Олександр КРОТ. Петрівна

Коли наклад нашої газети “Сучасний тугодум” впав нижче точки самоокупності, редактор викликав мене і проказав:

– Швиденько дуй на курси письменників. Раз не йде газета, будемо видавати книжки, які ти напишеш. Тож маєш оволодіти таємницями письменництва, і швиденько. Врахуй, гроші заплачені чималі, тому, не навчившись, не вертайся.

Перший урок літературних премудростей був коротким: метр розповів мені, що у всякого пристойного твору є зав’язка, кульмінація і розв’язка. Потім він стисло змалював відмінності між ними і дав мені завдання написати невеликий твір, враховуючи всю ту письменницьку хитрість, що я від нього почув. 

– Нехай перше твоє оповідання буде неважке, – проказував знавець, підливаючи собі оковиту. –  Ну, наприклад, старенька і молоко. Скажімо, у Петрівни, назвемо її так, скінчилося молоко і їй потрібно піти в магазин. Працюй! – напучував він мене.

 

Моє перше оповідання виглядало так:

“Петрівна і молоко

У Петрівни в холодильнику скінчилося молоко. Вона пішла в магазин і на залишки своєї пенсії купила пляшку. Їй вистачило цього молока, щоб приготувати гречану кашу і напоїти свою кішку Мурку. Все це стало можливим завдяки урядовим пенсійним реформам, дякуючи яким Петрівна може купувати цінний і поживний продукт тваринництва майже щотижня “.

 

– Це що за хрєнь? – Обурився метр, ознайомившись з моїм творінням. – Я про що вчора казав? Де ідея? Де конфлікт? Де зав’язка, кульмінація і розв’язка? – струснув він кулаками. –  Я ж не просив написати газетну замітку, що вихваляє пенсійну реформу. Я очікував побачити оповідання! Згадай все, чого я тебе навчив, та забацай нормальний твір, у якого будуть всі необхідні елементи. Крім того, – клацнув він пальцями, – непогано буде попрацювати в якомусь популярному жанрі. Тут на твій розсуд. Але поки не напишеш – не з’являйся перед очі. Не хочу втрачати час даремно.

Вдома я задумався про те, в якому ж сучасному жанрі писати про стару хвойду з молоком. Мені довго не вдавалося визначитися, поки погляд не впав на книжкову полицю.

Ледве на очі потрапив корінець з назвою “Бандітскій Пєтєрбург”, як мене осяяло. Я сів за комп’ютер і застукав по клавішах.

 

“Петрівна і молоко

(Трилер)

Петрівна відкрила холодильник, і серце скрутила невимовна мука: молоко було геть відсутнє.

Старенька глухо застогнала.

Як то зараз бути? Як зварити гречану кашу? Чим нагодувати кицю? Невже вони обидві мають спати натщесерце?!

Гіркі сльози покотилися щоками.

Аж раптом бабця стрепенулася, а може ще не пізно?

Вона кинула відчайдушний погляд на старенький будильник “Ракета”, що стояв на кухонному столі, і в передінфарктному серці зажеврів промінь надії: до закриття гастроному залишалося десять хвилин! Вона має встигнути!

Петрівна відчайдушно кинулася в коридор, наділа стерті шльопанці і, рясно крекчучи, вийшла з квартири.

Вона не знала, що в цей самий час п’яний бухгалтер місцевої братви Вася сідав за кермо своєї роздовбанної “копійки” за два квартали від її будинку. Його шлях на малину лежав якраз по вулиці, що розділяла будинок, де жила, безневинна пенсіонерка, і гастроном “Бухарик”.

Тож Петрівна безтурботно спустилася на другий поверх, аж раптом згадала, що забула гроші. У серцях, пом’янувши матінку свого покійного чоловіка, вона, інтелігентно матюкаючись, зашкандибала назад.

П’яний Вася, нарешті, завів свою машину і, виляючи, виїхав на вулицю. Він їхав, не розбираючи дороги і не усвідомлюючи, яку небезпеку становить для оточуючих.

Тим часом старенька вийшла з під’їзду і, затиснувши в руці заповітний гаманець із залишками пенсії, задріботіла навколо будинку.

– Семенович, котра година? – Крикнула вона, задихаючись, сусідові.

– За три хвилини восьма! – Астматично просипів той у відповідь.

До закриття гастроному лишалося так мало часу!

Петрівна крякнула і наддала. До переходу вона шкварила легким галопом, втрачаючи шльопанці і демонструючи викрутаси худим задом.

Підходячи до проїжджої частини вона зазвичай не дивилася по сторонах, адже постовий Степан завжди ретельно керував вуличним рухом, навіть напідпитку.

На жаль старенька не знала, що сьогодні Степан вже перебрав і спочивав у кущах,  наспівуючи “Наша служба і опасна і трудна”. А до переходу, не розбираючи дороги, мчить бандитська “копійка”, яка так і не пройшла щорічний техогляд і тепер втрачала залишки рідини з пошкодженого гальмівного циліндра.

Петрівна дійшла майже до середини проїжджої частини, коли побачила, що на неї мчить автомобіль.

“Не трамвай, блін, об’їде!” – вирішила вона, не зменшуючи швидкість.

Вася помітив чимчикуючу через дорогу стару і, згадавши, що пропускати бабців погана прикмета, натиснув на газ.

Почувши, як машина газанула, Петрівна ледь не зомліла.  Раптово вона ясно усвідомила, що від “жижика” їй не втекти. Серце ухопив спазм нестерпного болю: не бачити Мурці на ніч молока!

Стоячи на безпечному тротуарі, піонер Петя, що люто ненавидів стару за злий характер, спостерігав як розгортається вулична трагедія з трепетною надією – розчавить Петрівну мужик, і ніхто не заважатиме лазити по горищі.

Та ось в серце юного тимурівця забрався сумнів: а раптом яга встигне? Аж занадто спритно вона дріботить.

І, як би ненароком, Петя послав їй під ноги свій старенький скейтборд.

“Не встигну …” – тоскно подумала Петрівна, роблячи останній, на її думку, крок у своєму житті.

“Брешеш, не втечеш!” – П’яно зловтішався, газуючи, Вася.

“Кранти старій!” – Пожвавішав піонер, спостерігаючи, як його дошка підбиває ту під ноги.

Скейт збив Петрівну. Вона, гепнулась на нього охлялим задом і ластівкою проскочила перед бампером автомобіля.

– Спасибі Петю! – вискнула бабця рятівнику, що від розпачу гриз кулак.

Вона встигла в магазин, коли продавець вже діставав з-під прилавка навісний замок.

– Пляшку молока, – радісно видавила з себе стара, простягаючи дрібні гроші.

На душі було легко: вона все ж зварить собі кашу, та й Мурці вистачить смачного молока “.

 

Я протер очі і подув на втомлені пальці. Потім мій погляд упав на крутий бойовик, і я знову взявся строчити.

 

“Петрівна і молоко

(Шпигунський бойовик)

Петрівна кинула оком в свій старенький холодильник “Берія” і холоднокровно зазначила, що молока в ньому немає.

Це означало, що належить ще один похід в гастроном, адже Мурка помилок не вибачає.

Втім, до подібного було не звикати. І якщо кішці потрібно молоко – вона його отримає!

Петрівна рішуче розправила плечі, загасила недопалок “Беломора” і віддала честь світлині потилиці свого покійного чоловіка, який був настільки засекречений, що навіть на весільному фото стояв спиною.

Старенька одягла стьобану фуфайку, фронтові галіфе, намотала червоні революційні онучі і, крекчучи, натягнула на ноги надійні кирзачі. Вона трохи потопала, щоб чоботи краще сіли по нозі, та насунула міцну червоноармійську каску, на якій фломастером було написано “Лєгєндарний батальйон”. На останок окинула поглядом патріотичні плакати, що багато років  прикрашали стіни: “Враг нє дрємлєт”, “Ні шагу назад, спіртзавод за намі!” і “Болтун находка для шпіона”. Потім сунула в кишеню запасні обойми, протипіхотну міну, дві гранати, взяла в руки уславлений ТТ і обережно вийшла з квартири.

У під’їзді ворожих елементів не було, але, про всяк випадок, вона замінувала сходову клітку, вдягла протигаз і збризнула двері йодом.

Убезпечивши таким чином тили, Петрівна обережно посунула на перший поверх.

Та вона не помітила, як заблимав червоний вогник на коробці з-під холодильника біля дверей її квартири.

***

Агент МОССАДу Мойше Вассерман, що ховався під псевдонімом “бухгалтер Вася”, отримав довгоочікуваний сигнал від спостережного пристрою, завів у гаражі свій спортивний “Мазератті” з двома підвісними шестиствольними кулеметами “Вулкан” і хижо потер руки. Це він, переодягнений папугою, тихенько поцупив молоко з холодильника Петрівни, і тепер зловтішно смакував, як безтурботна старенька сама чимчикує в пастку.

***

Петровна по-пластунськи виповзла з під’їзду і окинула двір швидким, чіпким поглядом.

Нікого. Тільки резидент ЦРУ Семенович, як завжди, зачаївся за білизняною мотузкою і в наглу рахував ворон.

Щоб попередити державну зраду, стара підскочила до нього з підступним питанням:

– Скільки часу, Семенович?

Той розгублено кинув погляд на годинник і відповів:

– Без п’яти вісім, Петрівна.

Цим він повністю розкрив себе як агент іноземної розвідки, адже за правилами російської мови належало запитувати “каторий час”. Тільки шпигун міг не помітити розставленої пастки.

Петрівна похмуро посміхнулася і, доки Семенович не встиг підняти погляд від циферблату, точним ударом кирзача в щелепу відправила його в нокаут.

Держава була врятована, шлях до перехрестя – вільний.

На жаль стара не знала, що піонер Петя, насправді ж Мустафа, шахід в п’ятому поколінні і штатний снайпер міжнародного терористичного центру “Кіш-міш пахлава”, хижо посміхаючись, протирав оптичний приціл снайперської гвинтівки “Ремінгтон-700”. Вибір такого відверто буржуйського зброї повністю дискредитував гниле нутро Петі-Мустафи, який, отримавши кодовий сигнал, чекав стареньку в засідці за купою сміття.

Петрівна наближалася до переходу обережно. Оглядаючись і прислухаючись. “Враг нє дрємлєт!” – Нагадувала собі вона.

На перехресті кинулась в око відсутність регулювальника Степана, і Петрівна зняла уславлений ТТ із запобіжника.

Ледве вона ступила на бруківку, з-за повороту вивернув жовтий спортивний “Мазератті” з двома підвісними шестиствольними кулеметами.

Стара відразу насторожилася – лише закоренілий ворог міг пофарбувати “Мазератті” в такий срамний колір – і, не гаючи часу на зайві роздуми, відкрила по автомобілю швидкий вогонь.

– Врьош нє возьмьош! – Кричала вона, посилаючи кулю за кулею.

– Брешеш, не втечеш! – Закричав Мойше, поливаючи стару кулеметними чергами. У цю ж мить Мустафа, що ховався за сміттєвої купою, зловив пенсіонерку в перехрестя оптичного прицілу.

Кирзачі не дозволяли Петрівні набрати потрібну швидкість і вона, вправно змахнувши ногами, запустила обидва чоботи по ворожому автомобілю.

Отримавши важкий удар у лобове скло, агент МОССАДу нервово сіпнувся, і кулеметна черга пройшла над сміттєвої купою. Це змусило піонера Петю сховатися, пустивши кулю в бочку з квасом. Звідти голосно матюкнулися.

Тим часом Петрівна, потужно набираючи швидкість, бігла зигзагом, здійснюючи противоснайперскій маневр, і одночасно обстрілювала ворожий автомобіль 7-ми міліметровими пістолетними кулями Маузер вітчизняного виробництва.

Гордо майоріли червоні онучі, на ногах незламної старої.

До рятівних дверей магазину було вже рукою подати, коли шахід знову зловив Петрівну в приціл. Він плавно видихнув повітря з легенів, зловив момент між ударами серця, але тут підступний порив вітру доніс до нього аромат онуч, і Мустафа, втрачаючи свідомість, випустив кулю в колесо “Мазератті”.

Мойша Вассерман, в безсилій люті погрожуючи Петрівні кулаком, повільно поїхав на СТО, а щаслива бабуся ввалилася в магазин.

– Бутилку малака, – сказала вона пароль, кидаючи продавцеві дрібні гроші.

– Бери безкоштовно, – відповів той, нервово дивлячись на пістолет в її руці “.

 

Потім мій погляд упав на “Кремльовскіє жони”, і я продовжив:

 

“Петрівна і молоко

(Еротика)

Хтиво кульгаючи, Петрівна підійшла та відкрила старенький холодильник «Емануєль» і виявила, що пляшка молока абсолютно порожня. Вона безсоромно облизала губи та непристойно посміхнулася: це був гарний привід для збуджуючого походу в магазин. Там вже другий тиждень працює молодий симпатичний здоровань, дуже схожий на вправного сантехніка з дуже непристойного німецького фільму… ”

 

Я писав, поки повністю не відключився, а наступного дня приніс свої творіння на суд майстра пера.

Метр переглянув мої опуси і задумливо похитав головою:

– Можеш з чистою совістю йти до редактора і говорити, що ти чесно відпрацював витрачені на тебе гроші. Судячи з цього, – він постукав пальцем по моїх листках, – я більше нічому навчити тебе не зможу.

 

Ледве я повідомив про свій успіх редактору, той задоволено потер долоні, посміхнувся і заявив:

– Відмінно! Ось і починай, не тягни. Спершу давай що-небудь легеньке, з гумором.

Дорогою додому я думав, про що ж писати? Нічого путнього в голову не йшло. Я вже зовсім зневірився, коли зайшов у вітальню привітатися з донькою.

Мала сиділа за комп’ютером і відчайдушно рубала в Word of Warcraft.

Відразу стало ясно, що робити. Я включив ноутбук, хихикнув, і набрав назву майбутнього творіння “Обережно, білявка в бою!”

 

gandex.ru-12641_7122_26_1408

Поділитись ланкою в соціальних мережах

коментарі

  1. Вікторія сказав:

    Мені, людині, жінці, яка обожнює і творить поезію, (видала три книжечки поезій, остання – “Намистинка”, 2016р., Зелений Пес, Київ) цей твір не то що, припав до душі, він затронув кожну клітинку тіла…
    Нічого подібного з прози я не читала раніше. І нічого подібного з прочитаної прози, як “Петрівна і молоко”, так не підіймали мені настрій. Здавалося б, звичайна тема, ситуація, в якій чи подібній (це я про відсутність продукту в холодильнику) був кожний… Але ж ні, цікаво написано, обіграно, і головне, хочеться читати. Хочеться продовження….
    Дякую Олександру! Талант не купиш, це так. І відомий вислів “Все геніальне – просто” вірний.

    1. Олександр сказав:

      Дякую пані, Вікторія, мені дуже приємно, що моє оповідання підняло вам настрій)))

  2. Admin сказав:

    Дійсно написано оригінально і цікаво

  3. Вікторія сказав:

    Цей прийов уже використав Андрій Кокотюха в оповіданні “Ранок фрезерувальника”, де прозаїк-початківець трьома різними стилями описує своє пролетарське минуле.

    1. Олександр сказав:

      Не читав Кокотюху, але така схема композиції відома давно ще з античних часів, тож я не претендую на авторство.

Залишити відповідь

Щоб прокоментувати, відрекомендуйтеся за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *