав ся. Ціла акція розбила ся. Се був оден досвід більше, як неможливо є в якій небудь роботі спускатись на американських Українців.

Згадую ту[т] про се тому, щоби дати Вам, Пане Міністре, доказ, що власне старав ся я де лише було можливе добити ся якої помочи Україні. І коли не все вийшло так як я бажав, то здаєть ся, сему не моя вина, а тих нещасливих відносин на Україні — а також і серед української іміграції в Америці, за котрі, думаю, мене винуватити не можна.

Закидуєте мені дальше, Пане Міністре, що «організації нашої іміграції в Америці не тілько негативно стали відносити ся до Місії, але й ворожо», і моїм «моральним обовязком було налагодити не тільки тісний звязок поміж цими організаціями але установити єдність між ними самими і Місією». Сей закид, Пане Міністре, мене найбільше дивує. Коли Ви, Пане Міністре, доходите до таких заключень мимо моїх докладних звідомлень про відносини між українською іміграцією, звідомлень в докладах до Міністерства з 11 листопада 1919 р., з 6 січня 1920 р., 29 січня 1920 р. і 22 серпня 1920 р. — то мені з виправдуваннь себе приходить ся зрезигнувати, бо значить — всі ті звідомлення в Ваших очах, се — брехня. В виду сего, я наведу ту[т] лише самі факти — з доложенням документів, для ствердження правди, а не для виправдування себе.

Коли я приїхав до Америки і побачив розбиття сил української іміграції і просто хоробливу ворожнечу між ними, я поклав собі за одно з моїх важнійших завдань звести ті сили в одне, висуваючи перед нею те, що могло єї обєдинити і що могло усі ріжниці, що єї ділили ослабити, усунути подальше на бік — ідеал Незалежної України. І в тій ціли я оголосив був в часописях відповідний поклик до української іміграції (Залучник 17), а відтак по довгих, тяжких і нераз дуже прикрих конференціях скликав у вересни 1919 р. на дні 28 і 29 з’їзд до Ню-Йорку представників усіх українських організацій: політичних, запомогових, просвітних, гімнастичних і представників редакцій часописей. Що сей З’їзд відбув ся і що взагалі міг спокійно через два дні радити і що учасники не порозбивали собі голови — як се на всіх вічах і зборах було тоді звичайною річею, се всі уважали за диво. Але я се доконав. І прийшло до згоди — принаймні, як здавалося, на якийсь час (в Залучнику під 18 є протокол нарад сего з’їзду).

Відтак, щоби обєдинити і маси імігрантів в імя ідеалу української незалежности, я відбув по важнійших центрах української іміграції ряд віч, і то: д. 13 і 15 вересня 1919 в Ню-Йорку і д. 2 і 3 жовтня 1919 у Філаделфії і д. 16 листопада 1919 р. два віча в Чікаго і д. 19 листопада 1919 р. в Клівленд (Звідомлення часописей з тих віч я залучив до докладу до Міністерства з д. 6. січня 1920 р.).

Коли в грудни 1919 р. я вибирав ся на дальшу обіздку українських центрів — до Скрентону, Шамокин і Пітсбург, адвокат місії п. Ізби-Смит закомунікував мені, що в Міністерстві закордонних справ у Вашингтоні уважають, що я не повинен займатись українською пропагандою між імігрантами, і — взагалі, повинен держати ся на боці від імігрантів. Що се значить? — Хоч се сказане було у формі невинної, нібито необовязуючої мене думки, поза нею крило ся рішуче жадання, щоби я залишив українську пропаганду між імігрантами і зірвав з ними зносини. І щож мені оставалось? — нічо иншого, як відкликати дальші віча і зірвати явні зносини з імігрантами. Чи Ви, Пане Міністре, уважаєте, що я мав поступити інакше? — Піднесу ту[т] одно ще характеристичне: в тім саме часі дістав я лист від одного з п-ів голов Місій в Европі, який читав звідомлення зі cкликаних мною віч зі запитом і прихильною порадою, чи не уважаю я, що ті віча можуть бути ненаруку вашингтонському Урядови, і чи не може він добачити в тім, що я мішаю ся у внутрішні справи З’єдинених Держав?

Ви закидуєте мені, Пане Міністре, що я не наладив тісного звязку між українськими організаціями [т]а Місією. Що до сего, то я міг би відкликатися до всіх тих докладів, які я вислав до Міністерства закордонних справ і в яких я з’ясував усі мої старання наладити такий звязок з Місією і причини задля яких наладнання такого звязку було неможливе. Але, коли всі ті доклади не мають для Вас жадного значіння, згл., Вас, Пане Міністре, не переконують, то я вже до тих докладів повідкликую ся, зате позволю собі спитати ся Вас, Пане Міністре:

Ви знаєте, що «Український народний комітет» – перед роком найсильнійша українська організація, збирала між імігрантами гроші на підмогу жертвам війни на Україні і зібрав $ 120.000; Ви знаєте – як се впрочім всі знають не лише ту[т] в Америці, але й в Европі – серед українців, що всі ті гроші провідники сеї організації розібрали між себе (для жертв війни дали всего-навсего $ 300 для українських полонених в Італії); Ви, Пане Міністре, здаєть ся знаєте і про загальне обурення імігрантів на «Народний Комітет» з приводу сего, і також і про се, що з приводу сего Загальні Надзвичайні Збори сеї організації 29 квітня м.р. рішили Комітет зліквідувати. – Так я питаю тепер Вас, Пане Міністре: чи Ви, коли би були головою Місії в Вашингтоні, малиби відвагу, довідавшись про ту фінансову господарку Комітету наладжувати тісний звязок між ним [т]а Місією? – чи Ви не старалиби ся всякі звязки, які не були би вже з тим Комітетом навязані, чим скорше зірвати, щоби те обурення і неслава, які мали спасти на той Комітет не стали й на союзника його – Місію? – Я признаю, що Комітет зі своєї сторони старав ся всіма способами війти в тісний звязок з Місією, старав ся про се навіть погрозами, що коли не з’єднаюсь з ним, то він подбач, щоби Уряд У.Н.Р. мене відкликав, – то я, мимо тих погроз, відкину в пропоновану ним єдність – бо не смів допустити до того, щоби Місія мала стати заслоною для його зловчинків і виставляти єї на закиди, що вона єднаючись з ним, є з ним співвинна в тім злочині. – Чи можу сподівати ся від Вас, Пане Міністре, відповіди на сей запит?

На загальних Зборах в квітни м.р. рішено Комітет зліквідувати. Однак новий виділ, що мав перевести ліквідацію, сего не зробив, бо голові виділу Б. Лотоцькому[30] бажало би можливо найдовше представляти себе на всі сторони за «представника американської іміграції». Та решткам Народного Комітету видало би се самозванством і вони зажадали скликання нових загальних зборів. Такі загальні збори відбули ся 1 лютого с.р. На Зборах з’явило ся так мало делєгатів, що запропоновано було відбути не загальні Збори а звичайну нараду. Та на се не згодила ся більшість і рішено відбути Загальні Збори. І ті збори ствердили, що нема тепер ніякої інституції, яка могла би репрезентувати українську іміграцію в З’єдинених Державах і вибрали комісію з трех людий, яка має порозуміти ся з ріжними кругами іміграції, чи не удало б ся створити яке нове репрезентаційне тіло для української іміграції. Народний Комітет в дійсности перестав існувати (Залучник 19).

А тепер, друга організація – «Федерація Українців в Сполучених Державах». Чи мав я може з нею наладнати тісні звязки? – Так як же було можливо наладжувати з нею звязки, коли єї провідники М. Січинський[31] і М. Цеглинський[32] так управляли нею, що вона ціла, як була, втікла перед ними до большовиків. Лишило ся пять людий – самі «провідники». Се стало ся як раз в той час, коли Місія приїхала до Америки. І ті провідники, найшовшись в десператськім[33] становищи, кинулись до мене, щоби я їх ратував – їх і партію. І я був згоден на се. Думав що примістивши їх, коли не в Місії, то в пресовім бюрі Місії, дам їм можність поволи відтягнути назад їх партийників від большевиків. Та щож – Січинський показався цілком неспосібним до якоїсь реальної роботи, і ми остаточно розійшли ся. А з Цеглинським таки й неможливо було зійти ся. Я пропонував йому співробітництво в пресовім бюрі Місії, але під умовою, що він мусить сидіти в Ню-Йорку, щоби мати сталий контакт з ню-йоркською пресою і з українськими імігрантами-робітниками. Та він сего не хотів – він хотів конче бути в Місії і в Вашингтоні. Але я, знаючи як се було би небезпечне для Місії, з огляду на його характер – про него можете Пане Міністре розвідатися блисше у п. посла М. Василька[34] або у п. М. Залізняка[35], – а друге, що ту[т] у Вашингтоні нема ніяких імігрантів (у Вашингтоні заборонено ставити фабрики) – на се згодити ся не міг. Я готов був прийти з помочію Федерації і у відновленню єї органу – «Української газети» – я годив ся дати Федерації з пресового фонду Місії таку саму суму, яку вони зберуть з передплати на ту часопись – зберуть 500 чи 1000 передплатників, то зн. відтягнуть від большевиків 500 чи 1000 українських імігрантів, я дам їм другу таку суму, яку ті передплатники зложили. Та вони і на се незгодились – вони хотіли бути в Місії і у Вашингтоні. Так ми і розійшли ся. І з пімсти за се, що я їх не взяв «на ласковий хліб» до Місії, й розпочали компанію проти мене, зразу ту[т], в Америці, а відтак в Европі, куди і виїхали, щоби привести звідтам такого голову, який робив би все те, що їм було би на руку. Тепер вже Федерації нема. Ще удалось було їм після розриву з Місією вмістити секретаря Федерації П. Репена[36] при тижневнику «Народне Слово», як редактора, та по пару місяцях організація запомогова «Народна поміч», якої «Народне слово» було органом, погнала його. І Федерація зникла. Про неї вже ніхто навіть не згадує.

Инші організації поминаю, – вони такі слабі, що ніколи се самостійно в політичних справах не йшли і перекидали ся або до «Народного Комітету» або до Федерації.

Чи при такім стані річий, Ви, Пане Міністре, уважте за слушне піддержувати дальше закид, що я занедбав «налагодити не тільки тісний звязок поміж цими організаціями, але й установити єдність між ними самими [т]а Місією? – Чи уважте дальше, що се було можливе і що я о се не старав ся?

Ви, Пане Міністре, забуваєте одно: 4/5 української іміграції в Америці – се Галичани, які не перейшли української революції, і як перед війною так і тепер остали Галичанами. Вони не творять свого власного нового життя а у всіх своїх виступах являють ся лише відгомоном сего, що дієть ся в Галичині. Тому, коли Галичани йшли разом з Наддніпрянцями, то і вони солідаризували ся з Наддніпрянцями, а коли Галичани розійшли ся з Наддніпрянцями, вони знова стали Галичанами. І сему не зарадять не то я з моєю Місією але й десять Місій. Доведіть до єдности там – на Україні, то єдність буде й ту[т], а доки до тої єдности там не доведете, доти не буде єдности і ту[т] – єдности між іміграцією [т]а представництвом У.Н.Р.

1/5 часть української імміграції є знова з Наддніпрянщини. Та з нею ще гірше. Галичане знають себе хоч, що вони — Українці-Галичани, а Наддніпрянці не знають сего, що вони Укрїнці і з України, і як перед війною так і тепер знають те, що вони «русскі». Ніяких організацій не мають – спроби втягнути їх в яку організацію не вдались: оскільки вони не остають при православних «русских» церквах, то перейшли до большевиків і то не українських а русских. І ту[т] також не поможе нічо Місія – вони мусять перебути ту революцію, яку перебули їх краяне – на Україні. Але ту[т], в Америці, вони єї не перебудуть.

Позвольте, на кінець, Пане Міністре, звернути Вашу увагу на одно ще. Се вже не відносить ся до закидів, які Ви мені зробили, а має значіння більш загальне. Ви в отсім своїм розпорядку, в якім повідомляєте мене про Ваше рішення ліквідувати вашингтонську Місію, ужили, між иншим «такий зворот: «Міністерство вважало, що обовязком Місії мусіло бути – зацікавлення Вашингтонського Уряду, як не з боку політичного визнання, яко такого, так хочби з боку економічних інтересів». Отже, що до тих економічних інтересів я бажав би висловити Вам мою думку.

Я уважаю, що висування на перше місце, в такій демонстративній формі – як се тепер робить ся нашими політиками – економічних інтересів поодиноких держав Европи і Америки в відношенню до України, не відповідає дійсним інтересам тих держав, головно антанти, яка у вирішуванню справи української державности, є одним з рішаючих чинників. Що до З’єдинених Держав Америки – або говорячи загально – Америки, то вона не бачила і не бачить для себе ніяких особливих інтересів економічних на Україні і взагалі в східній Европі (то є, і в Росії). Вона нічого від України не потребує, бо те що може Україна дати, вона в далеко більшій мірі сама має; вона і не рефлектує на Україну як на ринок збуту своїх товарів. Україна – се ринок, як був так і буде, західно-европейських (разом з Німеччиною) держав, і для З’єдинених Держав, як був так і на дальше остане ринком передовсім сама Америка (північна і полуднева) і Азія. Правда, тепер коли Европа так ослабла, то Америка значно збільшила свій вивіз до Европи, – але се є лише переходове і вона знає, що в міру як Англія, Франція, Бельгія, Німеччина будуть із свого теперішнього господарського занепаду підноситься, той американський вивіз буде зменшувати ся і поверне назад до свого давного, нормального, то є, релятивним цілком малого розміру. Европа не є ринком для Америки (з виїмкою пшениці, бавовни і почасти мяса). І тому і відношення З’єдинених Держав до питання визнання чи невизнання У.Н.Республики не визначуєть ся поглядом на економічні інтереси З’єдинених Держав на Україні а політичною Концепцією виснутого з економічних інтересів З’єдинених Держав в Азії (в Сибірі і в Китаю). А з тою Концепцією не згоджується розчленовання Росії, отже – й визнання У.Н.Республики. – Се не значить, що Уряд З’єдинених Держав ніколи вже не мавби визнати У.Н.Республику. Так не є. Вже тепер помітно, що Уряд, а в першій лінії міродайні круги торговельні і промислові, приходять до висновку, що єдности давної Росії не вдаєть ся вдержати, і Уряд, рад-нерад, буде мусів помиритися з тим. Тоді він і визнає У.Н.Республику, розумієть ся – коли вона не залишить добивати ся сего.

Економічний бік української справи, як взагалі цілої східної Европи, не мають для З’єдинених Держав ніякого особливого інтересу. І тому так глухими є вони на пропозиції і росийського Совєту і Уряду У.Н.Республики на ріжні примани в разі ріжних замовлень, концесій і т.п. І коли в Европі так голосні є відзиви за відновленням торгу з «Росією» і Англія заключає навіть зі Совєтом по всім формальним правилам торговельний договір, Уряд Вашингтонський виганяє совєтського представника з Америки.

В ноті до Вашингтонського Уряду о визнання У.Н.Республики я також вказав на матеріяльне богатство України і на широке поле для американського Капіталу для експльоатації того богатства. Але я знав, що то не приманить Вашингтонського Уряду. Бо – що Америці по Уряді У.Н.Республики? Чи Уряд У.Н.Республики дасть Америці кращі Концесії для експльоатації богатств України, як Уряд «російський»? – Цілком ні. Колиби ходило о експльоатацію їх, то певно «российський» Уряд дасть Америці вигіднійші умови, бо він певно не буде так дорожити вигодами і дбати про економічні інтереси України, як Уряд У.Н.Республики. І я підніс те богатство України не для примани а лише тому, щоби показати Вашингтонському Урядови, що Україна має сильні, здорові підвалини до державного існовання і не стане тягарем для других (як прим. Польща). Зате я підніс сильнійше політичну сторону української справи: що У.Н.Республика потрібна для політичної рівноваги в східній Европі і для миру цілої Європи. Без У.Н.Республики ніколи не прийде до миру в східній Европі, ніколи не вернуть там нормальні відносини і через те ніколи не зможуть наладити ся нормальні торговельні взаємини між східною і західною Европою (чого так конечно потребує Европа і чого власне потребує й Америка, вже хоч би тому, щоби збути ся того тягару, яким стала для неї Европа і розвіяти те марево світової революції, яка грозить й Америці. Коли чим, скорше не настануть нормальні відносини в Европі).

Та не лише З’єдинених Держав Америки але й великим державам Европи Україна – як У.Н.Республика, не є ніякою економічною приманою. І з того боку беручи – справа української державности стоїть навіть гірше у відношенню до великих держав Европи – в першій лінії Англії і Франції – як до З’єдинених Держав Америки. У.Н.Республика побудована на сильних, здорових економічних підвалинах є до певної міри для З’єдинених Держав Америки аргументом, але для держав антанти? – Антанта не потребує якихсь сильних нових держав, їй потреба Кольоній не лише в Азії і в Африці, але й в Европі. І так само як З’єдинених Держав так само і державам антанти легче буде експльоатувати Україну при «росийськім» Уряді, як при Уряді У.Н.Республики.

Економічний бік української справи не є аргументом для держав Антанти. О скілько богатша Україна від Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії! А мимо того – Польща, Литва, Латвія, Естонія і Фінляндія зістали визнані антантою, а Україна – ні. – Але вона може бути визнана і буде, але також не задля економічних інтересів антантських держав на Україні, а з політичних.

У.Н.Республика буде визнана антантою тоді, коли антанта зрозуміє, що без визнання У.Н.Республики не буде миру на сході Европи. Без миру на сході Европи держави антанти не зможуть скористувати ся східно-европейським ринком, а без того ринку не зможе відновити ся господарське життя на Заході Европи. Без віднови того життя банкротство Европи є неминуче, а тоді неминуча є й загальна світова революція, чи під фірмою болшевизму чи під фірмою соціялістичної революції (болшевизму не уважаю за соціялістичну революцію – се лише екстремний відрух в ліво, як реакція до екстремно-правого режіму бувшої Росії. Росія переходить тепер, в грунті річи, буржуазийну революцію, свою Велику Французську Революцію, – болшевизм – се радикальне нищення всіх февдальних залишень і тут – для угрунтування вільної дороги россійській демократії. Болшовизм є тому лише переходовим явищем. Се не виключає, що безпосередно після болшевизму може наступити реакція в право, та се буде лише природний зик-заковий, маятниковий рух, який знайде свою середну – в демократичній, буржуазійній Росії).

Другий політичний резон для визнання У.Н.Республики є для антанти – вдержання політичної рівноваги на сході Европи – для уможливлення зреалізовання того, що поодинокі держави антанти – знова в першій лінії Франція і Англія – мали на оці, коли укладали версальський, сан-жерменський і севрський договори.

Коли не буде У.Н.Республики, то Росія буде сталою погрозою для нових прибалтійських держав а передовсім для Польщи, якій визначено таку важну ролю у переведенню версальського договору. Росія, обиджена і скривджена своїми союзниками в світовій війні, буде після найбільшої правдоподібности старати ся зійти ся зі своїм товаришем недолі – Німеччиною, а тоді – всі надії Франції на Польщу, розібють ся. Одна У.Н.Республика може держати Росію на місци, не позволити їй рушити ся, і тоді [держава] Польща буде могла сповнити ту ролю, яку їй призначено при укладанню версальського договору. Для забеспечення сего, мігби бути заключений французсько-польсько-український мілітарний союз. Те саме завдання моглаби У.Н.Республика сповнити для оборони решти прибалтійських держав, які Росія, без сумніву, буде старати ся знова відзнекати. Се буде йти по лінії політичних інтересів Англії в східній Европі. Для забеспечення сего мігби бути заключений балтійсько-чорноморський мілітарний союз. З таких же політичних зглядів потрібна є У.Н.Республика для Румунії і Польщи. Економічні згляди грають ту[т] або другорядну ролю або ніяку (Румунія).

Для Англії визнання У.Н.Республики далоби ще ті користи, що вільнійші були би її руки в центральній Азії, а передовсім в Перзії і в Афганістані, що далоби їй можність трівкійше забеспечити посідання Індії; також запевнилоби їй краще вдержання в своїх руках Дарданелів і добувати ся користий із севрського договору. Без У.Н.Республики над тим усім висілаби гроза Великої Росії. І знова лише політичні згляди промовляють тут за визнанням У.Н.Республики Англією, а не економічні інтереси Англії на Україні.

Уважаю, що саме політичні вимоги накажуть антанті визнати У.Н.Республику. А ті політичні вимоги зводять ся до двох підставових: доведення до миру в східній Европі і вдержання на сході Европи політичної рівноваги. І се повинно бути для Уряду і для дипльоматичних представників У.Н.Республики вихідною точкою в їх заходах за визнання У.Н.Республики у великих державах антанти. Для українського загалу лишаєть ся доказати, що без У.Н.Республики неможливо довести до миру на Сході Европи, а після визнання антантою У.Н.Республики, доказати, що мир в східній Европі став можливим лише завдяки У.Н.Республиці.

Прийміть Пане Міністре запевнення мого правдивого поважання для Вас

                                                                                    Голова Місії

 

ЦДАВО України, ф. 3752, оп. 1, спр. 2, арк. 68-81зв. Автограф

[1]              Граф Михайло Станіславович Тишкевич — український дипломат, публіцист, митець і меценат. У лютому 1919 р. уряд УНР призначив Тишкевича головою дипломатичного представництва при Ватикані, 22 серпня 1919 р. української місії при мировій Конференції в Парижі по Григорію Сидоренку

[2]           «Свобо́да» — україномовна газета, що виходить безперервно з 1893 року. Перша українська газета у США, одна з найстаріших українських газет у діаспорі. Офіційний орган Українського Народного Союзу

[3]                      Григорій Микитович Сидоренко – політичний, державний діяч. Із 20 січня 1919 рю очолював делегацію УНР на Паризькій мирній конференції. 1919 — 1922 рр. – посол УНР у Відні.

[4]              З’єднані Держави Америки — Сполучені Штати Америки

[5]              «Народна воля» – газета, заснована Українською забезпеченево-допомоговою організацією в США в 1911 році

[6]              Андрій Гаврилович Макаренко — громадський і політичний діяч. У листопаді 1918 р. обраний членом Директорії УНР.

[7]              Борис Миколайвич Мартос – державний, громадський і політичний діяч, учений-економіст. З грудня 1918 р. – міністр продовольчих справ, з квітня 1919 р. – міністр фінансів і голова Ради народних міністрів УНР.

[8]           Павло Іванович Чижевський — громадський і політичний діяч, депутат 1-ї Державної думи від Полтавської губернії. З 1918 — голова української торгової делегації у Швейцарії, член екзильного уряду УНР в м. Тарнові.

[9]           Коваленко Олександр Михайлович — український вчений, громадсько-політичний діяч, письменник.. З 1919 року перебував на службі в Українській дипломатичній місії — спочатку в Женеві, а потім у Парижі обіймав посаду 1-го секретаря Української дипломатичної місії (консула УНР)

[10]                    Християн Георгійович Раковський — більшовицький політичний діяч. 29 січня 1919 року був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР, сприяв відкриттю дипломатичних місій УСРР за кордоном

[11]                    Антон Іванович Денікін — російський військовий діяч, генерал-лейтенант, один із лідерів Білого руху та головнокомандувач Збройних сил Півдня Росії (1918–1920).

[12]             Воррен Гамаліїл Гардінг — двадцять дев’ятий Президент США з 1921 по 1923, від Республіканської партії.

[13]            Іван Ардан — публіцист, редактор, видавець, священик. У 1920 році став радником Першої української дипломатичної місії у Вашингтоні, керівником Пресового бюро. Брав активну участь в організації життя емігрантів.

[14]             Іван Ардан — публіцист, редактор, видавець, священик. У 1920 році став радником Першої української дипломатичної місії у Вашингтоні, керівником Пресового бюро. Брав активну участь в організації життя емігрантів.

[15]                    Андрій Васильович Ніковський — громадсько-політичний і державний діяч. З 26 травня 1920 р. – міністр закордонних справ УНР.

[16]             М. Імханицький — фінансовий агент Міністерства торгівлі і фінансів УНР.

[17]                    Андрій Івановч Яковлів — громадський, політичний і державний діяч, учений-правознавець. У 1919 р. – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР у Бельгії та Нідерландах.

[18]             Можливо – Young Men’s Christian Association (YMCA) — «християнська асоціація для юнаків» – одна з найбільших християнських молодіжних організацій у світі. Заснована 1844 року.

[19]             Квекри – квакери, Релігійна Спілка Друзів — протестантська конфесія у християнстві, відома своїми пацифістськими настановами і гуманістичним спрямуванням.

[20]             ОЦУКС – Об’єднання центральних українських кооперативних спілок за кордоном

[21]             Фаранд — представник Американського Червоного Хреста у Вашингтоні,

[22]                    Володимир Прокопович Тимошенко – вчений-економіст, радник дипломатичної місії УНР у Парижі

[23]             М. Бейкер — Військовий міністр США

[24]                    Томас Вудро Вілсон — 28-й Президент США (1913–1921). Відомий також як історик і політолог. Лауреат Нобелівської премії миру 1919, присудженої за миротворчі зусилля.

[25]                    Джеймс С. Ізбі-Сміт — юрисконсульт дипломатичної місії в Вашингтоні

[26]                    Андрій Миколайович Лівиький — громадський, політичний і державний діяч, правознавець. З квітня 1919 р. – міністр юстиції УНР, с серпня — міністр закордонних справ УНР. Від жовтня — голова дипломатичної місії в Польщі.

[27]                    Христофор Антонович Барановський – державний, громадський і кооперативний діяч. У 1919-1920 рр. – міністр фінансів УНР.

[28]             Бейнбрідж Колбі — міністр закордонних справ США

[29]             шахрай – лемківська говірка

[30]                    Володимир-Богдан Львович Лотоцький  — український громадський діяч, журналіст, сьомий головний редактор «Свободи».

[31]                    Мирослав Миколайович Січинський — український громадсько-політичний діяч. Входив до проводу Федерації українців США (1915-1918). 1920 – став співзасновником організації «Оборона України» та редактором її часопису «Українська громада».

[32]                    М. Цеглинський – входив до проводу Федерації українців США

[33]             ризикованому

[34]                    Микола Василько — громадський і політичний діяч. 1918 — дипломатичний представник ЗУНР у Відні.

[35]                    Микола Кіндратович Залізняк – громадський і політичний діяч, науковець, публіцист, дипломат. 1919-1920 — посол УНР у Фінляндії.

[36]                    П. Репен – входив до проводу Федерації українців США

Поділитись ланкою в соціальних мережах

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *