Михайло РОММ. Про Рим

  1. Пролог

 

Heres heredis mei est meus heres*

 

Світ наших літ і зим –

Про нього і розповім.

Великий та древній Рим

Мертвий сьогодні дім. 

Правди вже не знайти

Після століть, що йдуть.

Літери та листи

Неадекватні тут.

 

Правда – в надрах, золі,

Глині – оце сувій.

Правда – в чужій землі,

Глибше – у мові чужій.

Правда – то є портал

Під землю, там теж – міста.

Правда – то є метал,

Історія ж – то руда.

 

Рим – то давно скелет.

Є лиш про Рим сюжет.

Є лиш його портрет,

Мумія, трафарет.

Голос у римлян – з книг,

Як голоси речей.

Хто є прабатько в них –

Ромул або Еней?

 

Рим – то наш біль. І роль.

Захід – його юдоль.

Камінь на камені й попіл,

Рим – то є Константинополь.

Рим не впадає в сплін,

Туга його легка.

Рим – то Нью-Йорк, Берлін,

Лондон, Париж, Москва.

 

Рим – то є пан Землі,

Всюди його кораблі.

Всі на Землі королі

Без Риму – пил у золі,

Затички просто для дір…

В нас римська вже мова. Втім,

Навіть грецький тоді

Світ на сьогодні – Рим.

 

*Спадкоємець мого спадкоємця є мій спадкоємець (лат.)

 

  1. Таємниця

 

Vox emissa volat; litera scripta manet*

 

Вся історія Риму

І далека, й легка,

Наче білий це дим на

Небесах, і тремка

В ясний день, в чистім полі,

Бо слова, як сміття,

Чи то є, чи то доля

Їхня – це небуття.

 

Епос – колір лазурі,

Міражі хмар та круч,

На етруській культурі

Кліо ставить сургуч.

 

Всі слова і понині

Лиш метелики з крил.

Лиш писання – твердиня,

А звучання – то пил.

Слово тисне на фібри

І – по Леті в Аїд.

Буква – жителям Тибра

Тільки свідок і гід.

 

*Сказане випаровується, написане залишається (лат.)

 

  1. Експансія

 

Facta sunt potentiora verbis*

 

Час у Римі рухається швидше,

Аніж у Єгипті – там стоїть.

Рим зростає і стає старішим,

Зовні юний серед лихоліть.

 

Рим зростає вільно, повсякчасно,

Задуми усі його благі.

Риму все зі світом білим ясно:

Світ є Рим, і римські лиш боги.

 

Так, він має рацію: крім Риму,

Іншому нічому не бувати.

Сила нездоланна, незборима

Ширитися, тобто воювати.

 

*Вчинки сильніші за слова (лат.)

 

  1. Амбіції

 

Beneficium latronis non occidere*

 

Що успіх? Зрадливий то скіпетр,

А труби, хай мідні, – бруд.

На всякого ганнібала – Скіпіо,

На всякого цезаря – Брут.

 

Та не насміхайтесь, що це за

Розтринькується весь пал, –

В кожнім кесарі – Цезар,

в кожнім підручнику – Ганнібал.

 

Історія – посміх, от це

На амбіції злі юнця,

А амбіції полководця

Залишаться в ній до кінця.

 

*Благодіяння розбійника – не вбити (лат.)

 

12670648_1040676972667312_1092033033535066080_n

 

  1. Страх

 

Adversa fortuna*

 

Почуй пророчий цей рефрен:

Надвечір недарма багрянець.

Торгове місто Карфаген,

Ти невгамовний африканець.

 

Не сподівайся у лісах

Альпійських, де живуть дріади!

Твої слони вселили страх

Імперії – й нема пощади!

 

Над ранок півень закричить,

Часи він оголосить краху.

Чи ти, чи Рим – хтось з вас умить

Уб’є суперника від страху.

 

*Злий фатум (лат.)

 

  1. Ганьба

 

Ira furor brevis est*

 

Від Риму не відкупитись,

Не відкупитись довіку.

Рим – це хижак, як битись?

Добиває усіх калік.

 

Посéред перлин завойований,

Беззубий тепер, не ікластий,

Буде Карфаген зруйнований,

Навіть якщо золото віддасть.

 

*Гнів є короткочасне божевілля (лат.)

 

  1. Еллінізація

 

Alma mater*

Alter ego**

 

Завоювати тих, що били нас, –

Така от штука грекам удалась

(А інші все ж були б невдалі).

Вони прийшли, та не з мечем,

Оскільки меч – це для нікчем…

Вони на Рим пішли з ключем

І Рим завоювали.

 

Вони наслали і послів,

І вчителів, філософів,

Майстерних інженерів.

Від греків Рим прийняв товар,

Солодким їхній був нектар,

Рим сподівавсь на божий дар,

А ще на дар Гомерів.

 

Від греків Рим прийняв канон,

Взяв розмахом своїх колон.

Жерці в Дельфійськім храмі

Все передбачити могли,

Сказали: треба кораблі,

Ходити по морях Землі,

Не битися з богами.

 

Дивись і поважай Олімп,

Коли над ним вечірній німб

І зорі табуном!

Дивись і поважай Парнас:

Коли копитом бив Пегас,

Ріка гекзаметра лилась

Божественним вином!

 

О Рим, що визнав еллінізм

Вінцем, харизмою харизм,

Шляхом усіх доріг!

Мав рацію або не мав,

Та вижив, смертю смерть здолав

І розділом важливим став…

Ти зміг – не кожен зміг.

 

*Матір, яка годує (лат.)

**Друге «я» (лат.)

 

l.php

  1. Епілог

 

Actum est, ilicet*

 

Змагатись після бійки далі

завжди є безліч мастаків…

Але таки ще не пропали

Секрети пористих віків.

 

Рим, що сидить один на троні,

За місце на скрижалях торг

Вести не стане. У Вероні

Він древній Йорк, новий Нью-Йорк.

 

Він вічне місто, вічна сила,

Й не має Всесвіт інших сил.

Вагома, колосальна брила,

Він цар царів і солі сіль –

 

Говорить так дорожній камінь

І візантійський фоліант;

І, навантажений віками,

Скрегоче пітерський атлант,

 

Віщує Статуя Свободи,

У хмарах факел – знак вінка,

Про європейські всі народи,

І ще тверда її рука.

 

Вона стоїть, сповита в тогу,

Щоб бачив кожний пілігрим:

Вона – подоба епілогу

Історії про Древній Рим.

 

Про їхнє варварське сусідство,

Сіль чужини, Вітчизни дим.

Про засоби, й мету, і дійство,

Про всіх шляхи, що Древній Рим.

 

*Справу завершено, можна розходитися (лат.)

 

18 березня – 20 квітня 2007 року

 

Переклад з російської Аліси Гаврильченко

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Admin сказав:

    Навіть не задумувався ніколи про те, що в основу Статуї Свободи лягло. Тепер знаю))

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *