Лілія ВОЙТКІВ. Ковток меду і смак молока

***

кістлява злодíйка сосна
вириває з худезних рук
старої кравчині спиці
(руки і спиці – сестри)
хоче вибрати очі
зробити з них воскові коралі  

ти думаєш то живиця
кублиться в її вигинах
аби прохромитися сонцем
його ожеврілими дротиками

і злизуєш щоби всоталася
(солона як очі жінки)

поки серце не розтрощить ребра
розхрестить порепану шкіру
і тихо розіб’ється
десь там
під пащею пса

десь там де ніхто не вгледить
хіба що собака понюхає
і навіть ковтнути не схоче
(собаки не люблять гидоти)

і тільки кістлява злодíйка
одного божого (чи собачого) ранку
почувши що в тобі вже нічого не б’ється
так вирве собі тендітне ребро

що аж душі з коралів посиплються

 

***

лелека змостив гніздо під віями хати

любисток мережив
переплітав промінням
(хтозна для чого)

приносила тобі хліба і сонця
ти цокав дзьобом
дякував
(чи до себе просив?)

я не писатиму про осінь що тебе забрала
бо ти лелека
а я людина
ти летиш щоб прилетіти знову
я прилітаю щоб відлетіти назавжди

але очі у тебе були людські
я ж справді чекала

дарма що вишні сонцем вдавилися

 

***

ти ж не ділиш повітря навпіл
і небо теж навпіл не ділиш
бо хто ділитиме те
що однією легенею дихає

коли хліб розламають надвоє
обидві частини висохнуть

то не дай нам всохнути
любий

бо по крихті виклюють яструби

 

***

як тебе звати, рано?
прийшла у лиху годину
ти здобулá вже щастя?
ти вже мене здобýла?

сідай до вечері й сніданку
від нині і далі ділитиму завше
шматок із тобою хліба
сто пудів гіркої солі
залізеш на мене і міцно засядеш
на груди на шию давитимеш

сонце нині на тебе не світить
і навіть якщо посвітить завтра
все одно від твоєї біографії
тінь наближає зашморг
птахи у гнізда ховаються

 

***

серед поРнометражних картин шукаєш повно
а знаходиш язики стріли що лоскочуть дафну
і від ероса лиш сагайдак лише спомин
що тебе оповив пекучим сухим лавром

носиш вулик у роті і кожна бджола жалить
не сховаєшся в лоні евтрепи ані в єгипті
з кожним гроном приходить прозріння
тобі мало
з кожним прядивом сива арахна ще більше впита

ковток меду і смак молока дає силу
пломінь уз воскресає надію на тих п’яних
які ближчі до вакха які у безумстві просили
щоб холодні щити здригалися під мечами

 

***
гаптували тебе ще змалку
гаптували тебе терпляче
і навіть худий комар
не міг заточити носа
об твої гаптовані родимки

нащо крукам віддалась
вони твої гапти та й виклювали
і залишили тільки нитки

а люди поглянуть
і скажуть
недообіймали

а люди поглянуть
і скажуть
недоцілували

а ти промовчиш
бо
недолюбили

 

***

скрипи мені скрипко
скрипи

ти хочеш вкусити ніжність
яка заховалась в нігтях
щоб спека грайливих пальців
впліталась до струн губами

фаланги стискають горло
і смикають за волосся
до скрипу

вір мені на дотик

скоро
останній смичок
випаде з рук останнього віртуоза

 

***

скільки тобі ще блукати берегом
човне
скільки цілувати порепані зуби скель

навіть місяць мружиться
бо не може стримати рвучких вихорів хвиль
ховає зорі за комір
не хоче щоб бачили твою майже розбиту корму
і чули жалісні тріски

а риби мовчать
ніби набрали в зябра солі

та доки ти злизуєш гранітні породи
і плачеш за зруйнованими вітрилами

скажи

де твій рибалка?

 

***
бо ти є тихою гаванню
де можна сховатися від гіркот і солей буденності

хай твої двері завжди будуть відчинені

гаване

бо ти є міцним плечем
на яке в будь-яку хвилину можна спертися

хай твоя ключиця завжди буде гола

плече

бо ти є небесним місяцем
який вгамовує сильні припливи і відпливи

світи мені

місяцю

амінь

 

***

коли соняшнику виривають руки і ноги
то нема як триматись на рамі

вчися ходити на голові
бо мед із акацій не зробить старого новим
глянь-но сюди восьмим оком –

десь по парижах блукає мара
шукає старого єврея
потім доходить до сивого лувру
нема сигарет стріляє в бомжа
не курить а просто плаче
поправивши комір на червоній сорочці
щось собі дивне думає

– bonjour, mademoiselle
а ви знали
що модільяні таки був ідіотом?

 

***

звідки ростеш
чого сягаєш корінням
липо

медом солóдиш сльози солоні
аби їх не бачили діти пасічників
аби їх не бачили хитрі ластівки
тому сліпий кріт що про вишні розказує
твоїм єдиним стане другом

кротам бо не треба меду

бджоли
вагітні твоїм цвітом
лоскочуть стебла повільним вальсом
і стільки в твоїй усмíшці болю
і стільки в твоїй усмíшці сили
аж жили руді бруньками вилізли

голі листки потоплять
радикулітні бабусі
і так їм буде горíлково
і так їм буде гірко
що навіть молоді не поцілуються

хай серце крота будé початком
хай бýде початком мале і чисте
во ім’я отця і сина
во ім’я неба і світла

а може тебе взагалі немає
а може ти взагалі липова

я просто наллю меду по вінця

і губи тонкі потріскають

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Admin сказав:

    а хто такий модільяні?

    1. Alisa сказав:

      Амедео Модільяні є у Вікіпедії, почитай.
      Про нього писав іще Василь Стус:

      “А скажи — Модільяні був ідіот? —
      допитувалась вона,
      коли я вправними, як у піаніста, пальцями
      вигравав на засмаглих персах.

      — Такий же ідіот, як і всі в цьому світі, —
      повчав я, обіймаючи
      успокоєні вибухи її сідниць…” і т.д.

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *